Глава 18 Грошовий ринок - § 2. Попит на гроші
§ 2. Попит на гроші
Попит на гроші — це та кількість ліквідних активів, яка потрібна в певний час як засіб обігу, платежів та заощаджень (нагромадження) купівельної спроможності.
Одне з перших теоретичних пояснень попиту на гроші дала класична кількісна теорія грошей. її представники (Ж. Боден, Д. Юм, Дж. Міль, Ш.-Л. Монтеск’є, І. Фішер) виходили з того, що кожний акт купівлі-продажу є обміном певної кількості товарів на гроші. Отже, маса грошей в обігу (М) залежить від кількості операцій (Т) в економіці протягом певного періоду часу, ціни типової операції (Р) та швидкості обігу грошей (V):
З часом складності визначення величини Т зумовили її заміну на фізичний обсяг випуску продукції (Q), а під Р почали розуміти рівень (індекс) цін:
Ця рівність відома як рівняння обміну І. Фішера. У його лівій частині — грошова маса з урахуванням швидкості грошового обміну (M х V), а в правій — товарне покриття даної грошової маси, грошовий, або номінальний, ВНП (Р х Q).
З попередньої формули випливає, що
Інакше кажучи, величина попиту на гроші перебуває у прямій залежності від абсолютного рівня цін і фізичного обсягу виробництва, і в оберненій — від швидкості обігу грошей. Якщо припустити, що швидкість грошового обігу незмінна і мати за мету стабілізацію рівня цін, то держава повинна підтримувати темпи зростання грошової маси на рівні середніх темпів зростання фізичного обсягу ВНП (правило монетаристів).
Іншою формою рівняння І. Фішера є так зване кембриджське рівняння:
де коефіцієнт k = 1 / V фіксує ту частку річних доходів окремих осіб і фірм, яку вони бажають мати у грошовій формі.
Багато хто з фахівців у структурі загального попиту на гроші розрізняють попит на гроші для операцій і попит на гроші з боку активів.
Попит на гроші для операцій (MD) пов’язується з обслуговуванням грошима операцій купівлі-продажу товарів, послуг і факторів виробництва. Гроші в цьому разі виконують функцію засобу обігу і платежу, а їх кількість залежить від номінального ВНП (V):
MD t = f (V).
Дж. М. Кейнс і його послідовники пояснювали існування такого попиту на гроші трансакційним мотивом поведінки людей. Водночас вони виокремлювали й близький до нього за своєю природою попит на гроші як тимчасовий засіб заощаджень (резерв) на випадок непередбачених подій у майбутньому, що обумовлено мотивом обережності. У сукупності ці види попиту створюють операційний попит на гроші.
Попит на гроші з боку активів (MDJ виникає у зв’язку з тим, що частина доходів заощаджується для вигідного розміщення. Гроші в цьому разі виконують функцію засобу заощаджень.
Однак «портфель» можливих фінансових активів виявляється набагато ширшим. Власники заощаджень можуть зберігати їх на банківських рахунках, у цінних паперах у формі нерухомості, товарів тривалого користування, страхових полісів тощо. Причому все, що впливає на переваги щодо володіння будь-яким із цих активів, може вплинути і на величину попиту на гроші з боку активів у цілому (теорія «вибору портфеля» Дж. Тобіна).
Порівняймо, наприклад, володіння облігаціями і готівкою. Оскільки ринкова ціна облігацій не постійна, володіння ними пов’язане з більшим ризиком, ніж володіння грошима. З другого боку, володіння облігаціями дає право на одержання процента, який є альтернативною вартістю зберігання грошей як активу. Вибір між ліквідністю і цінними паперами визначає ставка процента (r): якщо вона низька, люди
обирають ліквідність, тобто володіння більшою кількістю грошей як активів; коли ж ставка процента висока, вигідніше мати облігації, тому кількість активів у формі грошей зменшується. Отже.
MDa = f (r).
У процесі такого вибору, на думку Дж. М. Кейнса, виявляються спекулятивні мотиви поведінки людей, а попит на гроші з боку активів є спекулятивним.
Загальний, або сукупний, попит на гроші (MD) складається з попиту на гроші для операцій і попиту на гроші з боку активів:
Графік попиту на гроші для операцій MD t має вигляд вертикальної прямої (рис. 18.1), оскільки він залежить не від ставки процента за не- грошовими активами, а від номінального ВНП. Попит на гроші з боку активівMD обернено пропорційний ставці процента (рис. 18.2).
Загальний попит на гроші MD (рис. 18.3) зсуває по горизонтальній осі криву попиту на гроші з боку активів на величину, яка дорівнює попиту на гроші для операцій. При цьому ставка процента не повинна опускатися нижче певного мінімально припустимого значення r інакше власник заощаджень віддасть перевагу збереженню своїх доходів у формі готівки.
Деякі зарубіжні економісти не визнають відокремлення попиту на гроші для операцій від попиту на гроші з боку активів. У. Баумоль і Дж. Тобін, зокрема, вважають, що індивід, маючи певну кількість грошей для оперативних цілей, може інвестувати тимчасово вільні кошти і одержувати процент, але в певний момент вилучати їх для оплати поточних витрат.
Причому, що вища ставка процента, то менше коштів зберігатиметься у грошовій формі, і навпаки. Водночас важливими факторами попиту на гроші вважаються: багатство індивідів; очікування змін у господарській кон’юнктурі; рівень інфляції. Отже, пропонується єдина концепція попиту на гроші, згідно з якою він залежить від номінального ВНП (7) і номінальної ставки процента з урахуванням інфляції (r):
MD = f(Y, r).