Печать
PDF

Глава 3 ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ І ПОДАТКОВО-ПРАВОВІ НОРМИ

Posted in Налоговое право - М.П. Кучерявенко Податкове право

Глава 3 ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ І ПОДАТКОВО-ПРАВОВІ НОРМИ

 

§ 1. Поняття податкових правовідносин

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов'язки суб'єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб'єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб'єкт виконує в основному юридичний обов'язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них1.

Платник податків не має права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесенню до бюджету чи позабюджетного цільового фонду. В цьому обов'язку втілений публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму закріплення податку, обов'язок його сплати, примус при забезпеченні цьо1 го обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.

Податкові правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правової норми як форми її реалізації. По-друге, мають владний характер, який засвоїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, — вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.

За своїм змістом податкові правовідносини є економічними. Ю. А. Ровинський підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, що, у свою чергу, є формою певних економічних відносин1. Фінансові відносини, що складають зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.

Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Об'єкт правового регулювання — гроші у вигляді податкових надходжень з позиції саме публічно1пра1 вового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів2.

Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов'язані та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб'єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею орган).

 

§ 2. Особливості податкових правовідносин

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівняно з усіма іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно1майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів формування об'єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі). Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінан1 сове право від інших галузей1.

Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

1)     реалізацію волі держави як власника коштів;

2)     певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб'єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов'язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін.

Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави2. Крім того, одним із суб'єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно1майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юри­дичних фактів, учасники цих відносин наділені суб'єктивни­ми правами і мають юридичні обов'язки, пов'язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

 

§ 3. Види податкових правовідносин

Податкові правовідносини відображають певні функції, тому їх можна поділити на:

1) загально-регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб'єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2)       конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення кон­кретної поведінки суб'єктів);

3)       комплексні (що виникають на стику загально-регулятив­них і конкретно-регулятивних відносин);

4)   охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру)1.

Види правових відносин діють у єдності: конкретно-регуля­тивні правовідносини функціонують лише тоді, коли вступи­ли в дію загально-регулятивні; охоронні відносини передбача­ють існування регулюючих обов'язків, при порушенні яких застосовуються заходи юридичної відповідальності. Отже, си­стема податкових правовідносин складається з кількох «рівнів» правовідносин, що взаємодіють один з одним.

Зміст загально-регулятивних відносин визначається норма­ми, що встановлюють принципи податків і повноваження ок­ремих суб'єктів податкових правовідносин. Загальні і конкрет­но-регулятивні правовідносини утворюють основну масу пра­вовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб'єктивних юридичних прав і обо­в'язків. Розвиток регулюючих відносин, своєчасна їх поява, безперешкодне і належне здійснення є свідченням повного і реального використання права. Загально-регулятивні правовідносини виконують в основному функцію закріплення кола суб'єктів права і їхнього статусу. Якщо особа виступає як носій загального суб'єктивного права, вона займає специфічне поло­ження щодо всіх інших осіб, а загальне суб'єктивне право, як підкреслює С. С. Алексєєв, тому і є «суб'єктивним», що має особистий характер, тобто належить не тільки всім суб'єктам, а й кожному суб'єктові окремо.

Конкретно-регулятивні правовідносини виступають як фор­ма реалізації загально-регулятивних податкових правовідно­син. У цій ситуації загальні права й обов'язки проектуються на діяльність конкретних суб'єктів. Якщо загально-регуля­тивні податкові правовідносини виділяють із системи право­відносин ті, що пов'язані зі сплатою податків, то конкретні правовідносини це уточнюють за різними напрямами (за вида­ми податків, за платниками). Конкретно-регулятивні відноси­ни закріплюють конкретну поведінку суб'єктів, зміст їхніх прав і обов'язків.

Комплексні податкові правовідносини перебувають на своє­рідному стику конкретних і загально-регулятивних податко­вих правовідносин. Вони досить вузько персоніфіковані, перед­бачаючи конкретного платника (що відрізняє їх від загальних), але однією з їхніх ознак є складний зміст, що відрізняє їх від простих. Мабуть, можна порушити питання і про об'єднання в межах комплексних правовідносин податкових норм і норм інших галузей права. Наприклад, механізм формування і ви­трачання пенсійного фонду перебуває на стику податкових і трудових відносин (оскільки цей збір входить до переліку обо­в'язкових податків і зборів, об'єднаних податковою системою1).

