§ 2. Теорії прибутку. Види доходів фірми

Необхідно розрізняти дохід і прибуток фірми.

Дохід — це певна кількість грошових коштів та інших благ, які отримані фірмою за певний період часу в результаті її діяльності як організаційної одиниці бізнесу.

Виокремлюють такі види доходів.

Валовий (загальний) дохід (TR — total revenue) — це загальна сума доходів від усіх видів діяльності фірми: виручка від реалізації товарів, робіт і послуг; дохід від надання фінансових послуг іншим підприєм­ствам; доходи у вигляді дивідендів, процентів, від володіння боргови­ми вимогами; доходи від операцій оренди та ін.

Ми надалі обмежимося аналізом загального доходу лише як ви­ручки від реалізації продукції фірми, що вимірюється як добуток ціни одиниці і кількості продукції:

Прибуток є певним надлишком доходу над витратами фірми, складовою доходу.

В економічній теорії існують різні підходи до визначення сутності та джерел прибутку фірми. Так, компенсаторні та функціональні теорії визначають прибуток як справедливу компенсацію та винагороду під­приємцю за виконання підприємницької функції, а також за ризик.

Згідно з теоріями монопольного прибутку та прибутку від ринко­вого дисбалансу, прибуток є результатом недосконалості ринку, здат­ності фірми утримувати монопольні переваги.

Технологічні та інноваційні теорії визначають, що отримання при­бутку безпосередньо пов’язане із застосуванням нових технологій, здій­сненням інноваційної діяльності, виробництвом інноваційної продукції.

Зазначені теорії прибутку доповнюють одна одну. Наприклад, при­буток, який отримує інноваційна фірма, пов’язаний не тільки з впрова­дженням інновацій, але й із монополією фірми на інновацію, з компен­сацією ризиків підприємця, що здійснює інноваційну діяльність.

Узагальнюючи теоретичні підходи, економічний зміст прибутку фірми можна визначити як плату за виконання підприємцем функцій підприємницького ресурсу, ризик, конкурентоспроможність, моно­польні переваги та інноваційність. Мікроекономічна теорія розрізняє бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — валовий дохід за вирахуванням зов­нішніх витрат. Він є формою заохочення підприємця, який організував фірму і керує нею, інвестував власні кошти.

Підприємець як власник фірми отримує прибуток, який можна визна­чити як факторний дохід (плату за ресурси), що складається з двох частин:

1) винагорода за виконання функції підприємницького ресурсу: залучен­ня та комбінація ресурсів, інновації, контроль за витратами. Це нормаль­ний прибуток — плата за підприємницький ресурс, який підприємець використовує у власному бізнесі; 2) дохід як річна ставка процента на капітал. Підприємець привласнює його як власник капіталу.

Однак метою підприємця є отримання не тільки факторного до­ходу, але й додаткового доходу — економічного прибутку, пов’язаного з конкурентними, монопольними, технологічними та інноваційними перевагами його бізнесу. Економічний прибуток (Tn — total profit) — валовий дохід без зовнішніх та внутрішніх витрат з урахуванням нор­мального прибутку, або бухгалтерський прибуток без внутрішніх ви­трат з урахуванням нормального прибутку (табл. 11.2).

Чинники економічного прибутку різні: концентрація виробництва. диференціація продукту, технічні та технологічні нововведення, моно­полізація ринку, домовленість виробників, новаторська діяльність підприємця, пов’язана з його здатністю приймати ризики, орієнтува­тися й передбачати в умовах ринкової невизначеності.

Економічний прибуток відбиває рівень ефективності бізнесу і може мати значення: «-»; 0; «+». Економічний прибуток зі знаком «-» свід­чить про те, що, незважаючи на наявність бухгалтерського прибутку, бізнес є збитковим, бо валовий дохід не компенсує внутрішні витрати. Якщо економічний прибуток дорівнює 0, підприємець отримує дохід як плату за підприємницький ресурс, але додаткового доходу не отри­мує. Наявність економічного прибутку зі знаком «+» вказує на те, що підприємець вдало адаптувався до динамічної ринкової ситуації, зна­йшов конкурентоспроможні рішення. У цьому разі економічний при­буток є компенсацією ризику підприємця в умовах ринкової невизна­ченості, платою за його конкурентні переваги.

Слід підкреслити, що отримання економічного прибутку не може мати постійного характеру, тому що конкуренція вирівнює умови гос­подарювання, сприяє поширенню технічних досягнень тощо. Але його чинники постійно з’являються знову, відтворюються. Економічному прибутку притаманна стимулююча функція. Прагнення отримати еко­номічний прибуток — постійно діючий мотив підприємницької діяль­ності, що стимулює ефективний розподіл та використання ресурсів, зниження витрат, технічні та технологічні нововведення, опанування нових виробництв, ринків.

Показниками ефективності бізнесу є:

валовий (загальний) прибуток (Тп — total profit) — різниця між валовим (загальним) доходом і валовими (загальними) витратами фір­ми:

У фінансовому менеджменті використовуються також поняття балансового та чистого прибутку.

Балансовий прибуток — прибуток, обчислений як сума прибутку від реалізації продукції та інших доходів (отримані дивіденди, про­центи, доходи від позареалізаційних операцій тощо).

Чистий прибуток — частина балансового прибутку, що залиша­ється в розпорядженні фірми після виплат податків та інших першо­чергових платежів (процентів за позиками банків тощо). Частина чи­стого прибутку, згідно з рішенням власника фірми, є його доходом, інша частина використовується на подальший виробничий та соціаль­ний розвиток фірми.

У табл. 11.3 узагальнені основні форми прибутку фірми.