§ 3. Історична школа і марксизм як форми правового об’єктивізму

Наприкінці XVIII ст. у Німеччині зародився і у першій половині XIX ст. став дуже впливовим у вивченні права особливий напрям до­слідницької думки. У центр своїх теоретико-пізнавальних інтересів він поставив питання не про те, у чому полягає сутність права і чим воно має бути, а про те, як право виникає і яка його історія.

Засновником цього напряму в юриспруденції, що одержав найме­нування історичної школи права, є Густав Гуго (1768-1844) — про­фесор Геттінгенського університету. Найвизначнішими представни­ками цієї школи були також німецькі юристи Фрідріх Карл фон Савін’ї (1779-1861) і Георг Фрідріх Пухта (1798-1866).

Даний напрям виник як протест проти двох чинників: 1) проти раціоналізму XVIII ст., який не звертав уваги на історичні особливо­сті розвитку права і відстоював віру в природне право; 2) проти уста­новлень Великої французької революції, що проголошували перевагу людської волі над традиціями і обставинами.

Головною метою своєї критики представники історичної школи обрали природно-правову доктрину. Так, на відміну від теорій при­родного права історична школа права визначала право не як результат природної необхідності і не як довільне встановлення людей, а як закономірний історичний продукт суспільного життя. Еволюція пра­ва, міркував Густав Гуго, відбувається мимоволі, пристосовуючись до потреб і запитів часу, тому людям найкраще не втручатися в неї, триматися здавна заведених і освячених досвідом століть порядків.

Подібні погляди одержали розвиток також у працях Фрідріха Кар- ла фон Савін’ї, який з повною на те підставою вважається головою історичної школи права.

Савін’ї доводив, що право не встановлюється волею певної особи. Право — це продукт народного духу, що виявляється в усіх членах суспільства і приводить усіх до тієї самої правосвідомості. Іншими словами, право кожного народу росте разом з ним.

Георг Фрідріх Пухта, найближчий послідовник і учень Савін’ї, зазнав впливу Шеллінга, внаслідок чого спробував об’єктивувати по­няття народного духу. Іншими словами, зробити його об’єктом філософсько-правового аналізу. На його думку, народний дух — це сила, яка діє в організмі народного життя та існує незалежно від сві­домості окремих представників народу. Народний дух усе робить із себе, в тому числі і право. Отже, окрема особистість не бере участі у створенні права.

Таким чином, з погляду історичної школи право є продуктом на­родного духу, народного правового переконання. Розвиток права по­лягає в тому, що народний дух поступово виявляє норми, які об’ єктивно містяться в праві. Тому право існує у вигляді не формальних прав, а живого уявлення правових інститутів у їх органічному взаємозв’язку. Юристи ж лише витягують правило з норми шляхом аналізу і ви­вчення досвіду чинного права.

Представники історичної школи, критикуючи доктрину природного права, вказали на такі уразливі місця останньої, а саме: 1) вчення про довільне встановлення права; 2) існування системи норм, однаково при­датних для всіх часів і народів; 3) прагнення додати суб’єктивним право­вим ідеалам безпосереднього юридичного звучання.

У свою чергу, історична школа мала свої недоліки. її консерватизм і обмеженість виявилися в запереченні ролі суб’єктивної правотвор- чості і значення нового законодавства в прогресивній зміні суспіль­ного життя. Історична школа також надмірно перебільшувала місце звичаїв у системі нормативного регулювання суспільних відносин, ставлячи їх над законом, і заперечувала можливість законодавчим шляхом змінити реально існуюче право.

Представники історичної школи права бачили призначення діючих у державі юридичних інститутів у тому, аби слугувати опорою чин­ного порядку, яким би консервативним він не був (Гуго). На їхню думку позитивні закони неспроможні боротися зі злом, що трапля­ється в житті. У кращому разі вони здатні допомогти впорядкуванню звичайного права і політичної структури, що формуються історично під впливом незбагненних перетворень народного духу (Савін’ї). За­конодавець повинен намагатися максимально виражати «загальне переконання нації», адже за цієї умови правові норми матимуть са­кральне значення і набуватимуть самодостатню цінність (Пухта).

