§ 3. Стратегії і динаміка конфлікту та його розв’язання

Стратегіями конфлікту є:

1) стратегія боротьби як намагання нав’язати іншій стороні своє рішення;

2) стратегія поступок, компро­місів, зменшення своїх вимог і згода мати менше, ніж потрібно;

3)   стратегія вирішення проблеми, тобто напрацювання альтернативи, яка може задовольнити обидві сторони. Характеризуючи стратегії, слід враховувати такі моменти.

По-перше, у більшості ситуацій застосовується не одна стратегія, а їх комбінація, як правило, їх застосовують послідовно. Це стосується будь-яких конфліктів — чи то збройна сутичка, чи то страйк робіт­ників, чи то міжнародні переговори, чи то сімейна сварка, чи навіть мовчазне суперництво водіїв машин. Використання лише однієї стра­тегії в житті трапляється рідко.

По-друге, кожна зі стратегій здійснюється за допомогою різноманітних тактик. Тут терміни стратегії і тактики розрізняються за своїми масшта­бами. Стратегія визначає ряд цілей і результатів (макроскопічних), а так­тика є набором заходів (відносно мікроскопічних), які дозволяють досяг­ти цих результатів. Для досягнення мети, що визначена стратегією, необ­хідне застосування індивідуальних тактичних маневрів.

По-третє, і стратегія боротьби, і стратегія поступок, компромісів, вирішення конфлікту є стратегіями, що спрямовані на подолання кон­флікту. Кожна з них містить у собі достатньо явні й завзяті старання врегулювати конфлікт, чи то наполягаючи на чому-небудь, чи зробивши поступку, чи разом знайшовши взаємовигідне вирішення проблеми.

Стратегія суперництва і стратегія поступок по суті є віддзеркален­ням одна одної. Вони ведуть до ескалації конфлікту. Вирішення про­блеми — це така стратегія опанування конфліктом, метою якої є узго- да, що є взаємосприйнятою для конфліктуючих сторін, і досягається або шляхом переговорів, або за допомогою третьої сторони. Між ста­діями ескалації конфлікту і його вирішення існує проміжок — стадія глухого кута.

Будь-який конфлікт має декілька стадій. Як правило, йому передує конфліктна ситуація, потім ескалація конфлікту і його завершення.

Під конфліктною ситуацією слід розуміти таке поєднання, збіг об­ставин, людських інтересів, що об’єктивно становить підґрунтя для реального протиборства між соціальними суб’єктами. Головна ознака ситуації — виникнення предмета конфлікту. Оскільки ситуація передує безпосередньо конфлікту, вона може бути ще не використаною сторо­нами і навіть повною мірою не усвідомленою.

Конфлікту в його реальній формі передує прихована (латентна) стадія. На цій стадії вже є всі елементи конфлікту, за винятком зовніш­ніх дій. Ця стадія не є чимось одномірним і завжди виступає як певна послідовність подій або етапів латентної стадії розвитку. Перший — це виникнення об’єктивної проблемної ситуації як основи майбутнього конфлікту. Другий є етапом усвідомлення об’єктивної проблемної ситуації і своїх інтересів у ній. Третій етап можна характеризувати як спробу вирішити потенційно конфліктну ситуацію неконфліктними способами. Вони полягають у тому, що одна зі сторін, аби відстояти свої інтереси, здійснює певні конкретні дії, але в такій формі, що не передбачає конфлікту з другою стороною. Часто конфліктні дії здій­снюються так, щоб не втягувати до процесу їх вирішення потенційних суб’єктів об’єктивно назріваючого конфлікту. При взаємному розумін­ні інтересів обох сторін і відповідних практичних дій саме на цьому етапі виникає реальна можливість не дати проблемній ситуації пере­рости в реальний конфлікт. Зазначені етапи необов’язково чергуються в такій послідовності. Більше того, деякі з них на практиці можуть випадати, інші повторюватися.

Розв’язання конфліктів можна визначити як будь-які зусилля з метою розробити взаємосприйнятний спосіб їх залагодження. Розв’язання проблем має на меті спільні зусилля щодо винайдення взаємосприйнятного рішення. Сторони або їх представники ведуть переговори. Але через розходження інтересів повномасштабна дис­кусія з метою вирішення проблем не завжди є доцільною, тоді засто­совується варіант з третьою стороною або посередниками. В усякому разі, проблемою обов’язково треба займатися, щоб не допустити еска­лації конфлікту: діяльність з вирішення проблем не становить загрози протидіючій стороні і психологічно є несумісною з суворою тактикою протистояння. Робота з вирішення проблем впливає також на винай­дення компромісів і можливостей для об’єднання, яке відповідає інте­ресам обох сторін. Можливими формами завершення конфлікту мо­жуть бути:

-    припинення конфлікту внаслідок примирення обох сторін;

-    припинення конфлікту силовими методами;

-    припинення конфлікту шляхом його симетричного вирішення — коли виграють або програють обидві сторони;

-    припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв’язання — коли виграє одна сторона;

-    переростання конфлікту в інше протиборство;

-    поступове згасання конфлікту;

-    глухий кут.

Успішне розв’язання проблем приводить до результатів, які можна згрупувати в три великих класи: 1) компроміси; 2) узгоди щодо про­цедури для визначення переможця; 3) інтегративні рішення.

