Конституція України проголошує, що права і свободи людини й громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави і захищаються судом (статті 3, 55).
Захист прав та охоронюваних інтересів громадян, юридичних осіб і держави шляхом розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством покладається також на цивільне судочинство (ст. 2 ЦПК). Успішне виконання покладених на суд завдань залежить від законної й обгрунтованої діяльності останнього, його ухвал з окремих процесуальних питань і рішень по суті справи. Законність і обгрунтованість судових рішень (ст. 202 ЦПК) є основною і неодмінною властивістю їх як актів правосуддя. Тільки судові акти, які мають таку властивість, вирішують правове питання і тим самим захищають права та законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Процесуальними гарантіями забезпечення законності й обгрунтованості діяльності судів по розгляду цивільних справ і прийнятих ними рішень гарантією захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави є оскарження і перевірка судових рішень.
Це самостійна, але складова здійснення захисту прав та інтересів суб'єктів матеріально-правового спору, державних і громадських інтересів, що включає в себе три способи перевірки законності та обгрунтованості рішень, ухвал суду, які становлять самостійні стадії цивільного судочинства, наповнені новим змістом Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України»: 1) апеляційне провадження по оскарженню і перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції (статті 289-318 ЦПК); 2) касаційного провадження по оскарженню і перевірці рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанції (статті 319—347і ЦПК); 3) перегляд рішень і ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з но-вовиявленими та винятковими обставинами (статті 3472-3477 ЦПК)
Оскарження і перевірка судових рішень, ухвал за цивільним процесуальним правом України істотно відрізняється від способів оскарження судових рішень, встановлених правом зарубіжних країн, в тому числі й від тих, що існували до 1917 р. в царській Росії.
У зарубіжних країнах є звичайні та незвичайні способи оскарження. Для застосування незвичайних необхідна спеціальна вказівка закону. А застосування звичайних способів обмежене лише передбаченими законом випадками. Одночасне застосування звичайного і незвичайного способів не допускається.
У Франції звичайні способи оскарження застосовуються щодо рішень, які не набрали законної сили. До них належать апеляція і відзив на заочне рішення. А до незвичайних належить (застосовуються щодо рішень, які набрали законної сили) касація.
Аналогічна система оскарження до 1917р. існувала і в царській Росії.
Апеляція (appellatio) у буквальному розумінні означає звернення з промовою до будь-кого. У Стародавньому Римі в період імперії судді були чиновниками держави. Імператор мав право втручатися в їх дії. Клопотання на ім'я імператора про втручання в розпорядження його чиновників називалося апеляцією.
Апеляція — це перевирішення справи, тобто повторний розгляд по суті в повному обсязі чи в якійсь частині з постановленням нового рішення. Подача апеляції можлива при неправильності рішення суду першої інстанції, яка одержала вияв у неправильному тлумаченні і застосуванні закону або у неправильному встановленні фактичної сторони справи. При цьому неправильність повинна заподіювати шкоду правам скаржника. Не може оскаржувати судове рішення та сторона, на користь якої воно постановлено. В апеляції не можуть бути заявлені вимоги, що не були предметом рішення суду першої інстанції, подання ж стороною нових доказів допускається. Право апеляційного оскарження обмежується порівняно високою позовною вимогою у справі (13 тис. франків). При розгляді справи апеляційний суд не має права виходити за межі предмета апеляційної скарги.
Особливістю апеляції у Франції є положення, за яким при оскарженні ухвали суду з процесуальних питань апеляційний суд може витребувати справу і при необхідності розглянути її по апеляційній скарзі і по суті спору. Право на оскарження надано прокурору незалежно від того пред'являв він позов в суді першої інстанції чи вступив у розпочатий процес1
Відзив на заочне рішення — це заявлена вимога відповідача, проти якого у зв'язку з його неявкою на розгляд справи було постановлено рішення про визнання такого рішення недійсним і про новий розгляд справи.
