§ 3. Проект слов’янського союзу Кирило-Мефодіївського товариства.

У XIX ст. Україна залишалася провінцією Росії без близьких перспек­тив відродження державності. І все-таки з кінця XVIII ст. тут починається культурно-національне відродження, пов'язане з ім'ям класика української літератури І.П.Котляревського (1769-1838), його безсмертною «Енеїдою», її гімном волі і братерству.

З появою таємних декабристських організацій у Петербурзі і Москві майже одночасно в 1818-1821 р. виникають таємні товариства в Києві, Кам’янець-Подольску, Тульчині. Об'єднане південне товариство в 1823 р. об­говорило і прийняло «Руську правду» П. Пестеля. «Товариство об'єднаних слов'ян», засноване в Новоград-Волинську, відстоювало ідею реорганізації Росії на федеративних началах. У цей час діяло і таємне Малоросійське това­риство, члени якого (І.Котляревський, В.Лукашевич, П.Капніст, С.Кочубей та ін.) співчували ідеї відродження української державності.

Під впливом національно-визвольного руху в Європі, зокрема польсь­кого повстання 1830-1831 р., наростало національне відродження на західно­українських землях в Австрійській імперії. Гурток прогресивної молоді «Ру­ська трійця» під керівництвом М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Г оловацького сповідував ідеї єдності всіх слов'ян, в опублікованих творах оспівував боротьбу українського народу, його героїв, Гайдамаччину.

Ідеї єдності українських земель, братерства всіх слов'янських народів, демократичних перетворень суспільства і держави підхопили організатори й учасники Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847). Воно було створено викладачами і студентами київських учбових закладів за ініціативи професора Київського університету Миколи Костомарова, публіцистів і письменників Миколи Гулака, Василя Бєлозерського. Незабаром у товарист­во ввійшли автор «Кобзаря» Тарас Шевченко, Павло Куліш, Олександр На- вроцький, Георгій Андрузький та ін. Товариство ледь устигло виробити пер­ші програмні документи, як було розгромлено.

Створення товариства (братства) Костомаров^[4] розглядав як силу, здат­ну об'єднати слов'ян. Політична програма була сформульована в підготовле­них Костомаровим «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов'янсь­кого товариства святих Кирила і Мефодія», а також в «Записці» Бєлозерсько- го. Програмні документи носили просвітницький характер.

Нема свободи без віри, стверджується в «Книзі буття українського на­роду». Віра православна вимагає захисту від царів і панства, звільнення з не­волі. Автор «Книги» пояснює: слов’яни жили в братерстві ще до прийняття християнства, однак пізніше потрапили в неволю до чужих: чехи і полабці - до німців; серби і болгари - до греків і турків, росіяни - до татар. Традиції свободи пізніше відроджувалися тільки в Новгороді і козацькій Запорізькій Січі, де люди жили в республіках.

Звільнення слов’ян почнеться з України. Вільні слов'янські народи утворять єдиний союз республік на федеративних началах, де не буде крі­пацтва і гноблення, а буде рівність і братерство. Пізніше М.Грушевський від­значить: у «Книзі буття» виразилося політичне кредо Костомарова - «авто- кратизм і класовий лад повинні бути знищені. Царство й автократизм викри­вляють життя громадянськості в самих основах і громадянськість не може відродитися, поки не звільниться від них». Сам Костомаров згодом поясню­вав: «Ми стали уявляти всі слов'янські народи з'єднаними між собою у феде­рацію подібно древнім грецьким республікам чи Сполученим Штатам Аме­рики з тим, щоб усі знаходилися в міцному зв'язку між собою, але кожна збе­рігала свято свою окрему автономію.»... В усіх частинах федерації передба­чалися «однакові основні закони і права, рівність ваги, мір і монети, відсут­ність митниць і свобода торгівлі, загальне знищення кріпосного права і рабс­тва в якому б то не було вигляді, єдина центральна влада, завідуюча зноси­нами поза союзом, військом і флотом, але повна автономія кожної частини стосовно внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства і на­родної освіти». Частина кирило-мефодіївців схилялася до конфедеративного устрою майбутнього союзу.

Законодавча влада в кожній республіці слов'янського союзу відповід­но до планів кирило-мефодіївців належала б Народним зборам. Виконавча влада передбачалася виборною, підзвітною Народним зборам. За таким же принципом поділу влади вибудовувалися б і федеральні органи, до повнова­жень яких додавалися б ще функції зовнішньої безпеки й оборони.

Поміркована частина членів товариства (М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський) схилялась до мирної пропаганди його мети і програми. Ра­дикальне крило товариства (Т.Шевченко, М.Гулак, Г.Андрузький, О.Навроцький, І.Посяда та ін.) будуть поділяти думку Кобзаря про необхід­ність «добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хиренну волю» і скинути ненависне самодержавство і кріпацтво.

