§ 3. Національно-демократична модель української державності

Ідеї української національної демократії розвивалися в Галичині напри­кінці ХІХ ст. в працях І.Франка, Ю. Бачинського та Л.Цегельського. Але концептуального правового обґрунтування вони здобули завдяки видатному українському правознавцю, академіку Станіславу Дністрянському (1870- 1935)^[5]. Ним була розроблена теорія суспільних зв’язків, яка була покликана обґрунтувати право української нації на самовизначення в межах її етногра­фічної території. Основними положеннями його теорії були: держава є сус­пільним органічним зв’язком вищого типу; всі правові норми є водночас со­ціально-етнічними нормами; все, що генетично закріпилося в суспільних зв’язках протягом сторіч є реальною основою права і держави; авторитет держави підтримується авторитетом суспільних зв’язків, які формуються на основі норм, прийнятих в окремих сім’ях, родах, племенах, класах, політич­них партіях тощо. Дністрянського доходив до висновку, що в основі суспіль­них зв’язків лежать історичні традиції певного народу. Враховуючи ж вкорі­неність та тривалість державотворчої традиції українського народу(Київська Русь, Козацька держава Б.Хмельницького), він має всі правові та історичні підстави для національної незалежності.

С. Дністрянський, розробив проект Конституції Західно-Української На­родної Республіки (1918), в якому майбутню державу бачив демократичною республікою, де «як політичний власник національної території український народ є носієм територіального верховенства у державі.». Проект визнає людину з її правами та свободами важливою соціальною цінністю. Консти­туційний статус особи і громадянина визначається принципами рівності, єд­ності прав, свобод та обов’язків громадянина, невідчужуваності та гаранто- ваності прав людини з боку держави. Державна влада здійснюється на заса­дах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову з наданням широких прав самоврядуванню на місцях. Законодавча влада належить однопалатному парламенту - Народній Палаті, що обирається на 4 роки на основі загально­го, прямого і рівного виборчого прав таємним голосуванням. Виконавчу владу очолює виборний Президент, який «піклується про єдність дій уряду і слідкує за законністю управління». Вищою судовою інстанцією передбачав­ся Державний судовий трибунал, до компетенції якого також належить здійснення конституційного судочинства.

Втім, конституційний проект Дністрянського так і залишився нереалізо­ваним, хоча й досі лишається одним з неперевершених джерел вітчизняного конституціоналізму.

Відомий галицький юрист, політолог і соціолог Володимир Старосоль- ський (1878-1942)^[6] формулював психологічну теорію національної держав­ності. Він вважав, що нація є «твором психології, а не витвором раціональ­ного думання». Джерелом виникнення та існування нації є прагнення до державної незалежності: «.суспільство, ... в стремлінню до політичної само­стійності, в боротьбі за неї, стає спільнотою. Реалізація політичної волі, - це чинник, який творить націю».

Вчений зазначав, що історично сучасні політичні нації й сучасні демокра­тії виникли майже одночасно, і цей зв’язок є не випадковим, а випливає з природи обох явищ: саме демократична форма національної держави дозво­ляє найбільш повно поєднувати загальнолюдські цінності з національними пріоритетами. Але рівень гармонійності такого поєднання прямо залежить від якості політичної еліти та сили народних сподівань.

Інший видатний соціолог і політолог - Ольгерд Бочковський (1885 - 1939)^[7], подібно до Старосольського, розумів націю як психологічну спільноту, засновану на єдності національного духу, свідомості та волі. Про­блему формування української політичної нації він розглядав в контексті співвідношення національних і демократичних засад у процесі державотво­рення. Завдяки демократії нижчі верстви суспільства стають повноправними членами національної спільноти. Бочковський намагається поєднати кращі елементи різних національних систем, обґрунтовуючи власну ідею націократії (політичного панування нації, постання незалежних народів, об’єднаних на добровільних засадах у континентальні та світові спілки). Ор­ганізоване людство з відроджених народів - «Дев’ята симфонія» людської історії.

Таким чином, національно-демократичній моделі української державно­сті притаманне обґрунтування права української політичної нації на самови­значення в межах власної території. Нація розуміється не як етнос, а як пси­хологічна спільнота, об’єднана спільною ідеєю державної незалежності. Майбутня держава має засновуватися на ідеях правової державності, демок­ратичного політичного режиму та республіканської форми правління.