Печать
PDF

Розділ 24 Розслідування зґвалтувань - § 2. Початковий етап розслідування

Posted in Криминалистика - Криміналістика (В.Ю. Шепітько)

Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 

§ 2. Початковий етап розслідування

Порушення кримінальних справ про зґвалтування мають свої осо­бливості. Справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 152 КК) порушуються тільки за скаргою потерпілої особи (ч. 2 ст. 27 КПК). У виключних випадках, якщо потерпіла особа внаслідок безпо­радного стану, залежності від підозрюваного або з інших причин не може самостійно захистити свої права і законні інтереси, кримінальна справа може бути порушена прокурором і за відсутності скарги потерпілої особи. Така справа у разі примирення потерпілої особи з обвинуваче­ним відповідно до ч. 3 ст. 27 КПК закриттю не підлягає. За наявності обтяжуючих обставин (ч. ч. 2-4 ст. 152 КК) кримінальна справа по­рушується незалежно від скарги потерпілої особи. Тоді приводом для порушення кримінальної справи може стати заява родичів потерпілої особи, повідомлення медичної установи, виявлення ознак злочину слідчим або іншим уповноваженим суб’єктом.

Перед порушенням кримінальної справи необхідно ретельно ви­вчити заяву потерпілої особи. Іноді трапляються випадки, коли жінка просить притягнути винного до відповідальності за зґвалтування, в той час як у дійсності мало місце хуліганство або, навпаки, було зґвалтуван­ня, а потерпіла називає його хуліганством.

У деяких випадках заявниця подає неправдиву заяву про зґвалтуван­ня, аби скомпрометувати певну особу через помсту або з інших причин. Іноді потерпіла особа прагне виправдати себе перед знайомими або членами сім’ ї. Подаючи заяву про зґвалтування, заявниця не завжди має на меті притягнути когось до кримінальної відповідальності, вона лише має намір заставити конкретну особу одружитися з нею. Тому заявни­цю слід попередити про те, якщо з’ясується, що факту зґвалтування не було, вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення (ст. 383 КК). Доцільно повідомити потерпілій особі про те, яке покарання може бути визначено судом стосовно злочинця, роз’яснити зміст відповідних статей КК. Крім цього, слід обов’язково роз’яснити їй зміст санкцій ч. 1 ст. 152 КК і положень ст. 27 КПК про те, що після порушення кримінальну справу не може бути закрито за примиренням потерпілої з особою, яка вчи­нила зґвалтування.

За наявності в слідчого таких сумнівів необхідно провести дослід- чу перевірку відповідно до ст. 97 КПК, аби розібратися і встановити, чи є достатні підстави для порушення кримінальної справи. Слідчій практиці відомо чимало випадків обмови невинних, щоб примусити одружитися, помститися за зміну сексуальної партнерки, виправдати свою легковажну поведінку перед батьками тощо.

У перебігу перевірки заяви потерпіла особа докладно розповідає про те, що сталося; далі її направляють на судово-медичне освідуван- ня, аби з’ ясувати, чи є на тілі потерпілої особи ушкодження і сліди, характерні для насильницького статевого акту, необхідно встановити давність їх виникнення, взяти з піхви біологічні проби на наявність сперми ґвалтівника та ін. У потерпілої особи вилучаються одяг і білиз­на, в яких вона була в момент зґвалтування.