Ще одну форму правовий об’єктивізм придбав під впливом ідеа­лу науковості, розробленого Карлом Марксом та його послідовника­ми у першій половині XIX ст.

Марксистська філософія права. Ставлення до філософсько- правової спадщини Карла Маркса (1818-1883) і Фрідріха Енгельса (1820-1895) тепер неоднозначне. Оцінки їхньої теорії діаметральні: від проголошення марксистських положень вершиною наукового знання до повного їх неприйняття. Це змушує розібратися з дійсною сутністю цього вчення.

За своїми вихідними засадами марксистська теорія права — це онтологічна об’єктивістська концепція. Вона виходить з того, що не можна розривати і протиставляти суще і належне, факт і норму, фак­тичні відносини і правові відносини, що надбудовуються над ними. У цьому плані марксизм протилежний юридичному позитивізму з йо­го ототожненням права з правопорядком (законом), нормативним на­казом суверена і у кінцевому результаті права зі свавіллям. Концепція Маркса і Енгельса у своєму теоретичному, в тому числі філософсько­му, тлумаченні права аж ніяк не заперечує його зв’язок із соціальними ідеалами, моральними нормами, культурою, так само як і необхідність ціннісного підходу до права, а також не вважає право тільки функці­єю економічного процесу.

На противагу юридичному позитивізму, який визнає реальність тільки позитивного права, марксизм вважає позитивне право лише вторинною реальністю, віддзеркаленням стану справ, що виражаєть­ся у певних суспільних відносинах. З марксистської точки зору право як міра волі визначається економічними відносинами, в яких корі­ниться «правова природа речей», тобто соціальна норма, яка внаслідок своєї об’єктивної природи є обов’язковою для широкого загалу і по­требує законодавчого закріплення.

В основі марксистської філософії права лежить теза про те, що право є виявленням і закріпленням волі економічно пануючого класу. Як і держава, право є продуктом класового суспільства. Його зміст має класово-вольовий характер. «Крім того, — писали Маркс і Ен­гельс, — що пануючі індивіди при цих відносинах повинні констру­ювати свою силу у вигляді держави, вони мають додати своїй волі, зумовленій цими визначеними відносинами, загальний вираз у ви­гляді державної волі, у вигляді закону»^[15]. Отже, виникнення та існу­вання права пояснюються необхідністю нормативного регулювання суспільних відносин в інтересах економічно пануючого класу.

Згодом положення марксизму про класово-вольовий зміст права було перенесено радянською юридичною наукою на вітчизняне пра­во. Стверджувалося, що в суспільстві, де відсутні антагоністичні кла­си, у праві виражається воля всіх дружніх класів і прошарків суспіль­ства, керованих робітничим класом. Тим самим підтверджувалася ідея, згідно з якою класовість права є його постійною та об’ єктивною ознакою.

Отже, відповідно до марксистсько-ленінської концепції в основі виникнення права, його функціонування та неминучого відмирання лежать класово-економічні причини.

Світова наука і практика державно-правового життя суспільства не заперечують визначальної ролі соціальних та економічних чинни­ків у виникненні і розвитку права, однак ця проблема розглядається з інших позицій. Якщо марксизм-ленінізм бачить у праві засіб закрі­плення волі та охорони інтересів економічно пануючих класів, то представники інших наукових концепцій зосереджують увагу на спів­відношенні права і держави, права і особистості. В їхньому розумін­ні права, правового регулювання головне місце посідає людина з її різноманітними інтересами і потребами, а не тільки протилежні інте­реси класів.

Класово-економічна теорія вважає, що право є історично мінли­вим явищем, воно необхідно суспільству лише на певному етапі роз­витку. Зі зникненням класів право цілком утратить свою соціальну сутність.

