2.8. Державне регулювання діяльності об'єднань підприємців

У ст. 21 ГКУ встановлено, що з метою сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяль­ності в Україні можуть створюватися торгово-промислові палати як добровільні об'єднання підприємців та організацій. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною орга­нізацією, що створюється на засадах членства і має статус юри­дичної особи. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань. Порядок утворення та діяль­ності торгово-промислових палат встановлюється законом.

Суб'єкти господарювання — роботодавці мають право на об'єд­нання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав. Організації роботодавців є самоврядними статутними орга­нізаціями, що утворюються на засадах добровільності та рівно­правності з метою представництва і захисту законних інтересів роботодавців. Організації роботодавців можуть об'єднуватись у спілки та інші статутні об'єднання роботодавців. Порядок утво­рення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодав­ців визначаються законом.

2.9. Особливості управління господарською діяльністю в державному секторі економіки

Згідно зі ст. 22 ГКУ держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує дер­жаві право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Повноваження суб'єктів управління в державному секторі еко­номіки — Кабінету Міністрів України, міністерств, інших орга­нів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання — визна­чаються законом.

Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, які мають право здійснювати виключно державні підприємства, установи і організації.

Держава реалізує право державної власності в державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів гос­подарювання, які належать до цього сектора і здійснюють діяль­ність на основі права господарського відання або права операти­вного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання в держав­ному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог ГКУ та інших законів України. Відносини органів управління з названими суб'єктами госпо­дарювання в передбачених законом випадках можуть здійсню­ватися на договірних засадах.

Держава застосовує до суб'єктів господарювання в держав­ному секторі економіки всі передбачені ГКУ засоби державного регулювання господарської діяльності з урахуванням особливос­тей правового статусу цих суб'єктів.

Законом встановлюються також особливості здійснення анти-монопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності в державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.

Процедура визнання банкрутом застосовується до державних підприємств з урахуванням вимог гл. 23 "Визначення суб'єкта підприємництва банкрутом" ГКУ. Так, у ч. З ст. 209 "Неспро­можність суб'єкта підприємництва" ГКУ визначається, що суб'єк­том банкрутства (банкрутом) може бути лише суб'єкт підприєм­ницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи госпо­дарської організації. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гаран­тії права власності українського народу. У ч. 4 ст. 211 "Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів господарювання" ГКУ встановлено, що досудова санація державних підприємств здійс­нюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлю­ється законом про Державний бюджет України. Умови здійснен­ня досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним госпо­дарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У ч. 1 ст. 214 "Державна полі­тика з питань банкрутства" ГКУ визначається, що державну політику із запобігання банкрутству, забезпечення умов реаліза­ції процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприєм­ництва або визнання його банкрутом щодо державних підпри­ємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності в передбачених законом випадках здійснює орган державної влади з питань банкрутства. У ч. З ст. 217 ГКУ передбачено, що процедури, передбачені для неплатоспроможних боржників, не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до зако­ну не підлягають приватизації, зазначені процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у вста­новленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають прива­тизації.

Органам управління, які здійснюють організаційно-господар­ські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єк­там повноваження щодо розпорядження державною власністю і управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону орга­нам місцевого самоврядування та в інших передбачених закона­ми випадках.

2.10. Відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повнова­ження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, ви­значених Конституцією України (ст. 143), законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особли­вості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі. Органи місцевого самоврядування можуть також здійснювати щодо суб'єктів господарювання надані їм законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Відносини органів місцевого самоврядування із суб'єктами господарювання у передбачених законом випадках можуть здійс­нюватися також на договірних засадах.

Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядуван­ня, що прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання всіма учасниками господарських відносин, які розташо­вані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

Згідно зі ст. 23 ГКУ забороняється незаконне втручання орга­нів та посадових осіб місцевого самоврядування в господарську діяльність суб'єктів господарювання, а також видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів то­варів (послуг) на території відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду про визнання недійсними актів підпри­ємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого само­врядування.

Органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи органів місцевого самоврядування відповідальні за свою діяль­ність перед суб'єктами господарювання; підстави, види і порядок такої відповідальності визначаються Конституцією України та відповідними законами.

Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарюван­ня та відшкодування заподіяної їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових або службових осіб органів місцевого самоврядування при здійснен­ні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

2.11. Особливості управління господарською діяльністю в комунальному секторі економіки

Управління господарською діяльністю в комунальному сек­торі економіки здійснюється через систему організаційно-госпо­дарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяль­ність на основі права господарського відання або права оператив­ного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання в кому­нальному секторі економіки визначається уповноваженими органа­ми управління відповідно до вимог ГКУ та інших законів України. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у пе­редбачених законом випадках можуть здійснюватися на договір­них засадах.

Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішаль­ного впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Законом можуть бути встановлені особливості здійснення ан-тимонопольно-конкурентної політики щодо комунального сек­тора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права влас­ності українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора економіки. Так, у ч. 4 ст. 214 ГКУ встанов­люється, що в передбачених законом випадках процедури банк­рутства не застосовуються до комунальних підприємств.

Органи місцевого самоврядування відповідальні за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визна­чених законом.

Контрольні питання

1.      У чому полягає участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування в господарській діяльності?

2.  В яких формах реалізується державна економічна політика?

3.  За якими принципами будується система оподаткування в Україні?

4.  Мета антимонопольно-конкурентної політики.

5.      В яких сферах держава здійснює контроль та нагляд за господар­ською діяльністю суб'єктів господарювання?

6.  Як суб'єкти господарювання мають захищати свої права?

7.      Наведіть визначення поняття "суб'єкти господарювання державного та комунального сектора економіки".

8.  Особливості управління господарською діяльністю в комунальному секторі економіки.