Глава 17 Німеччина

§ 1. Становлення держави

Тут ітиметься не про ранні процеси феодалізації у германських народів (вони відбувалися у межах Імперії франків та описані у відпо­відній главі), а про становлення власне Німеччини - феодальної дер­жави, наступниці Імперії франків. Не зайве поставити запитання: що означає власне «німецька» держава (або «французька», «російська» тощо)? Вважаємо, що йдеться про державно-політичну консолідацію народу (народів), взаємопов’язану з його етнокультурною єдністю. Тоді можна сказати: «Це ми - німці (французи, росіяни, українці), а це - наша держава». Такої держави у німців не було тривалий час. Імперія Карла Великого була і німецькою, і французькою, й іта­лійською. Становлення власне німецької держави розпочинається після розпаду Імперії Карла Великого. За своєю історичною роллю в Західній Європі у франко-германському соціумі Імперія франків багато в чому нагадує «імперію Рюриковичів» у Східній Європі, у слов’янському соціумі. Одна з них стала витоком майбутніх Німеч­чини, Франції, Іспанії та Італії, а інша - Росії, Білорусі та України. Германці усвідомлювали себе франками, саксонами, англами, кюрин- цями, баварами, але аж ніяк не «німцями». Безумовно, всі їхні діалек­ти мали (як і у слов’ ян) спільну індоєвропейську базу, що давало в перспективі можливість культурно-мовної консолідації. Слід одразу ж застерегти, що німецької держави як єдиного політичного суб’єкта не існувало включно до 1871 року - до об’єднання Німеччини Бісмар- ком. Поняття «Німеччина» (Deutschland), яке утвердилося у самих німців, не існувало включно до XV століття. Племена, які віками про­живали на схід від Рейну, не знали про те, що вони німці. Термін «germania» стосовно племен, що проживали на схід від Рейну, вжива­ли галли. Від них його сприйняв Цезар, називаючи так область на схід від Рейну, населену «варварами».

У 843 році онуки Карла Великого розділили імперію на три частини. Карл Лисий одержав Західнофранкське королівство, старший Лотар, разом з імперським титулом, - середню частину імперії - Лотарингію з Північ­ною Італією, Людовик Німецький - Східнофранкське королівство.

Підйом і зміцнення Східнофранкського королівства розпочинаєть­ся при засновникові Оттонівської династії герцогові Саксонії Генри- хові І (919-936 рік). Його син Оттон І Великий (936 - 973 роки) був одностайно обраний королем у 962 році. Він примусив римського папу Іоанна ХІІ коронувати себе римським імператором, відновив імпера­торський протекторат над Римом, домігся визнання імператорського титулу Візантією та одружив свого сина Оттона ІІ (961-983 роки) на ві­зантійській принцесі. Починаючи з правління Оттона І, формується імперська стратегія германських королів, ім’ я якій - Священна Рим­ська імперія германської нації. Ця стратегія була не тільки герман­ською, а й наднаціональною стратегією створення загальноєвропей­ської імперії - спадкоємниці Риму. Передбачалося встановлення гос­подарювання над Європою через підпорядковану імператорові като­лицьку церкву. Але починаючи з понтифікату Григорія VII (1073-1085 роки), церква здійснює жорсткий спротив посяганням світської влади. Папа позбавив короля Генриха XV права інвеститури, тобто права при­значення королем єпископів та абатів. Генрих FV оголосив про зміщен­ня папи, а папа - про відлучення Генриха FV від церкви. Не підтрима­ний германськими князями, Генрих !V змушений був у 1077 році ка­пітулювати та визнати верховенство папи у церковних справах («хо­діння в Каноссу»).

Важливу роль у становленні Священної Римської імперії герман­ської нації зіграли Фридрих І Барбаросса (1152-1190 роки) та його онук Фридрих ІІ (1212-1250 роки) з династії Гогенштауфенів. Однак вони були цілком заклопотані імперськими справами. Займаючись імперією, вони мало займалися власне Німеччиною (це було властиво всім германським королям, які іноді десятиліттями не бували в Німеч­чині). Фридрих ІІ робить центром імперії Сицилійське королівство, створює систему державного оподаткування, організовує військо з арабів, руйнує феодальні замки, вводить державну монополію на багато про­мислів, урізає самостійність міст. Його політика викликала протидію римського двору та міст. Скликаний Іннокентієм FV у 1245 році Все­ленський собор проголосив Фридриха ІІ скиненим з імператорського престолу. Між тим сама Німеччина все більше роздроблювалася, посилювалася незалежність окремих князів. Одночасно відсувалися перспективи утворення національної німецької держави.

У 1356 році на імперських сеймах у Нюрнберзі та Меці було при­йнято і затверджено Карлом FV «Золоту буллу» - основний конститу­ційний документальний акт Священної Римської імперії. Було санкці­оновано княже багатовладдя, імператор обирався курфюрстами (князями-виборцями). Чітко визначалися ранги курфюрстів та закріп­лялися їхні привілеї - грошові, гірські, митні; легалізовувалися при­ватні війни. «Золота булла» зберігала своє значення включно до 1806 року. Імператор мав владу тільки у своїх спадкових володіннях. Ними для Габсбургів, починаючи з Фридриха ІІІ (1440-1493 роки), були Австрія, Богемія, Угорщина, Бургундія. У внутрішніх областях імперії, тобто власне у Німеччині, імператори з’являлися рідко. Наприклад, Фридрих ІІІ не був у Німеччині 27 років. Спроби консолідувати Німеч­чину в межах імперії було здійснено Імператором Карлом V (1519­1556 роки). Передбачалося, що до імперії увійдуть Німеччина, Богемія, Бургундія, Мілан, Іспанія, а також іспанські володіння у тільки-но від­критій Америці. Карл V міг очолити об’єднувальні процеси у самій Німеччині. Для цього створювалися сприятливі умови: могутній ре­формаційний рух, Велика селянська війна 1525 року, рух німецького лицарства і міст, спрямовані проти Риму та курфюрстів. У Карла V була можливість, спираючись на ці сили, подолати владу католицької церк­ви і стати королем у Німеччині. Але його приваблювала «всеєвропей- ська» імперія. З ситуації 1525-1526 років переможцями вийшли князі. Зазнавши поразки від князів у 1555 році, Карл V змушений був підписати з князями Аугсбурзький мир, який остаточно закріплював роздрібнений стан Німеччини. Феодальна роздробленість ускладнила­ся після Тридцятилітньої війни 1618-1648 років.