Розділ 23 Розслідування вбивств на замовлення

§ 1. Поняття та ознаки вбивства на замовлення

Нині в Україні велику соціальну небезпеку становлять вбивства на замовлення, або вбивства, що вчиняються найманими особами. Розкрит­тя і розслідування таких вбивств пов’ язані зі значними труднощами.

Вбивство на замовлення — це умисне позбавлення життя по­терпілого, яке вчиняється особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке вбивство має специфічний механізм органі­зації та вчинення, часто характеризується відсутністю безпосередніх зв’язків між замовником (організатором) і виконавцем злочину, попе­редніх стосунків між найманою особою і жертвою (вони не знайомі один з одним, не мають спільних інтересів, убивця не зацікавлений особисто у смерті тієї чи іншої особи, а має у більшості випадків, ко­рисливий мотив).

В історії людства таке вбивство — не новий вид злочину. Вбивства на замовлення, або знищення, були відомі ще до нашої ери, опис їх зберігається у пам’ятках Стародавнього Сходу. Що стосується вітчиз­няної історії, то не можна не згадати про знищення Святополком своїх братів Бориса і Гліба (XI ст.).

Вбивство найманими особами існувало у нашій країні й за часів «застою». Проте воно не мало такого розмаху як сьогодні. Вбивства на замовлення існували на побутовому підґрунті (ревнощі, помста, одер­жання спадщини), а наймачами чи замовниками були жінки віком від 20 до 60 років. Виконавцями таких злочинів виступали дилетанти з нижчого прошарку кримінального середовища.

Вбивство на замовлення як спеціальність вперше з’явилося на Сицилії. Сицилійська мафія понад 150 років не змінювала своїх риту­алів і залишалася найбільш консервативною з усіх злочинних органі­зацій. Вона одержала назву «Товариство честі». Право винесення смертного вироку належало голові мафіозної «сім’ї». Засудженого до смерті вбивали не «всліпу», а заздалегідь попередивши.

В рамках мафіозних кланів у США на початку 30-х років XX ст. була створена організація професійних кілерів — «Корпорація вбивць». З цього часу жоден мафіозний керівник під страхом смерті не мав права карати самостійно. Аби знищити ту чи іншу людину, йому необ­хідно було подати «заяву» до корпорації, оплатити «послугу» і чекати на виконання вироку. Більшість тогочасних вбивств на замовлення у США не було розкрито.

Сьогодні в Україні великі банківські, страхові, довірчі товариства та фірми мають відділи безпеки, які виконують функцію «роботи» з боржниками, усунення конкурентів із застосуванням найрізноманітні­ших методів. У пресі можна побачити об’яви на зразок «виконую будь- які конфіденційні доручення», «надаю конфіденційні послуги за високу оплату», «колишній спортсмен шукає можливість заробити 2000 дола­рів». Попит породжує пропозицію, з’являються організатори і вико­навці, замовники і виконавці.

З переходом України на шлях ринкових відносин, капіталізацією економіки, поширенням корупції і проникненням злочинців до різних сфер суспільного життя і бізнесу виникають проблеми і суперечності, які дедалі частіше вирішуються за допомогою кулі, ліквідацією конку­рента. На початку 90-х років ХХ ст. убивство на замовлення вже по­стало як явище, а фігура професійного вбивці набула «популярності». У ці часи жертвами вбивств були кооператори і лідери злочинного середовища. Статистика свідчить, що відносно стабільною на тепе­рішній час залишається питома вага вбивств на замовлення, а показник їх розкриття викликають стурбованість.

Убивства на замовлення вчиняються в умовах неочевидності. Тому бути абсолютно впевненим у тому, що такий злочин вчинено найма­ними особами, можна тільки після його розкриття та встановлення замовника. Однак цілеспрямована організація роботи щодо розкриття замовних злочинів передбачає їх діагностику на ранніх етапах.

Теорія криміналістики дозволяє сформулювати криміналістичні озна­ки, які відрізняють вбивства на замовлення від інших умисних убивств вже за наявності первинної інформації про подію злочину. До таких ознак належать: зухвалість злочину; застосування автоматичної чи напівавто­матичної зброї, вибухових пристроїв; залишення знарядь злочину на місці його вчинення; невжиття заходів, спрямованих на приховування трупа; велика кількість ушкоджень життєво важливих органів жертви (в багатьох випадках має місце «контрольний» постріл); відкритий характер багатьох злочинів; відсутність ознак інших складів злочинів за наявності у жертви грошей, цінностей, документів; соціальний стан жертви.