Під час розслідування зґвалтувань підлягають встановленню такі обставини: 1) чи мав місце факт зґвалтування або в наявності інсце­нування злочину чи обмова; 2) місце і час вчинення злочину, в який спосіб і за яких обставин вчинено зґвалтування, в яких конкретно зло­чинних діях виражається спосіб; 3) хто потерпіла особа, її вік (чи пов­нолітня вона), стан здоров’я (чи не страждає на психічне або соматич­не захворювання), розумовий розвиток, досягнення статевої зрілості, спосіб життя; 4) хто конкретно вчинив даний злочин (особа злочинця), вік, ставлення до жертви, стан здоров’я, психіки, спосіб життя, наяв­ність судимостей; 5) за яких обставин і коли виник намір винного на статеві зносини або дію сексуального характеру всупереч волі потер­пілої (потерпілого); 6) злочин вчинено однією особою чи групою осіб, який склад групи, які дії вчинив кожний із співучасників і яка роль у цьому кожного; 7) хто є свідком або пособником зґвалтування, їх ха­рактеристики; 8) наслідки зґвалтування: заподіяння тілесних ушко­джень, вагітність, зараження на венеричну хворобу, розлад психіки, самогубство потерпілої особи; 9) який матеріальний і моральний зби­ток заподіяно потерпілій особі;10) чи не супроводжувалося зґвалту­вання вчиненням інших злочинів, якщо так, то якими саме; 11) при­чини та умови, що сприяли зґвалтуванню.

Практика свідчить, що слідчі при вирішенні питань про порушен­ня кримінальної справи аналізованої категорії зіштовхуються з трьома найбільш типовими слідчими ситуаціями.

1. Коли злочинець знайомий заявнику або встановлений слід­ством на початковому етапі розслідування, тобто особа, про яку йдеться в заяві потерпілої особи, знайома їй або є інформація про ґвалтівника з інших джерел. У такій ситуації слід виділити два основні напрями розслідування: перевірка правдивості заяви потерпілої особи (повідомлення) про зґвалтування і доведення вини, у разі обмови — невинуватості певної особи. Діяльність слідчого в цих ситуаціях спрямована на збирання і процесуальне закріплення доказів причет­ності особи до вчиненого злочину: встановлення конкретних обставин події, їх дослідження, оцінка і використання з метою одержання но­вих даних.

Вихідні дані, що є в розпорядженні слідчого, визначають комплекс і послідовність проведення невідкладних слідчих дій: 1) допит потер­пілої особи; 2) освідування потерпілої особи; 3) виїмка у потерпілої особи її одягу та його огляд; 4) огляд місця події; 5) призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово-медичної екс­пертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи є які-небудь виділення ґвалтівника); 6) затримання підозрюваного та його допит;

7)  обшук підозрюваної особи; 8) освідування підозрюваного; 9) огляд і виїмка одягу підозрюваного; 10) допит свідків; 11) обшуки за місцем проживання та роботи підозрюваного.

2. Коли зґвалтування вчинено невідомим злочинцем, потерпіла особа не знайома з насильником. Для таких ситуацій характерний високий ступінь інформаційної невизначеності — відсутність даних про особу, а коло інших джерел для пошуку злочинця вкрай обмежене. Тому першочерговим завданням є встановлення особи злочинця, його розшук, затримання та викриття. У розглянутих ситуаціях діяльність слідчого має бути спрямована на виявлення і систематизацію макси­мальної кількості доказової та орієнтуючої інформації, що характери­зує особу злочинця і подію злочину.

Для розв’язання таких ситуацій можна рекомендувати наступні першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи: 1) допит по­терпілої особи на предмет з’ясування обставин злочину, ознак зовніш­ності злочинця, встановлення, куди він утік з місця злочину, чи корис­тувався він транспортним засобом тощо; 2) освідування потерпілої особи; 3) виїмка у потерпілої особи одягу та його огляд; 4) огляд місця події; 5) призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово-медичної експертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи є які-небудь виділення ґвалтівника); 6) призначення за результа­тами огляду криміналістичних експертиз; 7) допит свідків-очевидців, а у випадках, якщо немає таких, дії повинні бути спрямовані на їх вияв­лення; 8) застосування службово-розшукових собак; 9) перевірки резуль­татів оглядів і допитів за криміналістичними обліками (дактилоскопіч­ним, за способом учинення, за ознаками зовнішності тощо); 10) вивчен­ня матеріалів архівних кримінальних справ (розкритих і нерозкритих) даної категорії шляхом порівняльного аналізу способів учинення таких злочинів (розслідуваного і зазначеного в архівній справі); 11) пред’явлення особам, які бачили злочинця, фотоальбомів із зображенням осіб, які знаходяться на обліку в органах внутрішніх справ; 12) складання по­шукових орієнтувань і композиційних портретів; 13) призначення за результатами огляду криміналістичних експертиз; 14) вивчення відо­мостей, повідомлень, довідок про подібні злочини; 15) постановка за­вдання про встановлення особи, яка вчинила злочин, оперативним шляхом та ін.

