§ 4. Створення національної інноваційної системи України

Сучасною методологічною базою аналізу різноманітних проблем економічного зростання є концепція технологічного розвитку та ство­рення національних інноваційних систем.

У 2003 р. індекс технологічного розвитку України становив 3,15 (максимальне значення — 6,3), індекс рівня інновацій — 2,79 (6,44), індекс застосування інформаційних та комунікаційних технологій — 3,00 (6,32), індекс трансферту технологій — 3,46 (5,69). Слід зазна­чити, що індекс технологічного розвитку та індекс трансферту техно­логій є складовими індексу конкурентоспроможності, за яким Україна у 2003 р. посідала 70-те місце серед 102 країн, що досліджувалися. На початок 2005 р. технологічна структура промислового виробництва в Україні становила: сектор високих технологій — 11,56 %; сектор середніх технологій — 13,63 %; сектор низьких технологій — 73,10 %; доіндустріальні технології — 1,71 %. За таких умов технологічний розвиток України є важливою передумовою і ознакою подальшого економічного зростання.

Розрізняють пасивний та активний технологічний розвиток країни.

Пасивний технологічний розвиток означає впровадження техно­логій, які були розроблені в інших країнах. Розвиток виробничої сфе­ри ще не має стратегічної інноваційної спрямованості, що пояснюється відсутністю достатніх інвестиційних ресурсів, низьким рівнем розвит­ку інноваційної інфраструктури, складними проблемами відновлення виробничого потенціалу в умовах високого рівня зношування основних засобів, відсутністю інноваційної культури працівників.

Активний технологічний розвиток базується на вітчизняних інноваціях та їхньому застосуванні в економіці.

Поняття «національна інноваційна система» (НІС) було запропо­новано К. Фріменом для обґрунтування національних відмінностей у технологічному розвитку окремих країн наприкінці ХХ ст.

Національна інноваційна система — це сукупність організацій­них та інституціональних структур у державному та приватному сек­торах економіки в межах національних кордонів, активність та взаємо­дія яких ініціює, створює, модифікує та сприяє дифузії інновацій.

НІС має організаційну та інституціональну складові. Організацій­ну складову НІС формують організації (структури) виробничої, науко­вої та інноваційної сфер сучасної економіки, що зайняті створенням інноваційного продукту, виробництвом і комерційною реалізацією на­укових знань та технологій: виробничі підприємства, університети, технопарки, науково-дослідні інститути, консалтингові фірми тощо. Інституціональна складова НІС — це комплекс інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційний процес і мають національні, політичні та культурні особливості.

Залежно від змісту, завдань та ролі в сучасному інноваційному процесі окремих складових НІС можна визначити її головні функціо­нальні блоки.

Перший блок НІС — організації академічної, галузевої, вузівської, корпоративної науки державного та приватного секторів економіки, що здійснюють фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Їхня головна функція — створення наукового продукту, що має інно­ваційний та ринковий потенціал.

Другий блок НІС — спеціалізовані організації різних форм влас­ності, які діють у інноваційній сфері економіки: технопарки, інновацій­ні центри, інноваційні бізнес-інкубатори, венчурні фонди тощо. Зазна­чені організації, з одного боку, є учасниками всіх стадій інноваційного процесу. З другого боку, вони виконують функції інноваційної інфра­структури, забезпечуючи необхідні умови для інноваційної діяльності.

Третій блок НІС — підприємства різних форм власності та органі­заційних форм, що діють у реальному секторі економіки і здійснюють інноваційну діяльність — інноваційні підприємства та інноваційно активні підприємства. Їх головним завданням є впровадження іннова­цій, виробництво й реалізація інноваційної продукції. Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», інноваційне підприєм­ство — це підприємство, не менш 70 % загального обсягу продукції (послуг) якого становить інноваційна продукція (послуги).

Четвертий блок НІС — комплекс організацій інфраструктури на­уки, спеціалізованих організацій інноваційної сфери, організацій ви­робничої та ринкової інфраструктур, що обслуговують і підтримують системний інноваційний процес на базі інтеграції наукової, виробничої, інноваційної діяльності та ринку.

П’ятий блок НІС забезпечує реалізацію функціонального призна­чення і взаємодію всіх блоків НІС, здійснення інноваційного процесу в умовах певних політичних, правових, економічних, соціальних, на­ціональних відносин, правил та норм. Головними складовими зазна­ченого блоку є: 1) інституціональна складова — нормативні акти, що являють собою базу державного регулювання інноваційної діяльності, принципи міжфірмового інноваційного співробітництва, правила та норми корпоративного управління інноваційним процесом; 2) ідеоло­гічна складова, що включає інноваційну культуру та інноваційне мис­лення. Саме інноваційно-ідеологічний блок НІС є чинником форму­вання у країні інноваційного клімату, інноваційного середовища, що сприяє розвитку інноваційної діяльності.

Національна інноваційна система України формується в умовах ринкової трансформації економіки. В Україні вже зруйнована нерин- кова модель інноваційного процесу, однак ще не створені необхідні соціально-економічні та інституціональні умови ринкової інноваційної діяльності: ринки інновацій, інформації, об’єктів інтелектуальної влас­ності, консалтингових послуг тільки формуються. Мають місце відок­ремлення науки від виробництва та ринку, фундаментальної науки від інноваційної сфери та ринкового інноваційного процесу, вищої школи від інноваційної діяльності, підприємств виробничої сфери від науково- технічної діяльності та інноваційної сфери. Бракує послідовної, науко­во обґрунтованої державної інноваційної політики. Низьким є рівень фінансування інновацій як з боку держави, так і з боку підприємців. Державне фінансування спрямоване переважно на підтримку окремих підприємств та інноваційних проектів.

Правову базу інноваційної діяльності становить значна кількість нормативних актів, зокрема Концепція науково-технічного та інновацій­ного розвитку України, що затверджена Постановою Верховної Ради від 13 червня 1999 р., Закони України «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про інноваційну діяль­ність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» та ін. Але суттєва невизначеність правового поля інноваційної діяльності залишається, оскільки відсутній системний підхід до самого об’єкта державного регулювання — інноваційного процесу, що обумовлює пев­ну несталість інституціонального середовища інноваційної діяльності.

Вирішення цих завдань, створення НІС стане умовою структурно- інноваційної перебудови економіки України, переходу до інноваційної моделі економічного розвитку.