§ 2. Економічні кризи: сутність, види та шляхи подолання

Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої від­бувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін.

З’ясовуючи соціально-економічну сутність кризи, слід зважати на таке:

економічна криза є періодично повторюваним явищем, яке виявля­ється в надвиробництві капіталів і товарів;

криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас;

криза глибоко вражає і руйнує національне і світове господарство, свідчить про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Вона є заходом насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб’єктів ринку;

криза має дві сторони — негативну й позитивну. Негативна сторо­на характеризується спадом виробництва та руйнуванням соціального змісту економіки. Позитивна сторона кризи знаходить свій вияв тоді, коли виникають і активізуються творчі процеси в суспільстві. Кризу інколи порівнюють із хворобою людини як захисною реакцією жит­тєздатного організму, що супроводжується різким підвищенням тем­ператури. Під час економічної кризи «лікування» потребує саме су­спільство (макроекономіка): необхідні нові форми підвищення рівня сукупного попиту і сукупної пропозиції, забезпечення пропорційності, стабільності, рівноваги, економічного зростання й розвитку;

в умовах кризи актуалізується потреба в спеціальних інститутах (держава, біржа, банки, страхові компанії), здатних регулювати спів­відношення AD і AS, нагромадження капіталів і заощадження коштів населення, рівня цін і заробітної плати (доходів споживачів) з метою забезпечення умов збалансованого розвитку економіки в цілому.

Історія періодичних економічних криз надвиробництва почалася так: 1825 р. — криза у Великій Британії, 1836 р. — у Великій Британії та США, 1847 р. — в усіх країнах Європи і Америки; у 1873 р. світова еко­номічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася 1878 р. у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907, 1920, 1929-1933, 1937, 1957, 1974-1975 роках.

Тільки в США з 1854 р. до кінця XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва. У середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і підйому — 33 місяці.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг про­мислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46 %, виплавка сталі і чавуну зменшилася на 62 %, видобуток вугілля — на 31 %, зовнішньоторговий оборот — на 67 %, кількість безробітних становила 26 млн чол., або ¹/₄ всіх зайнятих, реальні прибутки скоро­тилися на 58 %, вартість цінних паперів на біржах — на 60-75 %. Особливостями цієї світової кризи були: тривалість спаду виробни­цтва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної та фінансової криз; масовість банкрутств мало­го і великого бізнесу. Таку увагу цій світовій кризі ми приділили у зв’язку з тим, що вона має багато спільних рис з системною кризою в Україні, особливо за своїми наслідками. Наприклад, у 1999 р. по­рівняно з 1990 р. спад виробництва валового внутрішнього продукту становив 60 %.

Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й сере­довища функціонування. Кризи підрозділяються на певні види, що відбивають різні сторони одного й того ж кризового процесу.

Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній від­бивається вся сукупність суперечностей і відновлених диспропорцій. Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кіль­кісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкла­дених у галузь виробничих сил і можливістю їхнього прибуткового застосування. З настанням кризи з’ясовується, що кількість підпри­ємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, але й що їх було б занадто багато і за нормального розвитку споживання. Надвиробництво засобів виробництва — характерна риса промислових криз і є причиною їх затяжного характеру. Промислова криза супрово­джується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звіль­нень робітників і службовців.

Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не роз­починає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази підне­сення чи пожвавлення. Така криза менш глибока й тривала і має ло­кальний характер.

Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу еконо­мічної діяльності, наприклад сферу грошового обігу або кредиту.

Галузева криза — це криза в одній з галузей народного господар­ства, що може виникнути в будь-якій фазі циклу (зокрема, криза в сіль­ському господарстві, на транспорті).

В ієрархії економічних криз значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (атом­на енергетика, електроніка, інформатика) заходить у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспіль­ного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традицій­них галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо. Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що: охоплюють не все народне господарство, а його частину; триваліші щодо будь-якої галузі;

породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму стійких зв’язків між постачальниками продукції та її споживачами, змінами цінових пропорцій;

можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і знаходити свій вияв у фізичному дефіциті продук­ції; така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зро­станням цін;

інвестиційний цикл у кожній галузі специфічний; специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особли­востями нагромадження основного капіталу.

Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшен­ню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між ці­нами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скоро­чення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів.

В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і тор­говельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон’юнктури) має на меті пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності — наявність неперед­баченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення ви­робництва при товарному дефіциті, знецінення грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій за умов товарної кризи є необхідним явищем їх конкурентоспроможності, пожвавлення бізнесу. Але якщо держава-монополіст діє таким чином, є ініціатором надмірно­го зростання цін, це дуже негативно відбивається на всіх сторонах від­творення і посилює кризу. Небезпека спекуляції полягає в її сутності, в оцінці майбутньої кон’юнктури залежно від панівного настрою дер­жавного апарату і верхівки ділового світу. Основний недолік переворо­тів цін, наприклад їх лібералізації, — у їх збитковому впливі на вироб­ництво. Зміна цін, що не відповідає реальним умовам життя, спричиняє штучне скорочення споживання матеріальних благ, їх знищення.

Спекулятивна криза — це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння насе­лення. Така криза не може довго тривати, оскільки сприяє виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін та пожвавленню попиту.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за яко­го значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життє­вого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз по­лягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.

Друга половина XX ст. обумовила певні особливості економічних криз і циклів: останні стали менш глибокими і тривалими; для фаз циклу характерна асинхронність, або різночасність їх настання, на­приклад після кризи може відразу розпочатися пожвавлення; відбува­ється злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення з фазою піднесення; серед видів криз переважають структурні, проміжні кризи; посилюються інфляційні процеси в економіці країн світу.

В Україні протягом 1990-х років спостерігалося різке посилення кризових явищ. Інфляційні процеси охоплювали всю систему кредит­ної, фінансової і банківської діяльності, спостерігалося зниження ді­лової активності, збільшення потоків міграції робочої сили до інших країн, зростання частки тіньової економіки. Криза мала системний характер, стосувалася всіх сфер життя суспільства: економічної, по­літичної та соціальної. Цьому сприяло те, що процес трансформації постсоціалістичного суспільства в новий для України тип соціально- економічного розвитку відбувався в умовах несприятливої кон’юнктури: мали місце розрив економічних зв’язків між галузями, підприємствами, містами і людьми; спекулятивне підвищення цін державою та олігар­хами; різке зниження життєвого рівня більшості населення країни; глибокий спад виробництва ВВП та ін. Все це перешкоджало виходу з кризи і робило її ще більш затяжною, створювало нестабільне еко­номічне середовище.

З початком 2000-х років було взято курс на кардинальну структур­ну перебудову економіки України, перерозподіл капіталів із старих галузей до нових. Основні труднощі реформування економіки пов’язуються тепер із переходом від неефективної індустріальної еко­номіки до ефективної, переважно інтенсивної, індустріальної та пост- індустріальної економіки.