Теоретичні погляди Тараса Шевченка (1814-1861)^[5] зрозуміло не ма­ють політико-правовій цілісності і системності, але спираються на чітко ви­ражені ідеї, що йдуть із глибин народного духу і традицій.

Погодимося з філософом Д.Чижевським: у поезії Шевченка в центрі світу, природи, історії, буття - людина. Людина, що стогнала і стогне в кай­данах, від «неволі» і «неправди», що уособлюються царями, панами. У поета народ - образ Прометея, прикутого до скелі, Україна - образ заплаканої ма­тері. Поеми «Кавказ», «Сон», «Заповіт» та ін. передають нестримний гнів проти абсолютизму, бездушної системи влади, кріпосництва, неволі. Царі, царська Росія - є головними винуватцями поневолення українського народу. У поемі «Сон» Шевченко називає Петра І тираном, катом, людожером, «пе­ршим, хто розпинав Україну», а Катерину ІІ - «второю, що її доконала». По­ет не чекає змін на краще від Росії - там «від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить». Немає надій у нього і на українську шляхту, шукачів російського дворянства: «І хилитесь, як і хилились / І знову шкіру дерете / З братів незрячих гречкосіїв . »

Згідно Шевченка, людина наділена природними правами, вона від природи вільна. У неї «доля - воля». Однак давно вже вона - у ярмі в панів, несправедливих законів («луплять за законом»), тому що право в Росії «ката­ми писане», тут неправосуддя («правди немає в суді»). Поет славить волю у запорізьких козаків, у Козацькій державі, коли «Пишалася синами мати, / Синами вольними.»... Він закликає пам'ятати колишню славу, вивчати сла­вне минуле («Подивіться лишень добре, / Прочитайте знову / Тую славу. Та читайте / Од слова до слова.»), боротись за волю поневоленого народу.

Якщо в минулому для Шевченка суспільно-політичним ідеалом ви­ступає Запорізька Січ, Козацька держава часів Хмельницького, то із сучасних держав - США, з їх демократією і «праведним законом» («.Коли ж / Діжде­мось Вашингтона з новим і праведним законом / А діждемось - таки ко­лись!»). «Праведний закон», за Шевченком - закон, що відповідає природно­му праву, втілює справедливість оберігає волю людини, волю соціальну і по­літичну. («Бо де нема святої волі,/ Не буде там добра ніколи. Нащо ж себе та­ки дурить?»). У поета тільки соціально справедливе може бути правом, зако­ном, не підвладним державній сваволі.

Національне звільнення поет зв'язує з революційними перетворення­ми, з відродженням слов’янського братерства. Він вірить: «Вогонь добрий, смілим серцем» оживить «слов'ян сім’ю велику / Во тьмі і неволі», коли обі­ймуться брат із братом («Навіки і віки!») і “потечуть в одне море слов’янськії ріки”.

Під впливом Шевченка й американської Конституції членом Кирило- Мефодіївського братерства Георгієм Андрузьким (1827-?)^[6] , відправленим у північне заслання, були підготовлені кілька варіантів, що залишилися незаве­ршеними, Конституції Слов'янських Сполучених Штатів.

У перших двох варіантах «Конституції Республіки» 1846-1847 р., судя­чи з протоколів допиту 1850 р., Андрузький передбачав відродження Гетьма­нщини, її самостійний державний розвиток чи у рамках слов'янського союзу. За проектом 1850 р. федерацію Слов’янських Сполучених Штатів повинні були скласти 7 штатів: 1) Україна з Галичиною і Кримом; 2) Річ Посполита;

3)    Бессарабія з Молдавією і Валахією; 4) Остзея (ймовірно Естонія, Латвія і Східна Пруссія); 5) Сербія; 6) Болгарія; 7) Дон. Таким чином, у майбутній федерації немає місця Росії, що, мабуть, було невипадковим, результатом пе­реосмислення проектів кирило-мефодіївців.

Формою державного правління Слов'янських Сполучених Штатів повинна була стати президентська республіка. Республіканським принци­пам, народовладдю і самоврядуванню підлеглі всі політичні і правові інсти­тути Штатів.

Общинні управи поєднують владу розпорядницьку, виконавчу і судо­ву в межах своїх повноважень. З депутатів від громад в округах передбача­лося створення обраних окружних палат і дум, (для рішення «мирових тяже- бних справ» і угод), «совісних судів», а також духовних рад по справах духо­вних. На рівні округу намічалося створення окружного правління з розпоря­дницькою і виконавчою функціями. За таким же принципом будуються й об­ласні представницькі, виконавчі і судові органи, а також штатів. У кожній області передбачалося створення університету, чоловічого і жіночого інсти­тутів, семінарії, а в штатах - академій (духовної, наук і мистецтв, народного слова, медичної). Представницькі органи в штатах за проектом намічалися двопалатні (нижня палата і Сенат), що забезпечувало б автономію цих частин федерації.

