Глава 14. Господарські договори
§ 1. Загальні умови та порядок укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання
В умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяльності і інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв'язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов'язання. Йому притаманні особливий суб'єктний склад, специфіка діяльності суб'єктів господарювання, мета, для досягнення якої укладається цей договір.
У статті 55 ГК України визначені поняття та особливості суб'єкта господарювання. Згідно з цією статтею суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Це, в першу чергу, господарські організації — юридичні особи, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці.
Господарська діяльність, як уже зазначалося, — це будь-яка діяльність, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару (об'єкта, який має споживну вартість).
Суб'єкт господарювання здійснює цю діяльність з метою одержання прибутку за винятком тих суб'єктів, для яких отримання прибутку від господарської діяльності відіграє другорядну роль (діяльність частини казенних підприємств, експериментальних, інших планово-збиткових підприємств, що отримують державні дотації).
Чинним законодавством передбачена свобода договірних відносин, проте ці відносини і як їх результат — господарська діяльність може бути в передбачених законодавством випадках обмежена1.
Так, для деяких видів господарської діяльності, опосередкованої господарськими договорами, передбачене обов'язкове ліцензування, тобто заняття певними видами діяльності можливе тільки за наявності ліцензії, а в деяких випадках обмеження договірних відносин передбачене анти-монопольним законодавством, іншим спеціальним законодавством.
Особливості господарських договорів і відносин, ними опосередкованих, визначені чинним законодавством, зокрема Господарським та Господарським процесуальним кодексами України. Ними передбачений порядок укладення господарських договорів, їх форма, умови, які становлять їх зміст, і т. ін.
Відносно господарського договору діє загальне правило, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає можливість сторонам вибирати один із видів письмової форми, а саме: шляхом складання і підписання єдиного документа, скріпленого печаткою, обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами — скорочена форма, а також шляхом прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У зв'язку з розвитком і застосуванням у господарських відносинах комп'ютерної техніки з'являється можливість оформлення договорів і іншими способами, але в усіх випадках договір повинен бути вираженим у формі, придатній для сприйняття його умов (змісту) як самими сторонами, так і третіми особами.
При укладенні господарського договору сторони виконують притаманні саме йому певні нормативно закріплені дії, техніко-юридичну процедуру, направлені на встановлення договірних відносин та визначення змісту договірного зобов'язання.
Відповідно до ст. 181 ГК України, ст. 10 Господарського процесуального кодексу України, іншого чинного господарського законодавства, першим процедурним кроком в укладенні господарського договору є складання ініціативною стороною (оферентом) проекту договору і надання другій стороні (акцептанту) у двох примірниках (якщо проект договору викладений як єдиний документ).
Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умовами оформляє його відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК України і повертає один примірник стороні, яка його склала, або надсилає відповідь на лист, телеграму, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання проекту договору, листа, телеграми і т. ін.
Господарський договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також усіх умов, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору, незгоди з запропонованими оферентом умовами, сторона, яка одержала проект договору (акцептант), складає протокол розбіжностей (у двох примірниках), у якому викладає власні умови договору (у своїй редакції), тобто виступає оферентом запропонованих ним умов і у двадцятиденний строк надсилає підписаний проект договору з примірниками протоколу розбіжностей другій стороні, про що робиться застереження в проекті договору: «Проект договору повертається з протоколом розбіжностей, який є невід'ємною його частиною». На ньому ставиться підпис уповноваженої особи, скріплений печаткою.
Сторона, яка одержала проект договору з протоколом розбіжностей, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його і в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною (на рівні керівників чи уповноважених ними осіб, які складають та підписують відповідний протокол, оформивши його належним чином) та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду (ст. 10 ГПК України), якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо звернення до суду для вирішення всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути виражена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, заявою, підписаною керівниками сторін, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
У тому ж випадку, коли для жодної із сторін укладення спірного договору не є обов'язковим, а саме він укладається на основі вільного волевиявлення сторін і між ними не досягнута згода про можливість розгляду переддоговірного спору в суді, діє правило, передбачене Господарським кодексом України,— договір вважається неукладеним (п. 8ст. 181).
Однією із особливостей договорів на основі вільного волевиявлення сторін є те, що досудове врегулювання господарських спорів для них не обов'язкове. Проте, якщо сторони в договорі обумовили такий порядок, то він набуває для них обов'язкового характеру, за винятком, передбаченим ч. 5 ст. 5 ГПК України.
Слід при цьому мати на увазі відмінний від загального порядок врегулювання господарських спорів, який встановлено, передусім, для господарських спорів, пов язаних з укладенням договорів перевезення, врегулювання яких регламентується окрім ст. 5 ГПК України:
Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457;
Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401;
Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363;
Кодексом торговельного мореплавства України, введеним у дію Постановою Верховної Ради України № 277/94-ВР від 9 грудня 1994 року;
Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 року №1801;
Повітряним кодексом України, введеним в дію Постановою Верховної Ради України № 3168-12 від 4 травня І993 року.
Після процедури досудового врегулювання спору вказаними нормативними актами передбачене право звернення сторін в судові органи для розгляду спору по суті.
До спорів, що виникають під час укладення договорів і можуть бути передані на вирішення господарського суду, належать також спори, пов'язані із укладенням договорів про порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та забирання вагонів.
Судовий розгляд розбіжностей при укладенні вище вказаних договорів обумовлено положеннями ст. 22 Закону України «Про залізничний транспорт» і ст. 10 Закону України «Про природні монополії», згідно з якими залізниці не мають права відмовляти підприємствам в укладенні господарських договорів. Тому за наявності такої відмови підприємство має право на звернення до господарського суду із заявою про спонукання залізниці до укладення відповідного договору.