Компроміс — це узгода на основі взаємних поступок між пред­ставниками різних інтересів, думок, що стикаються між собою. Спів­робітництво, союз між різнорідними силами можливий лише у формі компромісів. Одна з головних умов компромісу — забезпечення не­можливості ухилитися від його умов і право на критику таких відхи­лень, але без наміру дискредитувати партнера по компромісу. Це озна­чає, що в основі компромісу повинні лежати певні принципи або кон­кретно визначена поведінка, без чого вимога дотримання компромісних угод на практиці неможлива. Умовами поступок, аби вони стали осно­вою компромісу, є: а) упевненість у правоті в чомусь протилежної сторони; б) такий стан речей, коли непоступливість і відмова від спів­робітництва ведуть до ще більших втрат.

Критеріями ефективності компромісу є збереження на більш висо­кому рівні здатності до діяльності, надання завдяки компромісові нових просторів і можливостей для дій, розширення можливостей вирішен­ня особливо важливих проблем припинення непотрібної виснажливої боротьби зі своїми опонентами і надання можливості зосередити влас­ний потенціал на розв’язанні фундаментальних проблем. Зважаючи на це, проблема компромісу завжди є конкретною і повинна виходити із зазначених критеріїв.

Компроміс — не єдине рішення, яке здається справедливим. Іноді результатом розв’язання проблем стає процедура визначення того, хто буде переможцем, тобто правило, за яким одна сторона отримує все, а інша — нічого або дуже мало. Існує багато різних процедур для таких випадків: а) порівнюють потреби і віддають перевагу тому, хто най­більше опікується проблемами, які розглядаються; б) звертаються по допомогу до третьої сторони, і перевагу дістає той, чия позиція ближ­ча до поглядів арбітра чи судді; в) голосують, і перемагає той, хто отримує більшість голосів.

Існує три види узгод:

1) узгода в результаті збігу думок сторін;

2)   узгода відповідно до законодавчої або моральної волі зовнішньої сили;

3) узгода, нав’язана одній зі сторін.

Разом з тим, як свідчить практика, одностороннім нав’язуванням волі більш сильного суб’єкта слабшому не вичерпується сутність конфлікту і він поновлюється в будь-якій формі. Особливо це стосується міжнародних (територіаль­них) конфліктів. Програш у війні тягне за собою реваншистські настрої й намагання повернути втрачені інтереси.

Інтегративне рішення, таким чином, об’єднує суперників, примиряє інтереси сторін конфлікту. З трьох можливих типів розв’язання проблем саме вони дають змогу дістати максимальну сумісну користь, вигоду, хоча інтегративні рішення бувають і не дуже успішними. Іноді альтер­нативні рішення основані на відомих альтернативах або передбачають пошуки нових можливостей, потребують творчості й уявлення. Такі рішення виникають насамперед як результат творчого мислення. Вони можуть не сприйматися кожною зі сторін окремо або двома сторонами сумісно, або третьою стороною, яка виступає як посередник.

Таким чином, єдиних форм завершення конфліктів не існує, як не існує й однакових конфліктів. Конфлікт можна не помічати, ігнорувати, пояснювати, але він розвиватиметься стихійно, загострюватиметься і врешті-решт може зруйнувати всю систему.

Завершення конфлікту — більш широке поняття, ніж його розв’язання. Конфлікт може закінчитися або завершитися навіть і загибеллю обох сторін, але це не означає, що тим самим він є завершеним. Завершення конфлікту — це його припинення, закінчення з будь-яких причин. Ви­рішення конфлікту — це певна позитивна дія (рішення) самих учасників конфлікту або третьої сторони, що припиняє протиборство мирними або силовими засобами, конструктивне вирішення проблеми. Досвід свід­чить, що для вирішення конфлікту необхідно витратити значні зусилля, і його важливою засадою може бути добра воля суб’єктів конфлікту.

Якщо врахувати, що основою конфлікту є суперечності між інте­ресами суб’єктів, то найкращим способом вирішення конфлікту є усу­нення цих протиріч. Утім цей шлях не завжди є доступним, та й супе­речності можуть мати різні типи — явні і латентні, об’єктні й безоб’єктні, їх рівні, особливості суб’єктів тощо.

Відомими в науці і такими, що застосовуються на практиці, осно­вними способами усунення протиріч, які лежать в основі конфлікту, є: усунення об’єкта конфлікту; поділ об’єкта конфлікту між сторонами; встановлення черговості або інших правил використання об’єкта; роз­ведення сторін конфлікту; переміщення відносин в іншу площину, котра здатна виявити у них загальний інтерес тощо. Якщо не вдається віднайти рішення, яке задовольнило б обидві сторони, можлива заміна предмета конфлікту, мотивів протистояння сторін і навіть самих учас­ників. Наприклад, у судовій практиці з цивільних і трудових спорів нерідкою є така ситуація: сутяжництво, інтриги тягнуться роками і тоді, коли вже немає предмета конфлікту і змінився склад керівників, винуватців спірного рішення. Мистецтво цивілізованого життя саме і полягає в тому, щоб не плодити незадоволених, скривджених, а буду­вати благополуччя людей на основі нормальних взаємовідносин.

 

Питання для самоконтролю

1. Поясніть сутність та зміст конфлікту.

2. Що є предметом і об’єктом конфлікту?

3. Назвіть функції конфлікту.

4. Типологія конфліктів.

5. Визначте особливості конфліктів в основних сферах суспіль­ства.

6. Проаналізуйте причини конфліктів.

7. Розкрийте динаміку конфліктів.

8. Якими бувають стратегії конфліктів?

9. Визначте шляхи попередження конфліктів.

10. Якими є шляхи подолання конфліктів?