§ 6. Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин

Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин характеризують їх юридичний зміст. Податковими правами й обов'язками обмежуються можливості й межі активності суб'єктів правовідносин. Права й обов'язки суб'єктів залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання. Велика частина податкових правовідносин — це регулятивні правовідносини, завдяки яким закріплюються і розвиваються фінансові відносини за участю держави. Але при фінансово1 правовому регулюванні необхідно використовувати й методи державного примусу.

Сукупність прав і обов'язків податкових органів визначається тими цілями і завданнями, з якими законодавець пов'язує необхідність існування цих органів. Держава уповноважує останні на здійснення певних функцій в галузі управління та контролю за надходженням податків і зборів. Деталізація правового статусу цих органів відбувається через законодавче закріплення їх прав і обов'язків.

Обов'язки і права платників податків визначено головним посиланням, що випливає з конституційної норми, якою за1 кріплено першочерговий і безумовний обов'язок — сплачувати податки (ст. 67 Конституції України). Платники податків і зборів є насамперед зобов'язаними особами. Відповідно до цього податкове законодавство і закріплює переважно обов'язок. Саме імперативний податковий обов'язок визначає правосуб'єктність платників податків.

Такими самими підходами характеризується правосуб'єктність юридичних і фізичних осіб, осіб, пов'язаних зі сплатою податків і зборів (банківські установи, податкові представники тощо).

 

§ 7. Підстави виникнення, зміни і припинення податкових правовідносин

Обов'язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток право­відносин.

Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а)    нормативних основ, за яких норми права регулюють сфе­ру податкових правовідносин;

б) правосуб'єктних основ, що характеризують здатність осо­би до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юри­дичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні на­слідки.

Класифікувати юридичні факти можна за різними підста­вами.

За юридичними результатами:

1)     правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують виникнення податкових правовідносин;

2)     правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують зміну податкових правовідносин;

3)  правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов'язують припинення податкових правовід­носин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслід­ків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення пра­вовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у по­рядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії— юридичні факти, що є результатом вольової поведін­ки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть ви­ступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм;

б) неправомірних дій — дій, що порушують вимоги закону і не відповідають приписам правових норм. На підставі право­вих норм приймаються індивідуальні податкові акти як пра­вомірні юридичні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи при­пинення конкретних податкових правовідносин;

2) події — явища, що відбуваються незалежно від волі суб'єк­тів податкових правовідносин (смерть і народження людини пов'язуються з припиненням податкових правовідносин чи зміною їх режиму; стихійні лиха можуть бути передумовою введення надзвичайних податків тощо).

 

§ 8. Податково-правові норми

Вихідними елементами, що формують податкове право, є податково-правові норми — правила, способи поведінки, що складають зміст податкового права. Норми податкового права по суті є фінансовими та в основному тотожні їм. Податково-правові норми не мають принципових особливостей, що дозво­лили б виділити на цій підставі окрему підсистему в межах фі­нансових норм. Деякі риси фінансових норм при реалізації податкових правовідносин виділяються більш рельєфно, чітко (наприклад імперативність), що й дозволяє говорити про пев­ну своєрідність податково-правових норм.

Для податково-правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:

1) загальний характер;

2) формальна визначеність;

3)      встановлення й охорона компетентними органами держави.

Особливості податкових норм як підвиду фінансових вияв­ляються:

а) у змісті — вони дійсно регулюють правила поведінки, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, але діяль­ності специфічної — з приводу встановлення, зміни, скасуван­ня податків і надходжень за їхній рахунок доходів у бюджети; визначають права й обов'язки учасників відносин, передбача­ють відповідальність за невиконання розпоряджень держави в сфері, що опосередковує рух податкових надходжень знизу вго­ру (від платника до бюджетів чи фондів);

б) у характері приписів — якщо фінансові норми в основно­му імперативного характеру, то податкові мають винятково на­казовий характер. Держава наказує правила поведінки в кате­горичній формі, чітко визначає права, розміри обов'язків, окрім можливості їх однобічної (з боку зобов'язаної особи) зміни;

