Печать
PDF

Розділ 1 Загальна характеристика релігієзнавства - § 2. Релігія і вільнодумство в історії суспільства

Posted in Учебные материалы - Релігієзнавство ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

 

§ 2. Релігія і вільнодумство в історії суспільства

Історична еволюція релігії. Релігія виникає ще на пер­вісних етапах розвитку людства і спочатку становить су­цільний комплекс суспільного знання. Зустрічаючись з грізними силами природи, з труднощами життя, хворо­бами, втратами, нарешті зі смертю, первісні люди сти­хійно намагалися створити закінчену картину світу, яка могла б пояснити будь-який успіх чи невдачу. Ця карти­на світу поряд з елементами достовірного знання місти­ла багато фантастичних елементів — там, де практично­го досвіду та об’єктивного спостереження бракувало, на допомогу приходила уява. На її підставі релігія пропону­вала чітко регламентовані дії, які слід виконувати у будь- яких життєво значущих ситуаціях, — на полюванні, ри­бальстві, збиранні диких плодів, на війні, у побуті тощо.

З розвитком самого суспільства, його матеріально- технологічного рівня, з накопиченням певного мінімуму матеріальних благ на етапі рабовласництва створюються умови для виокремлення соціальної групи священиків, що професійно розробляли та кодифікували релігійний досвід спочатку у міфах, а згодом у більш-менш заверше­них священних книгах. Частина з цих книг (Біблія, Ко­ран, Веди та ін.) залишається священною і зараз.

В історії релігії можна виділити такі етапи:

—  формування примітивних, канонічно не фіксова­них локальних релігій у первісних громадах;

—  багатобожних (політеїстичних) національних ре­лігій з фіксованими канонами;

—  однобожних (монотеїстичних) національних ре­лігій (іудаїзм);

—  однобожних (монотеїстичних) світових, інтерна- цональних релігій (християнство, іслам).

Принаймні з періоду появи філософського знання (приблизно VI ст. до н. е.) форми релігії стають об’єктом більш-менш послідовної критики. Оскільки ця критика спрямовувалася проти створеної релігією універсальної картини світу, вона дуже часто ототожнювалася зі спро­бою зруйнувати духовні засади суспільства і тим самим із замахом на суспільний лад. Критику релігії традиційно пов’язують з вільнодумством, яке у своїй радикальній формі доходить до повного заперечення релігії і прогно­зування її близького занепаду і повного зникнення з сус­пільної свідомості.

Всупереч наївним прогнозам, які робили багато ві­домих мислителів різних часів, релігія залишається важ­ливим чинником суспільного життя і в сучасну епоху і за­лишиться ним принаймні у найближчому майбутньому.

Основні форми, напрями та етапи розвитку вільно­думства. Хоча прояви вільнодумства відомі з антич­ності, сам термін «вільнодумство» ввійшов у науковий обіг завдяки трактату англійського філософа А.Коллінза (1676—1729) «Міркування про вільнодумство» (1713 р.). Різні течії вільнодумства проявилися у появі історично нових форм релігій, в єресях та атеїстичних вченнях.

Вільнодумство являє собою особливу світоглядну по­зицію, вихідним принципом якої є визнання права люди­ни на критичний розгляд релігії, її елементів, окремих компонентів віровчення, різноманітних аспектів релі­гійного культу та церковної організації, на позарелігійне дослідження природи, суспільства і людини. Вільнодумні орієнтації бували більш-менш обґрунтованими і необґрун- тованими, послідовними і непослідовними, вони могли базуватися на результатах наукових досліджень або на да­них повсякденного життя, бути такими, що тяжіли до раціональності або ірраціональності, орієнтованими на теорію або на досвід, більшою або меншою мірою ради­кальними чи поміркованими, ціннісно-конструктивни­ми чи нігілістично-руйнівними тощо. У різні історичні періоди, у різних країнах і регіонах виразно виявлялися різні види вільнодумства, до того ж не в однакових фор­мах і не з однаковим змістом.

