§ 2. Проекти конституції декабристів: М.Муравйов, П.Пестель.

Повстання декабристів на Сенатській площі у Петербурзі в грудні 1825 р. і Чернігівського полку в Україні були підготовлені таємними дворянськи­ми товариствами - Північним у столиці і Південним в Україні. Маючи зага­льну мету: повалення самодержавства, створення в Росії представницьких установ, скасування станового ладу, кріпацтва і т.д., способи досягнення і конкретні цілі членами суспільств бачилися по-різному.

У Північному товаристві обговорювалися проекти конституції, складе­ні Микитою Михайловичем Муравйовим (1795-1843) . Які найбільш примітні риси його проектів конституції?

По-перше, його проект 1822 р. проголошував народ єдиним джерелом верховної влади і засуджував абсолютну монархію, вважаючи її протипри­родною. Влада в майбутній оновленій Росії повинна була ґрунтуватися на широкому представництві всіх громадян в органах центральної і місцевої влади. Народ, утворивши свою державу за договором, зберігає свій суверені­тет і не втрачає свої природні права, вважав автор проекту. «Свобода полягає зовсім не в тому, щоб мати можливість робити все дозволене законами, як вважав Монтеск'є, а в тому, щоб мати закони, які відповідають невідчужува- ним правам людини .всякі інші закони є зловживання, засноване на силі, але сила ніколи не встановлює і не забезпечує ніякого права».

По-друге, муравйовський проект передбачав рівність прав і обов’яз­ків усіх громадян, скасування всіх станів і чинів. «Усі росіяни» оголошу­вались рівними перед законом. «Кріпосницький стан і рабство скасовуються; раб, доторкнувшись землі Російської, стає вільним». Майбутнє суспільство бачилося автору проекту як громадянське, а всі його члени - повноправни­ми (крім кочових племен), із правом власності, заснування товариств, недо­торканістю особи, житла, власності, свободою совісті, слова, пересувань, правом на правосуддя і суд присяжних. Рівність і свобода («усі люди - бра­ти»), з однаковими суспільними повинностями законам і владі Батьківщини.

По-третє, внутрішній устрій держави передбачав федерацію з 13 дер­жав і 2 областей, які поділяються на повіти і волості. На території України намічалося створення Чорноморської (зі столицею в Києві) і Української (зі столицею в Харкові) держав. Фактично мова в проекті йде не про федерацію, а про нову систему адміністративно-територіального устрою Росії, яка вра­ховує не національний, а історичний, економічний і географічний фактори. Столицю імперії передбачалося перенести в Нижній Новгород чи Москву - історичний і географічний центр Росії.

По-четверте, формою правління, найкращою для Росії, Муравйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу влад - гара­нтії їх взаємного контролю в державі.

Законодавчою владою наділяється, за проектом, Народне віче, яке складається з Верховної думи і Палати представників. Остання формується з 450 обраних на два роки представників громадян держав. Верховна дума обирається на шість років. Вона складається з представників держав (по три від кожної, двох - від Московської й одного від Донськой області) - всього 42. Кожні два роки вона оновлюється на третину свого складу. Члени Думи повинні бути власниками і не молодше 30 років. Думі належить право суду над міністрами, верховними суддями і сановниками імперії, обвинуваченими народними представниками.

Верховна виконавча влада належить монарху. «Імператор є: верхов­ний чиновник російського уряду», який присягає Народному вічу. Його влада спадкова і за проектом досить велика: призначення міністрів, чиновників, по­слів, право відкладного вето, права верховного воєначальника, нагляд за ви­конанням законів тощо. У свою чергу, діяльність імператора й інших чинов­ників підконтрольна Народному віче. Виконавча влада держав доручається правителям, обраним вищим законодавчим органом за представленням «уря­дових зібрань держав» і затверджених імператором.

Вищим органом судової влади є Верховне судилище ( з обраних дові­чно Народним віче суддів), яке вінчає систему судів - обласних, повітових («совісних»), за участю присяжних. Судочинство передбачалося гласним, з обраними незмінюваними суддями до 70-літнього віку.

Проекти Муравйова (у т.ч. останній - «тюремний») містили вимоги не­ухильного дотримання законів усіма громадянами імперії.

На слідстві Муравйов висловлював симпатії республіканському прав­лінню. Надії на перехід до конституційної монархії декабрист пов'язував з революцією, керованою членами таємних товариств.

Більш радикальним проектом державних перетворень була «Русь­ка правда» Павла Пестеля (1793-1826)^[3] . У чому сенс і основний зміст цього програмного документу Південного товариства?

Насамперед, у Вступі до «Руської правди» її укладач дає тлумачення «основних понять» - суспільства, держави, народу, їх мети та ін. Так, суспі­льство (громадянське суспільство) Пестель називає об'єднанням людей із за­гальною метою: благоденство всього суспільства і кожного його члена. Він визначає державу як влаштоване і приведене в законний порядок суспільст­во. Воно може існувати лише за умови на рівноваги взаємних прав і обов'яз­ків народу й уряду (підлеглих і повеліваючих). При втраті цієї рівноваги держава переходить зі стану «природного здорового» у «насильницьке і хво­робливе». Встановлення такої рівноваги - «обов'язок кожного законодавця».

