§ 3. Види господарських зобов'язань

Перехід до ринкової економіки характеризується різноманітністю форм власності і організаційно-правових форм суб'єктів господарюван­ня, форм виробничої діяльності і господарювання, широким колом і різноманітністю господарських договорів і зобов'язань, які з них вини­кають. Разом з тим, важко погодитися з позицією авторів, які повністю заперечують роль планових показників відносно діяльності юридичних осіб взагалі, а тим більше якщо йдеться про державні і, зокрема, казенні, підприємства. Безсумнівно, що діяльність та існування казенних підприємств без зобов'язань, які виникають із планів-замовлень і в умо­вах переходу до ринкових відносин, просто неможлива.

Тому цілком обґрунтованим і закономірним у ст. 183 ГК України ви­значені правила про особливості укладення договорів за державним за­мовленням. Договори за державним замовленням, сказано в ній, укла­даються між визначеними законом суб'єктами господарювання — ви­конавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких йдеться про господарські зобов'язання сторін і регулюються відно­сини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Вони мають обов'язковий характер для суб'єктів господарювання.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є по­рушенням господарського законодавства, говориться в цій статті, і тягне за собою відповідальність, передбачену Господарським кодексом Укра­їни та іншими законами (більш детально про державні замовлення та укладення на їх основі договорів (контрактів) див. у § 3 глави 14).

У процесі здійснення своєї діяльності суб'єкти господарювання ви­мушені вступати і в інші зобов'язальні правовідносини (адміністра­тивні, земельні та ін.).

У зв'язку з чисельністю та різноманітністю господарських зо­бов'язань, які виникають між юридичними і фізичними особами — підприємцями що здійснюють господарську діяльність, значення набу­ває їх класифікація. Вона дає змогу розкрити справжнє значення і пи­тому вагу договірних та інших форм і методів регулювання господар­ських відносин на різних рівнях розвитку економіки. Науково обґрун­тована класифікація господарських зобов'язань дає змогу розташувати їх у певній послідовності і системі. Це має важливе значення, передусім, для здійснення належного правового регулювання шляхом виявлення особливостей окремих видів зобов'язань, відмежування одних їх видів від інших і застосування, таким чином, адекватних їм норм права. На­уково обґрунтована класифікація зобов'язань багато в чому полегшує вивчення зобов'язального права.

Питання про класифікацію зобов'язань, в тому числі і господарських, у юридичній літературі вже давно є дискусійним. Використовуючи різні властивості господарських договорів і зобов'язань, вчені пропонують різні варіанти класифікації зобов'язань, в тому числі і господарських.

Значну увагу класифікації господарських зобов'язань приділяє В. В. Лаптєв. Виходячи із господарсько-правової концепції, він дійшов висновку, що зобов'язально-правові форми об'єднуються в три значні групи відповідно до трьох груп господарських відносин — горизонталь­них, вертикальних і внутрішньогосподарських. Вони утворюють три значні підсистеми зобов'язань — господарсько-оперативні, господар­сько-управлінські і внутрішньогосподарські зобов'язання.

Господарсько-оперативними зобов'язаннями, на його думку, є такі, у форму яких втілюється виконання суб'єктами господарювання госпо­дарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарської діяль­ності організацій.

Господарсько-управлінськими є зобов'язання, у форму яких вті­люється виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій.

Внутрішньогосподарські відносини — це відносини, у форму яких втілюється виконання господарсько-оперативних і господарсько-управ­лінських функцій у межах одного суб'єкта господарювання.

Незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки роль деяких зо­бов'язально-правових форм, зокрема вертикальної, із зрозумілих причин дещо знизилася, класифікація господарських зобов'язань, запропонована В. В. Лаптєвим, не втратила свого теоретичного і практичного значення¹.

А. Г. Биков запропонував щодо системи господарських договорів і зобов'язань, які із них виникають, свою класифікацію, виокремивши при цьому три важливі групи договорів: ті, що опосередковують майнові відносини; ті, що опосередковують організаційні (планово-орга­нізаційні) відносини; ті, що опосередковують комплекс майнових і організаційних відносин².

Існують і інші точки зору, що стосуються критеріїв класифікації зо­бов'язань. Так, М. І. Брагінський запропонував будувати систему зо­бов'язань на підставі послідовно здійснюваної багатоступеневої кла­сифікації³. М. М. Агарков припускав, що класифікаційним критерієм системи зобов'язань повинна бути мета, якій повинні підпорядковува­тися зобов'язальні правовідносини⁴.