3. Коли зґвалтування вчинено відомим злочинцем, проте він зник з місця події. Основним напрямом розслідування в таких ситуаціях є дослідження матеріальної обстановки на місці події, виявлення, зби­рання і фіксація доказової та орієнтуючої інформації про подію зло­чину і особу злочинця, який зник. Дії працівників дізнання та досудо- вого слідства в цій ситуації повинні бути спрямовані на негайне пере­слідування злочинця по «гарячих слідах» і його затримання, а також на збирання даних, що характеризують особу розшукуваного, виявлен­ня його зв’язків, встановлення можливого місцезнаходження або по­яви злочинця, вжиття заходів щодо затримання особи, яка зникла з місця події, і доставлення її в органи слідства.

Послідовність і оптимальний комплекс першочергових слідчих дій у розглядуваних ситуаціях можуть виглядати таким чином: 1) допит потерпілої особи; 2) освідування потерпілої особи; 3) виїмка у потерпі­лої особи одягу та його огляд; 4) огляд місця події; 5) призначення судово-медичної експертизи потерпілої особи і судово-медичної екс­пертизи речових доказів (якщо на одязі потерпілої особи є які-небудь виділення ґвалтівника); 6) допит свідків-очевидців, співучасників (якщо такі є); 7) допит осіб, що можуть дати відомості про злочинця та його спосіб життя (родичів, колег по службі, знайомих); 8) затримання і об­шук підозрюваного; 9) допит підозрюваного; 10) освідування підозрю­ваного; 11) огляд і виїмка одягу підозрюваного; 12) обшук за місцем проживання, роботи тощо; 13) одержання вільних і експериментальних зразків для порівняльного дослідження; 14) в разі необхідності призна­чення криміналістичних експертиз та ін. Поряд зі слідчими діями здій­снюються оперативно-розшукові та організаційні заходи.

При розслідуванні таких злочинів найбільш типовими версіями є: 1) мало місце зґвалтування потерпілої особи; 2) зґвалтування не було, мав місце добровільний статевий зв’язок, який заявниця видає за зґвалтування; 3) статевих зносин взагалі не було, заява є неправдивою; 4) мало місце зґвалтування, але потерпіла особа помиляється відносно вказаних нею обставин і особи злочинця; 5) була лише спроба зґвалтування, злочин закінчено на стадії замаху; 6) мала місце добровільна відмова від зґвалтування; 7) зґвалтування не було, мало місце вчинення дій іншого характеру (хуліганство, побої, приниження та ін.).

Крім зазначених, можуть бути висунені й окремі слідчі версії про деякі обставини і деталі події. Так, у ситуації, коли злочинець знайомий заявнику, висунення версій спрямоване на перевірку правдивості за­яви (повідомлення) потерпілої особи про зґвалтування. Перш за все перевіряється версія потерпілої особи щодо обставин зґвалтування, а потім — версія стосовно підозрюваного. Основними слідчими версія­ми, що мають бути ретельно перевірені відносно особи, яка вчинила даний злочин, можуть бути такі: зґвалтування вчинено особою, на яку вказала потерпіла особа; потерпіла особа помиляється щодо особи, яка вчинила зґвалтування, або умисно вказує на іншу особу; потерпіла особа обмовляє конкретну особу. Необхідно ретельно перевірити вер­сії про способи зґвалтування, обстановку вчинення злочину, алібі, якщо воно заявлено підозрюваним, тощо. Одночасно перевіряється версія підозрюваного про вчинення ним статевого акту за добровільною зго­дою потерпілої особи.