Таким чином, марксистсько-ленінська теорія стверджує, що пра­во — явище, похідне від держави, і повною мірою визначається його волею. Проголошуючи примат держави над правом, марксизм вступає в суперечність з теорією правової держави, що не заперечує провідної ролі держави в правотворчості, однак наполягає на тому, що держава сама повинна підкорятися законам, а не стояти над ними.

 

Висновки

1. Методологічне розроблення Кантом проблеми категоричного імперативу має величезну цінність для обґрунтування сутності природного права. Це свідчить про те, що принципи права і моралі ті ж самі. Вони лише набувають різних форм виразу, оскільки мораль є сферою внутрішніх мотивів індивіда, а пра­во — галуззю практичних дій відповідно до зовнішнього стан­дарту, встановленого законом.

2. Філософія права Гегеля становить інший варіант природно- правового мислення, що ґрунтується на ідеалістичному світо­гляді. Продовжуючи за багатьма позиціями лінію Канта, Гегель прагне реалізувати принцип суб’єктивності, шукаючи джерела права і його критерії в людській свідомості, сфері духу. Він створив універсальну методологію, засновану на ідеї само­розвитку права. Будь-яка ступінь розвитку духу як волі має у нього поняття права: абстрактне право, мораль, мораль­ність.

 

3. Перехід від ідеалізму до об’єктивізму починається з історичної школи права (Г. Гуго, К. Савін’ї, Г. Пухта). За цією концепцією право виникає спонтанно з надр народного духу, адже воно є невід’ємною частиною цілісної культури народу.

4. У філософії права К. Маркса і Ф. Енгельса вплив соціальних умов на суб’єкта, що констатував правопорядок, набув причинно-детермінованого характеру. Слушно вказуючи на глибоку зумовленість суспільних, насамперед економічних, відносин, марксистська теорія разом з тим не порушує питан­ня про наявність особливої сутності права, зводиться до його соціально-економічної сутності.

 

Контрольні запитання

1. У чому світоглядні і методологічні основи вчення Канта про право?

2. У чому сутність категоричного імперативу Канта?

 

3. У чому зміст морального обґрунтування права за Кантом? Як співвідносяться право і мораль відповідно до його теорії?

 

4. Як визначається право за Кантом.

5. Яке місце посідає філософія права в системі філософії Гегеля?

 

6. Наведіть приклади застосування діалектичного методу до ана­лізу становлення і розвитку права.

7. Що є право за Гегелем? Що розуміє Гегель під природним і позитивним правом і як вони співвідносяться?

 

8. Що загального у філософсько-правових концепціях Канта і Гегеля і чим вони відрізняються?

9. Сформулюйте особливості марксистського розуміння природи і сутності права. Які позитивні і негативні сторони цієї теорії?

---

^[1] Див.: Нерсесянц В.С. Философия: Учебник. - М., 2003. - С. 488.

^[2] Кант И. Собрание сочинений: В 6 т. - М., 1963-1966. - Т. 4. - Ч. ІІ. - С. 260.

^[3] Там само. - С. 270.

^[4] Кант И. Критика чистого разума. - М., 1994. - С. 431-432.

^[5] Кант И. Собрание сочинений. - Т. 4. - Ч. 2. - С. 138.

^[6] Там само. - С. 147.

^[7] Кант И. Сочинения. - М., 1994. - Т. 1. - С. 297.

^[8] Там само. - Т 4. - Ч. 2. - С. 139.

^[9] Гегель. Философия права. - М., 1990. - С. 57.

^[10] Там само.

^[11] Див.: Там само.

^[12] Див.: Там само. - С. 46, 48.

^[13] Гегель. Философия права. - С. 59.

^[14] ГегельГ.В.Ф. ^нциклопедия философских наук. - М., 1977. - Т. 3. - С. 32, 34.

^[15] Маркс К., Знгельс Ф. Соч. Т. 3. - С. 322.