§ 2. Розробка природно-правової теорії Б. Спінозою

Барух (Бенедикт) Спіноза (1632-1677)^[3] запропонував оригінальне вчення про суспільство, державу, право та інші соціальні інститути, що роз­виваються за законами, які походять від законів природи. Спіноза виходить з ідеї суворої закономірності, причинної обумовленості явищ природи і вірить у величезні можливості людського розуму, за допомогою якого людина на­буває знання про дійсність, що її оточує, в тому числі про право і державу.

Голландський мислитель був прихильником природного правової док­трини і договірного походження держави. Закон в абсолютному значенні означає те, що змушує кожного індивіда, всіх або кількох діяти певним чи­ном. Це залежить або від природної необхідності, або від людського бажан­ня. Природне право - це природна необхідність, яка визначається самою природою або її частиною. Позитивне право залежить від волі людей, які встановлюють його для того, щоб жити якомога безпечніше і краще.

Під правом, писав Спіноза, я розумію ніщо інше, як правила природи для кожного індивідуума, згідно з якими ми розуміємо кожну людину приро- дно-визначеною до її існування і діяльності. Природа, що розглядається в аб­солютному значенні, має верховне право на усе, що підпадає під її владу, тобто право природи поширюється так далеко, як далеко поширюється її міць. Отже «кожен індивідуум має стільки права, скільки міцності».

Люди прагнуть досягти благ або будь-якої користі не за велінням розу­му, а керуючись переважно афектами. Тому жодне суспільство не може іс­нувати без сили і влади, а отже і без законів, що зменшують і стримують пристрасті і неприборкані пориви людей.

В умовах додержавного стану панувало індивідуальне свавілля, через що люди не могли вважати себе в безпеці. Поступово формувалися умови для переходу людей до державно-організованого суспільства. Мотиви даного вибору були різними: безпека, прагнення до взаємодопомоги і добробуту, поділ праці, тощо. Досліджуючи державно-правові інститути, філософ праг­нув якнайкраще усвідомити природу людини. «Я постійно намагався не осміювати людських провин, не засмучуватися ними і не клясти їх, а зрозумі­ти. І тому я розглядав людські афекти як то: любов, ненависть, гнів, зазд­рість, честолюбство, жаль та інші душевні якості, - не як пороки людської природи, а як притаманні їй властивості, так само як в природі для повітря властиво тепло, холод, непогода, грім і все інше в такому ж роді... »

Індивідуальна роздробленість погано забезпечувала природне право, тому люди об'єдналися в єдине ціле (державу). Держава, таким чином, є про­довженням природного права, але вже іншої якості - не окремого індивіда, а їх об’єднання, тому в державі природне право не припиняється, а лише змі­нює форму виразу. При цьому Спіноза застерігає: люди ніколи не переда­ють державі абсолютно усі права, відповідно всю силу і міць. В державі кожен індивід зберігає за собою багато своїх прав, що залежить тільки від його волі.

Поява держави не випадковість, а закономірний розвиток суспільства. Для того щоб жити безпечніше і краще, люди повинні були укласти уго­ду, відповідно якої в державі вони набувають колективних прав. Право вер­ховної влади, за Спінозою, є природним правом, що визначається не міццю кожного окремого індивіда, а міццю народу, який керується єдиним духом, тобто як окрема людина в природному стані, так само тіло і дух усієї верхов­ної влади має стільки права, скільки міцності. Через що кожен громадянин тільки тоді діє відповідно до права, і володіє будь-чим, коли це схвалюється державою.

У державно-організованому суспільстві людям за велінням влади дово­диться робити те, що, здавалося б, суперечить їх розуму, але це компенсуєть­ся тими благами, що надаються людині в державі. Адже вибирати з двох не­гараздів менше - це також один із законів розуму.

Сфера діяльності держави є значною, але не безмежною. Проблему державного втручання і меж державної влади, Б. Спіноза вирішує в такий спосіб. По-перше, так само, як у природному стані більш могутньою буде та людина, яка діє у відповідності з розумом, так і та держава буде найбільш правомочною, яка додержується приписів розуму і направляється їм. Тому що правомочність держави визначається міццю народу, який керується єди­ним духом. Але таке єднання духу можливо за умов, коли держава буде пра­гнути до загальної користі.

По-друге, піддані настільки підлеглі праву, наскільки вони бояться йо­го погроз або люблять громадянський стан. Отже, усе те, що не може вико­нуватися за допомогою погроз і покарань, не відноситься до права держави. Наприклад, людину не можна примусити повірити у те, що частина більше цілого, що Бога не існує, що людина повинна свідчити проти себе, тощо.

По-третє, до права не належить те, що викликає обурення більшості. Право і міць держави зменшуються настільки, наскільки вони виходять за ці межі. Таким чином, інстинкт самозбереження, що властивий не тільки дер­жаві, але і будь-якій частині природи, є кращою гарантією проти порушення соціальної рівноваги.

Спіноза раціонально підходить до визначення закону, під яким розуміє свободу, рівну для усіх, яка повинна бути розумною і спрямованою на зага­льне благо: «свобода і розум - одне й те саме. І тільки розумна свобода може бути по справжньому вільною». Закони в кожній державі повинні бути та­кими, щоб люди відчували не стільки страх, скільки надію на будь-яке благо, якого більше за все бажають. тоді кожен буде охоче виконувати свої обов’язки. Закон, на думку Спінози, повинен мати межі своєї дії. Хто бажає усі суспільні відносини регулювати законами, той скоріше збудить пороки, ніж виправить їх. Наприклад, розкіш, скнарість, заздрість, пияцтво - є поро­ками, але забороняти їх законом не можна. Це ж стосується і свободи думки.