В майбутній президентській республіці передбачалося створення Зако­нодавчих зборів і Державної ради. Остання включала вищих посадових осіб держави - президента республіки, віце-президента, президентів штатів, генерального прокурора, міністрів. На рівні держави намічалося керівництво зовнішньою політикою, обороною, фінансами, промисловістю, освітою.

Таким чином, проект конституції Андрузького визначав конституційні принципи, схему державних інститутів, коло владних повноважень різних рі­внів, розрахованих на розвиток самоврядування, ролі громад у майбутній ре­спубліці.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, політико-правові по­гляди його учасників вплинули на формування ліберального і революційно- демократичного напрямків у вітчизняній політичній і правовій думці. Ідеї прав людини і громадянина, демократичної республіки і федералізму, відро­дження української державності будуть розвивати наступні покоління вітчи­зняних мислителів - М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, В.Липинський та ін.

В Росії ж першої половини XIX ст. намітилися три основні течії полі- тико-правової ідеології: ліберальна ідеологія, яка прокладала шлях реформам державного ладу, формуванню громадянського суспільства; радикально- революційна ідеологія, що ставила ті ж цілі, але насильницьким шляхом і консервативна ідеологія, яка виступала проти змін. Їх співвідношення і вплив у російському суспільстві згодом різко зміниться.

Контрольні завдання

1. Визначіть найбільш важливі складові політико-правових перетворень в Росії за проектом М. Сперанського. Який основний смисл контрпроекту М. Карамзіна?

2. Дайте характеристику конституційних проектів М. Муравйова і П. Пестеля. В чому їх схожість і відмінність?

3.  Поясніть основний смисл проекту слов’янського союзу Кирило-Мефодієвського братства. Який розподіл повноважень між суб’єктами союзу передбачав проект?

4. Дайте характеристику політико-правових поглядів Т. Шевченка. Що таке «пра­ведний закон» в його право розумінні? Який суспільно-політичний ідеал поета?

5.  Дайте правову оцінку конституційного проекта Г. Андрузького.

^[1] Сперанський Михайло Михайлович з родини духовного служителя Третьякова Володимирської губ. Після закінчення духовної семінарії, де одержав “прозваніє” Сперанський (від лат. Speranto - надія), викладав в петербурзькій духовній академії. 1823 р. стає її ректором. Згодом служив у генерал-прокурора. Був наближений Олександром І до двору, стає державним секретарем. У 1802-1804, 1809 рр. підготував ряд проектів державних реформ.

^[2] Карамзін Микола Михайлович народився в Симбірську в родині поміщика. У молодості багато мандрував, зустрічався з І. Гьоте, слухав промови Ж.Дантона та ін. французьких революціонерів, знав М. Робесп’єра. У 1803 р. одержав офіційне звання історіографа. Автор 12-ти томної «Истории государства Рос- сийского» (1816-1829 рр.), сентиментальних повістей.

^[3] Пестель Павло Іванович з родини крупного московського чиновника. Одержав домашню освіту, продовжив її в Німеччині, а з поверненням до Росії закінчив першим учнем Пажеський корпус. Був учасни­ком Вітчизняної війни 1812 р. 1821 р. став полковником, але обрав інший життєвий шлях. Стає організато­ром і головою Південного товариства, для якого і створює “Руську правду”. Після придушення повстання був засуджений до страти.

^[4] Костомаров Микола Іванович (1817-1885) - український історик і письменник. Закінчив Харків­ський ун-т. З 1846 р. професор Київського ун-ту. З розгромом Кирило-Мефодіївського товариства був засла­ний до Саратова (до 1857 р.). У 1859-1862 рр. - професор Петербурзького ун-ту. Співробітничав в ж-лах “«Основа», «Вестнике Европьі». Автор зібрання творів з історії у 8-ми томах, історичної драми «Савва Ча­лий», історичного роману «Кудеяр» та ін.

^[5] Шевченко Тарас Григорович - український поет, художник, мислитель-революціонер. Народився в с. Моринці Київської губ. в родині кріпака. Рано осиротів. Служив козачком у поміщика Енгельгардта. У 1838 р. був викуплений з кріпацтва і поступив до Академії художеств. Учень К.П.Брюллова. 1840 р. вийшла перша збірка віршів Шевченка “Кобзарь”, який відкрив нову епоху в історії української літератури. 1845 р. повернувся в Україну. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства був засланий в солдати Оренбур­зького корпусу з забороною писати й малювати. Після звільнення (1857 р.) продовжував поетичну і худож­ню творчість, революційну пропаганду.

^[6] Андрузський Георгій Львович - студент юридичного факультету Київського ун-ту. У 1846-1847 рр. підготував два проекти “Конституції Республіки”. Був засланий до Петрозаводська, Продовжував пра­цювати над проектом конституції. Останній варіант був вилучений у нього під час обшуку 1850 р., який і зберігся. Подальша доля Андрузького невідома.