Розділ 4 Первісні історичні форми релігії
Розділ 4 Первісні історичні форми релігії
§ 1. Загальна характеристика первісних форм релігії
Коли ми говоримо про ранні, або первісні, форми релігії, то спираємося не на прямі, а на опосередковані свідчення археологічних розкопок та спостереження етнографів над сучасними примітивними суспільствами. Таким чином ми можемо лише створювати певні більш- менш надійні реконструкції цих релігійних форм, не маючи можливості безпосередньо спостерігати їх.
Витоки перших релігійних уявлень наших пращурів тісно пов’язані з виникненням у них ранніх форм духовного життя. Приблизно 40 тис. років тому у розвитку суспільства сталися якісні зміни щодо світосприйняття людини. Дані сучасної археології свідчать, що принаймні 40 тис. років тому вже можна зафіксувати появу найпростіших форм вірувань одночасно з завершенням трансформації первісних людей (неандертальців) у людей сучасного типу. В їхній свідомості відбувається перехід від етапу кількісного накопичення елементарного практичного досвіду до етапу якісного осмислення причинних зв’язків між явищами навколишнього світу, переважно в ілюзійно-фантастичній формі. Розвиток мислення в духовній сфері сприяв формуванню примітивних уявлень про абстрактні надприродні сили, від яких залежить доля людей. Завдяки цим уявленням відбувається перша в історії свідома організація суспільного буття та встановлюються норми родоплемінних стосунків. Люди намагалися винайти найефективніший спосіб успішного виживання за допомогою певних псевдопрактичних дій, спрямованих на встановлення зв’язку з «вищими» силами, щоб знайти захист від різноманітних негараздів природного та соціального життя. Вже первинні релігійні уявлення виконують світоглядну та ілюзорно-компенсаторну функції, бо складаються як засіб перетворення бажаного в дійсне, незрозумілого в зрозуміле, хаотичного в упорядковане.
Одна з найважливіших проблем, яку намагаються вирішити вже тогочасні релігійні уявлення, — це визначення сутнісного та символічного значення смерті людини. Про це свідчать розкопані поховання ще верхнього палеоліту, які несуть в собі залишки ритуалу: покійника готували до «життя» після смерті таким чином: поряд з померлим клали прикраси, зброю, посуд, необхідний для життя інвентар. У північно-західній Італіі поблизу Ментони знайдено подвійні «склепи» того часу, що також свідчить про певні уявлення стосовно подальшої спільної долі померлих. Мислення людини орієнтоване на подолання протиріч між протилежностями, завдяки яким створюється система життєвих координат: буття — небуття, світло — темрява, життя — смерть. Французький етнограф К. Леві-Строс, який вивчав особливості функціювання примітивних суспільств ХХ ст. (африканські племена бороро, намбіквара та ін.), показав, що ці протилежності світу первісна людина долає шляхом припущення можливості перехідних станів між життям та смертю. Саме тому особливого значення набувають поховальні обряди як своєрідний «місток» між буттям живих та мертвих, а в міфології первісних суспільств значне місце посідають сюжети про птахів та тварин, що поїдають мертві тіла. Шанобливе ставлення до померлих пояснюється також уявленнями про можливість їхнього впливу на подальші події в житті людини. Вважалося, що у разі невиконання живими своїх обов’язків щодо померлих їхні духи можуть занапастити рід або ж «забрати» у небуття своїх соплемінників.
Існування стародавніх релігійних уявлень підтверджують також пам’ятки первісного живопису та пластики. Це, наприклад, печера Альтаміра в іспанській провінції Сантандер (зображення бізонів та інших тварин), печера Трьох братів на березі притоки ріки Гарони у Франції (відтворення замаскованих людських фігур), грот Монтеспан у Франції (скульптурна фігура ведмедя та малюнки тварин) та ін. Умовність та особлива схематичність цих зображень дають підстави говорити про наявність вірувань у надприродні зв’язки між людиною та певними тваринами. Певна тварина могла уособлювати генетичного пращура роду — зооантропоморфні істоти зображувалися як тотемічні предки. Відтворені на малюнках дивні рухи, що нагадують танок, свідчать про існування комплексу магічних дій, які «впливали» на поведінку тварин під час полювання. Очевидно, саме тоді вперше відбувається спеціалізація серед людей первісного суспільства: з’являється постать чаклуна як посередника між світом, що сприймається на чуттєвому рівні, та тонким надприродним світом.