Умовою життя в державно-оргнізованому суспільстві є повне підпо­рядкування людини державі. Часом людина повинна робити те, що огидно її природі і розуму, але змінити нічого не може, тому що тільки держава є єди­ним суддею дозволеного і забороненого, в цьому значенні верховна влада є абсолютною. Таке розуміння держави засноване на тлумаченні права, сут­ність якого, за Спінозою, полягає у тім, що право є як би духом держави, якому усі повинні слідувати. Тому тільки верховна влада має право вирі­шувати, що добре, а що зле, що справедливо, а що ні. Виключно верховній владі належить право видавати закони, тлумачити їх у кожному окремому випадку і вирішувати: чи відповідає певна подія праву.

На думку Спінози держава обов’язково повинна нести відповідальність за свою діяльність. Якби держава не була підпорядкована ніяким законам або правилам, то на неї варто було б дивитися не як на природну річ, а як на хи­меру. Отже, держава вчиняє злочин, коли робить або терпить те, що може бу­ти причиною її загибелі. Держава, щоб бути повноправною, зобов’язана збе­рігати основи поваги і страху, у протилежному випадку вона перестає бути державою.

Б. Спіноза віддає перевагу демократичній державі перед іншими фор­мами, оскільки вона є найбільш природною і наближеною до свободи, яку природа надає кожному. У демократичній державі кожен переносить своє природне право не на іншого, позбавивши себе у майбутньому права голосу, а на велику частину всього суспільства, одиницю якого він є. Демократія є найкращою формою правління тому, що по-перше, в демократії усі без ви­ключення підпорядковані національним законам; по-друге, демократія най­більш природно наближається до свободи, по-третє, демократія найкраще забезпечує мир і безпеку громадян.

Мислитель критикує абсолютну монархію, де панують рабство, вар­варство і порожнеча, що не можна назвати миром. На його думку воля мона­рха повинна бути обмежена волею народу за допомогою системи установ на чолі з урядом, через яку народ може брати участь у реалізації влади.

Аристократична форма правління, яка формується з обраних осіб (пат­риціїв) краща за монархію оскільки більше пристосована до збереження сво­боди, але не може повною мірою забезпечити мету держави.

Найбільш розумною формою держави на думку Спінози є республіка, оскільки саме в ній «найменше можна чекати безглуздостей». Держава ство­рюється для вирішення конкретних справ, таких як видання нових законів, регулювання питань віри, вирішення спорів між громадянами, проблем війни і миру, тощо.

Завданням політики, на думку Спінози, є визначення людської приро­ди, яка найкраще погоджується з практикою. Боротися з пристрастями й афектами даремно, оскільки люди завжди будуть керуватися меркантильними інтересами. Отже, держава повинна охороняти власність, у цьому і склада­ється загальне благо.

Таким чином Спіноза запропонував власну методологію пізнання дер­жавно-правових явищ, що представлялися йому сукупністю природних сил, які входять у механізм світобудови в цілому. У цьому полягає натуралістич­ний підхід до вивчення держави і права, що виник на хвилі великих успіхів у природознавстві. Б. Спінозу найчастіше характеризують як одного з перших представників буржуазного світогляду. Насамперед це стосується його по­глядів на свободу думки і свободу віросповідання. Кожна особа, вважає Спі- ноза, за найвищим правом природи є господарем своїх думок. Тому державі не слід хвилюватися, що деякі громадяни мають власні погляди, які є відмін­ними від офіційної ідеології.

Отже, Спіноза і Гроцій розробили нові політико-правові доктрини, що засновані на раціоналізмі - теорію природного права і суспільного договору, послідовно розкриваючи ознаки народного суверенітету, правових основ міжнародних відносин, визначення меж державної влади, гарантій природ­них прав людини, принципів, парламентаризму і демократії.

Контрольні завдання

1.  Чому Г.Гроцій визначав державу як досконалий союз вільних людей, укладений заради додержання права і загальної користі?

2.  Що таке природне права і загальної користі?

3.  Як обґрунтував Г.Гроцій класифікацію війн?

4.  Як визначав Б.Спіноза межі державвної влади?

5.  В чому полягають переваги демократії за вченням Б.Спінози?

^[1] Гроцій Гуго де Гроот мав унікальні здібності: в 11 років від вступив до Лейденського університету , а в 15 років одержав ступінь доктора права в Орлеанському університеті, посідав державні посади в республіці, але став жертвою боротьби політичних партій і був засуджений до довічного ув'язнення. Емігрував до Франції, де написав відому книгу «Про право війни і миру. Три книги, в яких пояснюється природне право і прав народів, а також принципи публічного права» (1625), пізніше вчений оселився у Швеції. Йому нале­жить більш 90 робіт з юридичних, історичних і філологічних наук.

^[2] Узуфрукт - (лат. usus-fruktus - користування, одержання прибутків ) особистий сервітут , сутність якого полягає у користуванні чужою річчю з вилученням прибутків без зміни субстанції речі

^[3] Народившись у заможній єврейській родині, Спіноза з волі батька займався комерційною діяльніс­тю, але за відхід від іудаїзму був відлучений з Амстердамської єврейської громади і свої 24 роки Спіноза почав заробляти на життя важкою фізичною працею, не залишаючи занять різними науками. Його політико- правові погляди містяться в таких роботах, як «Богословсько-політичний трактат», «Політичний трактат», «Етика, доведена геометричним методом».