§ 1. Поняття «господарське зобов'язання»

Багатогранні і різноманітні за своєю метою, змістом і формою гос­подарські відносини опосередковуються зобов'язаннями, які є видом юридичного зв'язку, що розглядається і як один із правових механізмів у різних галузях права.

Господарські зобов'язання — це і нормальні відносини між суб'єкта­ми, пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням по­слуг, здійсненням певних управлінсько-господарських дій, створенням спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підготовки і т. ін. Це і відносини, які вини­кають у результаті вчинення недозволених дій — заподіяння шкоди, привласнення майна тощо.

Суб'єктний склад господарських зобов'язань досить різноманітний. Вони виникають між юридичними особами: державними, комунальни­ми, іншими підприємствами і організаціями, що здійснюють госпо­дарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадянами України, іноземними особами та особами без громадян­ства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55 ГК України).

Отже, господарські зобов'язання можуть бути різними за характе­ром, цільовим призначенням і суб'єктним складом, проте вони мають певну як економічну, так і юридичну спільність.

Економічною функцією зобов'язань є те, що завдяки їм здійс­нюється переміщення майна та інших результатів праці із сфери вироб­ництва у сферу обігу і через сферу обігу у сферу споживання.

Оскільки вони опосередковують процес переміщення майна або ж інших результатів праці, то ми говоримо про їхній майновий характер (ст. 175 ГК України). За зобов'язанням майно або інші результати праці можуть бути передані тільки певним, а не взагалі третім особам; тож зо­бов'язання виникають між конкретними суб'єктами.

З конкретним суб'єктом виникають і зобов'язання по здійсненню на користь іншої особи певної управлінсько-господарської (орга­нізаційної) дії (або утримання від неї) (ст. 176 ГК України), дії по створенню спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їхньої професійної підготовки (ст. 177 ГК України).

Усе це свідчить про те, що вони мають відносний характер.

Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право називається правом вимоги, а обов'язок — боргом; правомочний суб'єкт — кредитором, а зобов'язаний — боржником. Оскільки ці терміни і характерні риси відображають специфіку юридичного змісту зобов'язальних правовідносин, вони не випадково враховані у форму­люванні поняття «зобов'язання» (ст. 173 ГК України). Згідно з цією стат­тею, господарське зобов'язання — це таке, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) у сфері господарю­вання з підстав, передбачених ГК України, коли один суб'єкт (зо­бов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на ко­ристь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимага­ти від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладаючи зобов'язання, його учасники ставлять перед собою досяг­нення певних цілей — загальних і безпосередніх. Загальні цілі зобов'язань нічим не відрізняються від загальних цілей правовідносин власності або ж інших господарських правовідносин в умовах ринкової економіки. Проте деякі види правовідносин, в тому числі і окремі види зобов'язань, встановлюються для досягнення безпосередніх цілей. Це свідчить про те, що зобов'язальні правовідносини, окрім загальних рис, мають залежно від законодавства, яким вони регулюються, і свої особливості.

Однією із особливостей господарських зобов'язань є мета, для до­сягнення якої суб'єкти господарювання укладають ці зобов'язання. Безпосередньою метою, для досягнення якої суб'єкти господарювання вступають у зобов'язальні правовідносини, є здійснення ними госпо­дарсько-оперативних дій (виготовлення і реалізація продукції, будівництво промислових, житлових та інших об'єктів, надання транс­портних послуг і т. ін.) або ж господарсько-управлінських функцій (ко­ординація господарських зв'язків у якійсь галузі, наприклад енерге­тичній, створення і перерозподіл фондів тощо).

Ще однією особливістю господарських зобов'язань є те, що при­наймні одним із їх суб'єктів є організації — юридичні особи та підприємці, що здійснюють господарську діяльність.

Як і будь-яке зобов'язання, господарське зобов'язання також має свій зміст.

Зміст господарського зобов'язання — це сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків учасників відношення з організації гос­подарської діяльності, безпосередньому її здійсненню.

Суб'єктивне право в господарському зобов'язанні — це можливість вимагати у власних інтересах від зобов'язаної сторони здійснення певних дій в організаційно-правовій або майновій сферах відповідно до вимог управненої сторони з метою задоволення її інтересів.

Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки зобов'яза­ної сторони. Ця поведінка може полягати у здійсненні певних дій або утримання від них. Дії можуть полягати у виконанні тієї чи іншої робо­ти, передачі матеріальних цінностей, надання послуг тощо. У цьому разі зобов'язана сторона має активно діяти в інтересах управленої сторони. Утримання від певних дій, навпаки, передбачає ситуацію, коли зо­бов'язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, бо саме вони суперечать інтересам іншої сторони.

Складовим елементом змісту господарського зобов'язання є і його об'єкт — це конкретні дії по виготовленню і реалізації продукції, вико­нанню робіт, наданню послуг, здійсненню управлінсько-господарських (організаційних) дій, чи іншої господарської діяльності.

Зміст окремих зобов'язань визначається законодавством, яке має спеціальний характер. Сторони можуть за взаємною згодою конкрети­зувати або ж розширити зміст суб'єктивних прав та обов'язків у процесі його виконання, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, суб'єктами зобов'язання виконуються не договори, а самі зо­бов'язання.

 

§ 2. Підстави виникнення господарських зобов'язань

 

В умовах ринкової економіки, коли плановість утратила своє домінуюче, панівне становище, господарські зобов'язання здебільшо­го формуються, здійснюються і припиняються в різних сферах і на різних рівнях економічного життя за простою домовленістю (волевияв­ленням) сторін (суб'єктів господарської діяльності).

Проте в статті 178 ГК України закріплене положення про публічне зобов'язання, згідно з яким суб'єкт господарювання, що, відповідно до закону та своїх установчих документів, зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має пра­ва відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності в нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодав­ством. Тобто він не має права з урахуванням зазначених обставин відмовити у виконанні зобов'язання. Це положення є важливою но­велою в господарському законодавстві. Воно спрямоване на ста­білізацію господарських відносин.

У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зо­бов'язання суб'єкт господарювання повинен відшкодувати другій сто­роні завдані ним збитки.

Згідно з законом Кабінет Міністрів України може видавати прави­ла, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання. Угоди ж, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Таким чином, свобода договірних відносин, а також зобов'язальних, які з них виникають, і в умовах ринку повинна «вписуватися» в певні правові межі, які пропонує законодавець у зазначеній статті. Отже, зо­бов'язання можуть виникати не тільки за простою домовленістю сторін, не тільки в умовах вільного формування, а й на основі господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управ­лінського правового акта; на інших підставах, що не суперечать закону (конкурс, публічний торг, аукціон і т. ін.).

Відповідно до цього господарське зобов'язання є загальною кате­горією, оскільки виникає на основі різних підстав, різних юридичних фактів. Найважливішим і найпоширенішим джерелом господарських зобов'язань є договір. Зобов'язання, що виникли на підставі договору, ми називаємо договірними. Позадоговірні зобов'язання, як правило, виникають із протиправних дій.

Так, згідно зі ст. 174 ГКУкраїни, господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господа­рювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом гос­подарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Господарські зобов'язання можуть виникати і в результаті створен­ня об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Підстави виникнення господарських зобов'язань, перелічені в ст. 174 ГК України, не є вичерпними, вони можуть виникати і з інших підстав, угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Стаття 11 ЦК України деталізує підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, які відповідають виникненню господарських прав та обов'язків (зобов'язань). В ній, зокрема, вказується, що права та обов'язки виникають і безпосередньо із актів законодавства, із актів державної влади, із рішень суду.