Глава 24 США

§ 1. Війна за незалежність. Декларація незалежності США 4 липня 1776 р.

Внаслідок англійської колонізації до кінця XVII століття у Північ­ній Америці утворилося 13 колоній. Поступово вони набули значної відокремленості і самостійності від Англії. Відповідно до правового становища колонії поділялися на три групи:

1)  володіння Великої Британії, де хоча й існували двопалатні за­конодавчі збори, але головна роль в управлінні належала королівським губернаторам, наділеним правом абсолютного вето (Массачусетс, Нью- Йорк, Нью-Джерсі, Нью-Гемпшир, Вірджинія, Джорджія, Північна і Південна Кароліна);

2)  «власницькі» колонії, даровані королем у власність приватним особам (Пенсильванія, Делавер та Мериленд);

3)  самоврядні колонії, в яких усі органи влади обиралися населен­ням (Род-Айленд та Коннектикут).

Незважаючи на зазначене різноманіття, внутрішня політична ор­ганізація колоній значно відрізнялася від державного устрою Англії і була більш демократичною. Політичні та економічні відносини з ме­трополією відзначалися політикою штучного стримування розвитку північноамериканських колоній, зовнішню торгівлю яких було цілком поставлено під контроль Англії. Побоюючись появи в їхній особі могут­нього конкурента на ринку промислових і сільськогосподарських то­варів, парламент Англії ухвалював закони, які придушували колоні­альну промисловість і торгівлю. Зростало також військове та адміні­стративне пригнічення з боку метрополії, що стало важливою перед­умовою війни за незалежність північноамериканських штатів.

Усвідомлюючи свої економічні й політичні інтереси, колоністи все більше прагнули незалежності. Важливо відзначити, що в основому вони були людьми, опозиційно налаштованими до Англії, її політичних, релігійних, культурних традицій. Їхні настрої сприяли зростанню об’єднуючих тендепнцій, які виявилися у фактичому встановленні конфедеративних відносин між колоніями. Бенджамін Франклін став ініціатором перейменування колоній у штати.

Конфлікт між колоніями і метрополією набуває до 60-70 років XVIH століття конституційно-правового забарвлення. За допомогою декларацій (найбільший резонанс у суспільстві викликали Декларації прав 1765 і 1774 років) колоністи прагнуть примусити Англію рахува­тися зі своїми правами в галузі економіки, правосуддя та державного устрою.

У серпні 1774 року законодавчі збори Вірджинії звернулися до всіх колоній із закликом скликати щорічні конгреси для обговорення за­гальних справ. 5 вересня цього ж року у Філадельфії зібрався Перший Континентальний конгрес, де було представлено всі колонії, крім Джорджії. Конгрес ухвалив політичні й економічні рішення, які неми­нуче призвели до розриву стосунків з метрополією і воєнних дій. У квітні 1775 року відбулася битва при Лексингтоні, яка поклала по­чаток національно-визвольній боротьбі. 10 травня того ж року в Фі­ладельфії зібрався Другий Континентальний конгрес, який звернувся до англійського монарха з останнім примирчим посланням. Тоді ж було ухвалено історичне рішення про об’єднання військ колоній і призна­чення Джорджа Вашингтона головнокомандувачем.

Найважливішим документом у процесі конституювання американ­ської державності стала ухвалена в умовах війни за незалежність Де­кларація незалежності США 13 американських штатів від 4 липня 1776 року. Вона проголосила незалежність колишніх 13 колоній від Великої Британії, що означало появу на Атлантичному узбережжі Північної Америки 13 суверенних держав. Їхні представники заявили про своє право посісти рівне місце серед інших самостійних держав світу. Для авторів Декларації важливо було не тільки заявити про «розрив полі­тичних уз» з метрополією, а й довести світовій громадськості легітим- ність цього акта. Аргументація, наведена в Декларації, засновувалася на доктрині природного права, ідеї народного суверенітету та договір­ної теорії походження держави.

У Декларації незалежності США можна виділити три змістові частини. У першій частині стверджується, що всі люди є рівними і з народження володіють невід’ємними правами, основними з яких є жит­тя, свобода та прагнення щастя. Саме для забезпечення цих прав люди запроваджують уряд. Оскільки ж народ є джерелом влади, то він може і зобов’язаний замінити або навіть знищити поганий уряд. Ця частина документа має загальний характер і стосується будь-якого народу. В другій частині Декларації перелічуються вже конкретні дії англій­ського короля, якими він порушує права мешканців північноамериканських колоній. Тому в третій частині з двох попередніх посилань ро­биться умовивід щодо незалежності від англійської корони. Хоча в Декларації містилися слова «Сполучені Штати Америки», вона не означала створення єдиної федеративної держави, а лише зафіксувала початковий етап становлення суверенної держави.

Подальші етапи конституційного оформлення США закріплено у «Статтях конфедерації» 1781 року, Конституції США 1787 року та в «Біллі про права» 1789 року.