в) у заходах відповідальності, що охоплюють практично весь спектр можливих видів — карну, адміністративну, фінан­сову. Такий підхід показує, наскільки важливі для держави відносини, врегульовані податковими нормами, і наскільки держава зацікавлена в постійному поповненні доходної части­ни бюджету;

г) у способах захисту прав учасників відносин, що випли­вають з певної нерівності суб'єктів. Реалізується цей захист через механізм податкової відповідальності, що характери­зується презумпцією винності платника податків.

Традиційною є і класифікація податкових норм.

1. За особливостями впливу на учасників відносин:

— зобов'язуючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов'язок робити певні активні дії. Наприклад, норми, що встановлюють обов'язок зі сплати податків, надання дек­ларацій, звітів;

— забороняючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов'язок не робити заборонених дій, які порушують порядок, закріплений податковими нормативними актами. Наприклад, законодавчо забороняється вносити зміни у прин­ципові елементи податкового механізму (ставку, пільги, об'єкт тощо) без відповідних змін у бюджетному законі або протягом бюджетного року забороняється надавати індивідуальні подат­кові пільги;

— уповноважуючі — норми, що надають учасникам право­відносин право на певні позитивні дії в межах розпоряджень, що містяться в податковій нормі. Допускаючи певну са­мостійність, подібні норми все одно перебувають під впливом (хоч і непрямим) імперативних розпоряджень: органи місце­вого самоврядування можуть встановлювати і регулювати ме­ханізми місцевих податків і зборів на своїй території, але тільки в рамках (переліку, межах), установлених законодавчо.

 

2. За змістом:

—матеріальні — норми, що регулюють змістовий бік реаль­них суспільних відносин, міру прав і обов'язків учасників, види й обсяг матеріальних і грошових зобов'язань;

—процесуальні — норми, що регулюють процедуру (поря­док) діяльності суб'єктів правовідносин з реалізації матеріаль­них норм у сфері діяльності з приводу надходження податків і зборів у бюджети.

Структура податково-правової норми відображає внут­рішній склад норми, її складові частини, елементи.

1. Гіпотеза — частина норми права, що визначає умови дії податкової норми. Вона описує фактичні обставини, при на­станні яких варто керуватися цією нормою, вказує на учасників відносин і головні умови.

2. Диспозиція — частина норми права, що вказує, якою має бути поведінка суб'єктів відносин, зміст їх прав і обов'язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі. Наприклад, механізм сплати податку з власників транспортних засобів припускає пропорційний його розподіл.

3. Санкція — частина норми права, яка передбачає захо­ди впливу, що можуть бути застосовані до осіб, що не додер­жуються розпоряджень податкових норм. Санкції розрахо­вані на настання фактичних обставин, що являють собою правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.

Податкові санкції мають такі особливостями:

а) примусовий вплив на правопорушника реалізується че­рез вплив на його кошти (у деяких випадках передбачається погашення заборгованості перед бюджетом за податками шля­хом примусової реалізації майна платника);

б) кошти платника, що справляються з нього у вигляді по­даткових санкцій, надходять до бюджетів чи цільових фондів в першочерговому і безперечному порядку;

в) на відміну від адміністративної, податкова санкція перед­бачає вплив як на фізичних, так і на юридичних осіб;

г) як і фінансові санкції в цілому, податкові передбачають поєднання правовідновлюючих і штрафних елементів. Пеня, штрафи, що стягуються з платників, як реалізація механізму покарання порушника податкової норми, поповнюють влас1 ність держави (бюджетні доходи) або відшкодовують втрачену вигоду від їхнього недоодержання;

д) податкові санкції передбачають іноді застосування пока1 рання незалежно від характеру провини платника. Пеню на1 раховують автоматично при затримці податкових платежів, штрафи накладають за несвоєчасне звітування і т. ін.