Охоронні податкові правовідносини виникають за умови по­рушення прав і невиконання обов'язків, якщо учасники право­відносин мають потребу в правових способах захисту з боку дер­жави. Однією із сторін таких правовідносин виступає компетен­тний суб'єкт, що є носієм владних повноважень і наділений державою повноваженнями примусу. Іншою стороною є особа або орган, до якого застосовуються способи державного приму­су і який зобов'язаний їх зазнавати. При цьому право застосову­вати способи державного примусу деталізуються санкцією пра­вової норми. Охоронні податкові правовідносини формуються в процесі правового регулювання, опосередковують охоронну фун­кцію податкового права. Охоронні правовідносини мають по­хідний характер. Вони забезпечують реалізацію міри держав­но-примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обо­в'язки зі сплати податків. У межах охоронних податкових правовідносин здійснюється захист суб'єктивних прав, запро­ваджуються у життя заходи юридичної відповідальності.

 

§ 4. Об'єкт податкових правовідносин

Зміст податкових правовідносин пов'язаний з аналізом ка­тегорій, що характеризують: об'єкт правовідносин, суб'єкт правовідносин, права й обов'язки суб'єктів правовідносин, підстави виникнення правовідносин.

У цілому об'єктом регулювання в податкових правовідно­синах виступають кошти платників, що надходять у доходи бюджетів. У вузькому значенні — це гроші, з приводу яких між суб'єктами податкових правовідносин формується правовий зв'язок. При цьому важливо розмежовувати об'єкт податкових правовідносин і об'єкт оподаткування.

Об'єкти фінансових правовідносин різні за своєю формою, оскільки існує чимало видів правовідносин. Але за змістом це завжди державні грошові фонди, з приводу формування, роз­поділу і використання яких і формується певний юридичний зв'язок між суб'єктами фінансових правовідносин. Ю. А. Ро-винський зазначав, що у фінансових правовідносинах вира­жається сукупність грошових відносин, що пов'язані з мобілі­зацією, розподілом і використанням коштів для розширення виробництва і задоволення потреб членів суспільства1.

 

§ 5. Суб'єкти податкових правовідносин

Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового пра­ва і яка може виступати учасником податкових правовідно­син, носієм суб'єктивних прав і обов'язків.

Суб'єкти податкових правовідносин мають правосуб'єкт-ність, що передбачена нормами податкового права і характе­ризується можливістю бути учасником правовідносин, пов'я­заних зі встановленням, зміною, скасуванням податкових платежів, і мати суб'єктивні права й обов'язки. Для участі у правовідносинах суб'єкти наділені правоздатністю і дієздатні­стю. Фактично вони представляють два елементи досить склад­ної юридичної властивості — правосуб'єктності.

Податкова правоздатність — передбачена нормами подат­кового права здатність мати права й обов'язки щодо сплати податків. Іншими словами, це можливість особи бути учас­ником податкових правовідносин, тобто податкова право­здатність виступає його загальноюридичною властивістю. Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обо­в'язків, що їх суб'єкти можуть мати відповідно до чинного законодавства.

Податкова дієздатність — передбачена нормами податково­го права здатність своїми діями створювати і реалізовувати права й обов'язки. Дієздатність полягає у здійсненні особою дій, спрямованих на:

— придбання прав і створення обов'язків;

— здійснення прав і обов'язків;

— здатність відповідати за податкові правопорушення.

Податкові правоздатність і дієздатність доповнюють одна одну і фактично є взаємозалежними. Правоздатність виникає з моменту появи (народження громадянина, реєстрації юридич­ної особи і т. ін.), дієздатність — по досягненні якоїсь умови (певного віку, статусу підприємця тощо). Іноді виникнення правоздатності та дієздатності в податкових правовідносинах збігається в часі (практично одночасно з реєстрацією юридич­ної особи виникає необхідність постановки її на облік у податковій інспекції, а з цього моменту, навіть якщо немає діяльності, — обов'язок подавати звітність, отже, відповідати за ухилення від цього).

Як суб'єктів можна виділити три групи учасників податкових правовідносин:

— державу (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють оподаткування);

— податкові органи;

— платників податків.

Особливим суб'єктом податкових правовідносин є держава. Держава, як носій суверенітету і учасник податкових право1 відносин, має важливі особливості і посідає у правовідносинах особливе місце. Державний суверенітет полягає, зокрема, у тім, що держава встановлює податки, наділяє місцеві органи пра1 вом встановлювати податки1. У зв'язку з цією діяльністю дер1 жава є безпосереднім учасником податкових правовідносин. Стягнення податків, як і їхнє встановлення, слід розглядати як верховенство держави щодо влади, що виникає в процесі життєдіяльності суспільства2.

Діяльність держави як власника податкових надходжень опосередковується правовідносинами, які можна класифікувати за різними підставами (за видами податків і зборів; за видами платників тощо), і в яких беруть участь різні органи, суб'єкти, уповноважені державою здійснювати певні дії. На підставі цього виділяють різні державні органи як представників держави: податкові адміністрації, митні органи, податкова міліція. Учасниками правовідносин є також державні органи, що виконують різні функції державної влади. Діяльність органів, що діють від імені держави, регулюють в основному закони (а не інші правові акти). Своєрідним є і ме1 ханізм контролю за їх діяльністю.