§ 3. Особливості укладення господарських договорів за державним замовленням

Державне замовлення, як уже зазначалося, — це спосіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (до­говірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб; це планове завдання по розміщенню таких замовлень серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

У чинному законодавстві, в тому числі і в ст. 183 ГК України як сино­німи вживаються визначення «контракт» і «договір». У Законі України від 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб»¹ сформульоване легальне поняття державного контракту, згідно з яким державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визна­чаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

Отже, контракт і договір — це тотожні правові категорії і їх можна вживати як однозначні до договірних відносин між замовниками і суб'єктами господарювання, які згідно зі ст. 183 ГК України, є виконав­цями державного замовлення.

Державними замовниками є Верховна Рада України та інші цент­ральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені законом про Державний бюджет України на поточний рік, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати дер­жавні контракти (договори) з виконавцями державного замовлення.

Виконавці державного замовлення — це суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного держав­ного контракту(договору).

Таким чином, замовниками можуть бути не будь-які суб'єкти до­говірних (контрактних) відносин, що характерно при укладенні госпо­дарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, а також на біржах, ярмарках та публічних торгах, а суб'єкти, чітко визначені зако­нодавством України.

Таким чином, уже на етапі формування суб'єктного складу до­говірних відносин з виконання замовлення проявляються особливості укладення господарських договорів за державним замовленням.

Особливістю цього виду договорів є і положення, згідно з яким дер­жава є гарантом за зобов'язаннями державних замовників. До речі, воно не притаманне жодному виду договорів, про які говорилося раніше.

Державні замовлення формуються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами та іншими центральними органами вико­навчої влади, які визначаються і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Формування державних замовлень для забезпечення виконан­ня регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональ­них потреб) здійснюється Кабінетом міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держав­ними адміністраціями.

Державні замовники:

здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців держав­ного замовлення для укладення з ними державних контрактів шляхом конкурсного відбору, що регламентується Законом України від 22 люто­го 2000 року «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»¹;

укладають з виконавцями державного замовлення договори (кон­тракти);

гарантують виконавцям державного замовлення від імені держави оплату продукції, яка поставляється для державних потреб за умовами, що визначаються державним контрактом.

Отже, укладення господарських договорів (контрактів) за державним замовленням здійснюється в два етапи: перший — це підготовчий і дру­гий — безпосередня правова процедура укладення договору (контракту), що є ще однією із особливостей укладення господарських договорів за державним замовленням.

Господарський договір за державним замовленням укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печат­ками. Аналіз чинного законодавства дає змогу дійти висновку про те, що проект договору, як правило, може бути запропонований виконав­цю замовником. Адже саме він досконально обізнаний з державними потребами в продукції (видом продукції, асортиментом, кількістю тощо). Проте здійснити такі ж дії не забороняється чинним законодав­ством і виконавцю.

Укладення сторонами договору за державним замовленням (держав­ного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГК Укра­їни з урахуванням особливостей, про які вже йшлося.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є пору­шенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність.

Так, у разі необгрунтованої відмови виконавця державного замов­лення від укладення державного контракту, якщо обов'язковість його укладення встановлена чинним законодавством, та за наявності технічних можливостей його виконання виконавець сплачує державно­му замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту.

Спори, що виникають міждержавним замовником і виконавцем державного замовлення при укладенні договорів (державних кон­трактів), внесенні в них змін та їх розірванні, розглядаються відповідно до ст. 188 ГК України та статтями 10,11 Господарського процесуально­го кодексу України.

§ 4. Порядок зміни та розірвання господарських договорів

За умов дотримання процедури укладення господарських договорів, порядку, способу, форми і змісту, про що вже йшлося, він набуває чин­ності і сторони відповідно до його умов виконують взяті на себе права та обов'язки.

Проте зміни в економіці, різноманітні події та обставини — засуха чи, навпаки, повені, пожежі і т. ін., банкрутство однієї із сторін до­говірних відносин, невідповідність деяких умов договору чинному за­конодавству, яка може виявитися в процесі виконання договору, інші обставини, що позбавляють сторону можливості належним чином ви­конати зобов'язання, тощо — можуть поставити перед сторонами гос­подарського договору питання про необхідність зміни чи його розірван­ня. Ці обставини є підставою зміни чи розірвання договору, якщо вони суттєві настільки, що, коли б сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або укладали б його на інших умовах.

Договір може бути змінений чи розірваний за вимогою однієї із сторін господарського договору у випадках суттєвого порушення його другою стороною і в інших випадках, встановлених договором чи зако­ном. Суттєвим чинне законодавство визнає таке порушення договору, коли внаслідок заподіяної ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України, ст. 11 Господарського процесуаль­ного кодексу України, сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні. Зазначене положення пояснюється неприпустимістю односторонньої відмови від виконання господарського договору.

Сторона, яка одержала пропозицію (заяву) про зміну чи розірван­ня договору, повинна відповісти на неї не пізніше двадцяти днів (без урахування часу поштового обігу) після одержання¹. До закінчення цьо­го строку вона зобов'язана визначитися відносно даного договору і прийняти або відхилити отриману пропозицію.

Якщо сторони не досягнуть згоди щодо зміни умов договору чи його розірвання, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк, зацікавлена сторона має право передати такий спір на вирішення гос­подарського суду.

У разі розірвання господарського договору за вимогою будь-якої із сторін господарський суд визначає наслідки розірвання договору, вихо­дячи із необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з частковим виконанням даного договору.

Зміна господарського договору у зв'язку із суттєвими змінами об­ставин допускається за рішенням господарського суду у виняткових випадках, якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам чи спричинить для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, не­обхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни чи розірвання господарського договору господарські зо­бов'язання змінюються чи припиняються з моменту досягнення згоди про зміну чи розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлене характером його зміни. Якщо договір змінюється чи здійс­нюється його розірвання в судовому порядку, зобов'язання змінюються чи припиняються з моменту набрання відповідним рішенням законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було вико­нано ними за зобов'язаннями на час зміни чи розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи законом. Якщо договір змінений чи розірваний у зв'язку з суттєвим порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, спричинених зміною чи розірванням договору.

Зміна чи розірвання договору здійснюється в такій же формі, в якій був укладений договір, котрий змінюється або ж здійснюється його розірвання, якщо інше не встановлене договором чи законом.