Право «без обов'язку є ніщо». Обов'язки виникають з мети держави: «можливо більше благоденство людей у державі». Обов'язки закріплені в за­конах - духовних, природних, громадянських. «Кожна людина їм підвлад­на, - відзначається в «Руській правді», - і тому постанови державні повинні бути в такій же згоді з незмінними законами природи, як і святими законами віри». Іншим правилом , що визначає зміст державних законів, служить пріо­ритет суспільних інтересів.

Організація влади в Росії характеризується як «зловладдя», що вима­гає зміни і введення такого порядку, який був би заснований на точних і справедливих законах. Пестель сформулював право на революційне повален­ня уряду, не виконуючого обов'язки (закони) перед народом.

Соціальна програма Пестеля радикальна. Він вимагає скасування крі­посного права, наділення селян землею («а не мниму волю їм дарувати»), пе­ретворення всіх росіян у власників. Для цієї мети землі кожної волості поді­ляються на дві частини: громадську і приватну. З першої кожен росіянин має право одержати ділянку землі, достатню для прожиткового мінімуму сім’ї.

Приватні землі вільно продаються і купуються. Розміри поміщицької землі обмежуються. Подушні податі заміняються податками з майна, прибутків і повинні бути прогресивними. Право власності чи володіння оголошувалося священним і недоторканним. Перехід до пропонованого порядку перед бачав- ся поступовий.

У «Руській правді» обґрунтовується необхідність введення загально­демократичних прав і свобод: недоторканість особи, рівноправність, свобо­да совісті, слова, зборів тощо. Громадяни одержували рівні права на правосу­ддя, доступ до державної служби. Встановлюється рівність усіх народів Росії. «Право благоудобства» надає політичну незалежність лише Польщі. Інші ці­єю незалежністю «користатися не можуть» і повинні скласти єдиний росій­ський народ. «Росія є держава єдина і нероздільна». Федерацію Пестель відкидав як відродження «удільної системи».

Політичним ідеалом Пестеля є республіка. В організації верховної влади він розрізняє Верховну законодавчу владу і державне правління (виконавчу владу). Верховна влада вручається Народному вічу, виконавча - Державній думі, а нагляд за їхньою діяльністю - Верховному собору («блюстительная власть»).

Народне віче складають народні представники, обрані на 5 років із щорічною ротацією 1/5 його складу. У ньому зосереджуються виключно за­конодавча влада. Воно ж оголошує війну й укладає мир. Його ніхто не вправі розпустити. Державна дума складається з 5 представників народу, обраних на 5 років, один з них щорічно обирається президентом. Їй належить уся вер­ховна виконавча влада, у її відомстві «усі міністерства і узагалі всі урядові місця». Верховний собор складається з 120 чоловік, «іменованих боярами», призначуваних довічно губерніями. Вони затверджують закони, не входячи в їх розгляд по суті, але ретельно перевіряючи дотримання усіх формальнос­тей, після чого закон одержує чинність. Верховний собор призначає зі своїх членів по одному генерал-прокурору в кожне міністерство і кожну область, «утримує в межах законності Народне віче і Державну думу», має право від­дати під суд за зловживання чиновника будь-якого рівня.

Дії влади, державний устрій визначаються Конституцією, яку Пес- тель називає Державним Завітом. Весь простір російської держави поділяєть­ся на 10 областей і 3 повіти. Місцеві органи влади (губернські, окружні, во­лосні) будувалися за зразком центральних.

Для здійснення «Руської правди» передбачалося проведення військово- революційного перевороту, встановлення Тимчасового Верховного правління терміном на 10-15 років. Організація і повноваження цього органу нагадують відому схему Робесп’єра.

Повстання декабристів потерпіло поразку, наочно показавши кризу са­модержавно-кріпосницького ладу в Росії. Слідом за Радіщевим декабристи першими виступили проти всяких форм рабства, за конституційну монархію чи республіку, громадянське суспільство. У своїх проектах конституції вони зуміли поєднати західноєвропейські ідеї, ідеї творців американської консти­туції з особливостями суспільно-політичного і соціально-економічного роз­витку Росії. У той же час у радикальних проектах не знайшлося місця ідеям демократичного вирішення гострого національного питання в багатонаціона­льній імперії. Виключення робилося лише для Польщі. Тільки поет- декабрист К.Ф.Рилєєв у думі «Богдан Хмельницький» і поемі «Войнаровсь- кий» зі співчуттям ставився до сподівань українського народу, представляв «мазепінський рух» як «боротьбу свободи із самовладдям». Національне пи­тання, а тим більше українське питання надовго залишиться «ахіллесовою п'ятою» російського лібералізму і революційного нігілізму.

Після придушення виступу декабристів державною доктриною в Росії стала проголошена міністром освіти графом Уваровим офіційна тріада «пра­вослав'я, самодержавство, народність». Ця охоронна ідеологія протистояла будь-яким спробам ліберальних реформ, національного відродження окраїн імперії. Вона загострила суперечки слов'янофілів і західників про перспекти­ви її історичного розвитку.