У літературі в різний час висловлювалися й інші точки зору та дум­ки щодо проблеми класифікації зобов'язань, в тому числі і господар­ських. І все ж, незважаючи на той великий внесок, який зробили вчені у розв'язання цієї проблеми, вона не втратила своєї актуальності. В су­часних умовах господарювання, окрім видів господарських зв'язків і зобов'язань, які традиційно склалися упродовж десятиліть, з'явилися їх нові види, які раніше не були відомі ні господарській практиці, ні за­конодавству, що опосередковувало централізовану планову економіку. Тому проблема їх класифікації набула ще більшого значення.

Для розмежування в цьому конгломераті зобов'язальних відносин, в які вступають суб'єкти господарювання, одних зобов'язань від інших необхідно виявити їхні спільні й відмінні риси, підрозділити (класифіку­вати) на окремі групи і види.

Види зобов'язань розрізнюють, передусім, по тому, на яких заса­дах вони виникають, за характером правомочностей і зобов'язань сторін, з урахуванням особливостей їх об'єктного і суб'єктного складів (ст. 174 ГК України).

Відповідно до підстав, на яких виникають господарські зобов'язан­ня, їх підрозділяють на договірні і бездоговірні.

Договірні господарські зобов'язання — це такі зобов'язання, які вини­кають із договорів, а бездоговірні — такі, що виникають внаслідок заподіян­ня шкоди, безпідставного придбання або збереження майна. Такий поділ потрібний для розрізнення законодавчої регламентації цих зобов'язань.

За співвідношенням прав і обов'язків суб'єктів зобов'язань їх підрозділяють на односторонні і взаємні. В односторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, а друга — тільки обов'язки (наприклад, у безпроцентних кредитних відносинах чи в зобов'язаннях, які виника­ють внаслідок заподіяння шкоди). У взаємних зобов'язаннях кожний із його учасників має як права, так і обов'язки (наприклад, у договорах поставки — ст. 265 ГК України, контрактації — ст. 272 ГК України).

Залежно від визначеності предмета виконання розрізняються зо­бов'язання однооб'єктні і альтернативні. Як правило, в однооб'єктних зобов'язаннях предмет становить цілком визначені дії (наприклад, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди боржник зобов'язаний відшкодувати шкоду в натурі, а саме: передати річ того ж роду і якості). Бувають ви­падки, коли боржнику надається право вибору однієї із кількох дій або передачі одного із декількох предметів, передбачених договором чи за­коном (наприклад, у бартерних договорах суб'єкти господарювання нерідко обумовлюють кілька видів майна і в разі неможливості надати кредитору один його вид, боржник зобов'язаний передати інший вид майна). Такі зобов'язання називають альтернативними.

За характером взаємозв'язку одного з одним розрізняють головні і додаткові господарські зобов'язання. Додаткові господарські зо­бов'язання залежать від головних. Як додаткові (акцесорні) вони обслу­говують головні зобов'язання найчастіше у вигляді гарантій і забезпе­чувальних заходів, а тому автоматично припиняються з припиненням головних зобов'язань.

Залежно від сукупності прав і обов'язків, якими володіють суб'єкти господарських відносин, слід розмежовувати простіі складні зобов'язання.

Якщо сторони зв'язані одним правом і одним обов'язком, госпо­дарські зобов'язання слід розглядати як прості, якщо ж таких прав і обов'язків більше, ці зобов'язання розглядаються як складні. При цьо­му слід мати на увазі, що кваліфікація складних зобов'язань здійс­нюється з урахуванням всього комплексу прав і обов'язків, разом узя­тих, а не в їх розрізненому (одиничному) вигляді.

Наприклад, зобов'язання, які виникають із договору підряду на капітальне будівництво, характеризуються комплексом прав і обов'язків, якими володіють сторони, як у зв'язку з виконанням робіт по будівництву об'єкта, так і з приводу самого об'єкта.

Класифікація на види господарських зобов'язань можлива і за їх суб'єктним складом.

Суб'єкти (сторони) господарсько-договірного зобов'язання висту­пають як кредитор (управнена сторона) і боржник (зобов'язана сторо­на), в тому числі і в деяких зобов'язаннях з множинним складом осіб.

У зв'язку з тим, що боржник у зобов'язанні виконує свій обов'язок (борг) перед кредитором, то і значна кількість боржників називається пасивною, а зобов'язання — зобов'язаннями з пасивною множиною. На відміну від боржника, кредитор проявляє активні дії по витребуванню (одержанню) боргу, а тому множина кредиторів називається активною, а зобов'язання — зобов'язаннями з активною множиною. Господарській практиці відомі випадки виникнення зобов'язань (наприклад, при будівництві атомних електростанцій) з множиною осіб як на боці кре­дитора, так і на боці боржника, — це господарські зобов'язання зі зміша­ною множиною.