Вільнодумство розвивалося в різних галузях духовної культури — у науці, мистецтві, моралі, політиці, праві, теології, філософії. Наука здобуває об’єктивні знання про різні явища і процеси, у тому числі про релігію і про вільнодумство. Твори мистецтва звертаються до екзис- тенційних (буттєвих) ситуацій людини, утверджують і підтримують свободу і права особистості, гуманізм між- людського спілкування тощо. У царині моралі вільно­думство знаходило вираз у неприйнятті принципів і норм релігійної моралі, у формуванні нерелігійних моральних ідеалів і авторитетів, автономній мотивації вчинків, у відхиленні від авторитарного церковного регулювання поведінки тощо. У сфері політико-правовій сформували­ся та розвинулися поняття «свобода совісті», «свобода релігії», «свобода віросповідання», «свобода переко­нань», розроблялися юридичні акти, що забезпечували рівноправність представників різних релігій, віруючих та невіруючих, що захищали людей від дискримінації за­лежно від їхніх релігійних переконань, і т. ін. У середині релігійної системи виникали єретичні, дисидентські рухи, у самій теології з’являлися вчення, що давали іншу, ніж у церковному каноні, інтерпретацію певного догма­ту чи навіть заперечували істину якихось догматів, вису­валося відмінне від офіційного обґрунтування віровчен­ня або окремих його елементів, пропонувалося імпро­візоване осмислення священних текстів тощо.

За змістом і формами розрізняють такі види вільно­думства: єресь, дисидентство, скептицизм, деїзм, пан­теїзм (натуралізм), агностицизм, індиферентизм, нігі­лізм, антиклерикалізм, атеїзм.

Єресь — це заявлене радикальне відхилення від ста­лого релігійного канону у межах даної релігії з метою її оновлення та вдосконалення (аріанство, монофізитст- во, іконоборство тощо).

Дисидентство (розкол)— організаційно оформлене відхилення від існуючої церкви шляхом перетворення єресі на канон окремої церкви (баптизм).

Скептицизм — світська помірковано-критична по­зиція щодо окремих елементів релігійної доктрини, не пов’язана з повним розривом з існуючою релігією та церквою (Д. Юм).

Деїзм — поміркована світська релігійно-світоглядна позиція, що полягає у припущенні створення світу Бо­гом, який після цього акту більше не втручається у земні справи (Вольтер).

Пантеїзм (натуралізм) — ототожнення Бога і природи, притаманне деяким філософам-раціоналістам (Б. Спіноза, В. Джеймс, А. Вайтхед).

Агностицизм — відсутність релігійної віри внаслідок необізнаності з основами будь-якої релігії.

Індиферентизм — свідома байдужість до питань ре­лігії чи вільнодумства за умови можливості ознайомлення з ними і небажання знайомитися з ними, найчастіше під приводом зайнятості земними справами.

Нігілізм — абсолютне заперечення релігії і церкви без будь-яких аргументів.

Антиклерикалізм — войовнича позиція щодо самого існування церкви, не обов’язково пов’язана з критикою релігії (Вольтер).

Атеїзм — войовнича позиція щодо релігії і церкви, за­снована на системі наукових та практичних аргументів.

Вже цей перелік світоглядних позицій дає уявлення про можливі напрями у вільнодумстві. Воно може по­ходити від стихійного чи свідомого заперечення релігії та церкви з боку світських осіб і груп внаслідок неузго­дженості релігійних постулатів з досвідом спостережен­ня над дійсністю, і тоді ми маємо світське вільнодум­ство. Якщо ж йдеться про релігійних реформаторів, то вільнодумство набуває церковного характеру. Таким чином, вільнодумство має два головні напрями, між якими лежить широкий спектр змішаних позицій, інтенсивність яких змінюється від ступеня поміркова­ної критики, мотивованої спробами вдосконалення існуючої релігії, до повного заперечення або її конкрет­ної форми (релігійне вільнодумство), або релігії взагалі (світське вільнодумство).

У розвитку вільнодумства можна спостерігати такі етапи:

—  етап фрагментарної критики окремих елементів релігії та церковної організації (стародавні Єгипет, Індія, Греція);

—  етап суцільної критики існуючої та створення нової релігії на зламі античності і середньовіччя (виник­нення буддизму, християнства, ісламу);

—  етап внутрішньої диференціації головних релі­гійних течій (від середньовіччя до наших часів);

—  етап поширення світського вільнодумства (з сере­дини XVIII ст. до наших часів).