§ 4. Теорія всесвітньої монархії Данте Аліґ’єрі

Данте Аліґ’єрі (1265 - 1321 рр.), італійський поет, юрист і державний діяч, автор творів „Нове життя”, „Пір”, „Про народне красномовство”, „Ко­медія”, „Про монархію” та ін. У трактаті „Про монархію” він обґрунтовує три головні тези: 1) необхідність всесвітньої монархії для благополуччя ми­ру; 2) належність римському народу місії утворення всесвітньої монархії; 3) авторитет монархії дається безпосередньо від Бога, а тому є незалежним від церкви.

Ідеї Данте цікаві новими, космополітичними поглядами на облашту­вання світу: „мені Всесвіт є батьківщиною, як рибам море”. Єдиний вихід із кризи, яка охопила європейські держави, він вбачав у всесвітній монархії, яка покладе край чварам і міжусобицям та встановить загальний мир і поря­док. Прикладом цієї монархії вважав Римську імперію, за часів якої римський народ довів свою здатність збудувати універсальну імперію. Підкорюючи інші народи, римляни намагалися досягти високої мети справедливості - за­гального блага. Виникнення ж християнства саме у Римські імперії - прояв божественного благовоління до неї.

Однією з причин розбрату в Італії Данте вважав утручання Римського папи в компетенцію світської влади. Церков порушила поділ влад, який був установлений Богом: „церков Риму, дві влади в собі змішавши, упала в бруд”. Він - за розмежування повноважень церкви й монарха. Завданням церкви можуть бути лише духовні справи, а методом їх здійснення - лише переконання. Намагання затверджувати світську владу не відповідає самій природі церкви. Аргументами незалежності монархії у Данте є також істори­чний досвід - світська влада виникла набагато раніше християнства, а тому монарх одержує владу безпосередньо від Бога, а не від церкви. Через такі по­гляди католицька церква украй негативно поставилася до видання цієї праці. У 1329 р. Папа Римський визнав її єретичною та наказав спалити.

Погляди Данте здебільшого можна вважати ідеалістичними. Однознач­но визнаючи шкоду від поєднання в одних руках світської та релігійної вла­ди, він водночас вважав можливим знайти вільного від корисливості монарха для керівництва Всесвітом, який буде правити виключно заради загального блага.