Як правило, зобов'язання з множиною осіб є частковими, в яких кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із борж­ників зобов'язаний виконати зобов'язання у відповідній частці. При чому частки припускаються рівними.

Проте із цього правила (рівності часток) можливі і винятки. Це тор­кається зобов'язань, в яких перед кредитором виступає кілька борж­ників. У такому разі кредитор має право вимагати виконання зо­бов'язань у повному обсязі або в якійсь його частині як від боржників солідарно, так і від кожного (за своїм вибором) окремо.

Якщо кредитор не одержав повного виконання зобов'язання від одного із боржників, він має право вимагати виконання його частини від решти боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до повного виконання зобов'язання, звичайно, в межах терміну позов­ної давності. Виконання зобов'язання одним із боржників звільняє реш­ту солідарних боржників від виконання зобов'язання.

Разом з тим, боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право регресної вимоги в рівних частках, якщо інше не передбачене законом чи договором, від решти боржників, за яких він здійснив виконання. У цьому разі боржник солідарного зобов'язання, який його виконав, набуває ста­тусу кредитора до боржників, за яких здійснив виконання.

Цей вид зобов'язання вигідний для кредитора, оскільки суттєво підвищує його можливості повного задоволення своїх вимог. І навпаки, стан боржників погіршується у зв'язку з тим, що будь-який з них, не­залежно від підстав і часток своєї участі в солідарному зобов'язанні, може бути залучений до повного виконання зобов'язання.

Окрім господарських зобов'язань з солідарним обов'язком борж­ників у господарських відносинах, виникають зобов'язання з солідарними вимогами кредиторів, у яких кожний із кредиторів має право за­являти вимоги в повному обсязі до боржника. Виконання в повному об­сязі зобов'язання одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам. У солідарного кредитора, який одер­жав виконання від боржника, виникає зобов'язання перед іншими кре­диторами відшкодувати їм належні частки, якщо інше не передба­чене законом чи договором.

Різновидом господарських зобов'язань з множиною осіб є суб-сидіарні (додаткові) зобов 'язання.

У деяких випадках законом чи договором може бути передбачений порядок, згідно з яким при незадоволенні вимог кредитора основним боржником ці вимоги зобов'язаний виконати субсидіарний (додатко­вий) боржник. Так, відповідно до чинного законодавства засновник (власник) майна казенного підприємства (державного) несе субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов'язаннями такого підприємства в разі, якщо його майна недостатньо.

Самостійним різновидом господарських зобов'язань є регресні зо­бов'язання. Вони виникають у тих випадках, коли боржник за основ­ним зобов'язанням виконує його замість решти боржників. У випадку, який розглядався раніше, виконання одним із солідарних боржників дає право солідарному боржнику в порядку регресу стягнути з решти борж­ників ті витрати, які він раніше поніс, за винятком його частки.

Між суб'єктами господарювання такі зобов'язання часто виникають у страхових правовідносинах.

Отже, в господарських відносинах виникають такі зобов'язання:

а) по передачі майна у власність, у володіння на праві господар­ського відання чи оперативного управління;

б) з оплати майна (купівля-продаж, поставка, контрактація);

в)  з передачі майна в користування за плату (оренда);

г)  з виконання робіт (підряд на капітальне будівництво);

ґ) з надання послуг (комісія, експедиція, схов);

д) з перевезення;

є) позв'язані з розрахунками і кредитуванням (банківське кредиту­вання, договори банківського рахунку, розрахункові відносини);

є) із страхування;

ж) із спільної діяльності;

з)  охоронні (зобов'язання, які виникають із заподіяння шкоди, безпідставного придбання або збереження майна).

Як особливий, самостійний, вид господарських зобов'язань Госпо­дарським кодексом України виокремлені:

організаційно-господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктами господарювання та суб'єктом організаційно-господарськихповноважень (ст. 176 ГК України);

соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання по створенню суб'єктами господарювання спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підго­товки (ст. 177 ГКУкраїни);

публічні зобов'язання суб'єктів господарювання, які відповідно до закону та своїх установчих документів зобов 'язані здійснювати виконан­ня робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до них звер­тається на законних підставах.

Вказані господарські зобов'язання набули свого розвитку і законо­давчого закріплення відповідно до ринкових відносин.

Самостійним видом господарських зобов'язань слід визнати зо­бов'язання з участю третіх осіб. Якщо в субсидіарних зобов'язаннях учасник пов'язаний правовідносинами як з основним боржником, так і з його кредитором, то треті особи пов'язані лише з одним із основних суб'єктів — з кредитором або з боржником і таким чином є самостійни­ми суб'єктами цих відносин.