Незвичайним способам оскарження судових рішень притаманний формальний характер. Вони спрямовані на перевірку не суті справи, правильності її вирішення та обгрунтованості постановленого рішення, а лише її юридичної сторони — відповідності закону судового рішення в тій частині, яка оскаржується стороною. У Конституції Франції 1793 р. записано, що касаційний суд не розглядає справ по суті. Він виносить рішення лише з питань порушення форм судочинства і з явних порушень закону (ст. 99).
Касація походить від французького слова «casse» — ламати, руйнувати. У Франції в період правління Людовика XIV раді короля, яка діяла від його імені, було надано право касувати, тобто скасовувати рішення (не тільки суду), які не відповідали законам королівства, і надсилати такі справи до парламенту для нового розгляду. Касаційне оскарження допускається щодо рішень, до яких були застосовані звичайні способи оскарження. Суб'єкти касаційного оскарження не можуть пред'явити нових вимог до суду, подавати нові докази, за винятком міркувань і доводів, що належать до питань публічного характеру. Однак вони зобов'язані користуватися послугами адвокатів, якщо касаційна скарга не була пред'явлена прокурором. При відмові від касаційної скарги скаржник сплачує штраф (забезпечення його стягується при поданні касаційної скарги) та відшкодовує відповідачу збитки у розмірі 3/4 його суми.
Про завдання касації і касаційного суду яскраво було сказано у промові Наполеона І, зверненій до касаційного суду. Він зазначав: «Касаційний суд, надаючи судовим установам право відшукання істини у фактах і тлумаченні умов договору, підпорядковує ці елементи рішення силі закону і не дозволяє, щоб під приводом справедливості, часто свавільної, суддя відступав від встановлених правил і звільняв себе від виконання волі законодавця. Дозволити судовим установам переступати закони і обминати їх виконання — все одно, що знищити законодавчу владу. В цьому розумінні касаційний суд — необхідна опора законодавця. Якщо неухильне виконання закону є неодмінною умовою організації і додержання порядку в державі, то в касаційному суді не можна не бачити установи, яка зміцнює державну владу й укріплює непорушність держави»2
Подібно до французької організована система оскарження судових рішень в Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії (з деякими відмінностями в деталях).
В Англії і США для оскарження судових рішень передбачений подвійний апеляційний порядок.
В Англії апеляційна скарга може бути подана спочатку до апеляційного суду, а потім до Палати лордів. Апеляційному оскарженню не підлягають рішення місцевих судів, якщо позовна сума не перевищує 200 фунтів стерлінгів, або коли позовні вимоги спрямовані на накладення заборони. Скарга може бути подана без наведення підстав апеляції. Однак якщо справа була розглянута з участю присяжних, скаржник зобов'язаний навести підстави і визначити предмет апеляції, яким може бути усе рішення або якась його частина. Відповідач по апеляції вправі подати зустрічну апеляційну заяву. Апеляційному суду дозволяється вийти за межі поданої заяви і змінити рішення на користь сторони, яка не просила про його перегляд і не подавала заяви про апеляцію. Він може допускати подання нових доказів, що стосуються фактичних обставин справи. Сторони вправі це зробити при оскарженні неостаточних рішень та коли доказ стосуються фактів, які виникли після постановлення рішення, що оскаржується.
Апеляційний суд може дозволити сторонам порушення правових питань, які не заявлялись у суді першої інстанції. Однак апелянт на відміну від відповідача по апеляції не може обгрунтувати їх доводами, що не наводилися в суді першої інстанції. Апеляційний суд має широкі повноваження. Він може надіслати справу на новий розгляд, переглянути рішення, яке оскаржується, з питань як права, так і факту.
Рішення апеляційного суду можуть бути оскаржені протягом шести місяців до Палати лордів (вищої палати англійського парламенту, яка виконує законодавчі функції). Але для цього необхідно одержати дозвіл від неї або від апеляційного суду.
Апеляційна скарга не підписується ні апелянтом, ні відповідачем по апеляції. Однак вона повинна мати підписи двох висококваліфікованих адвокатів — баристерів, які посвідчують також розумність скарги, їх послуги дуже дорогі. До того ж витрати на апеляційне оскарження до Палати лордів є надзвичайно високими, не залежать від суми позову. Сторони у справі за свій рахунок виготовлюють друкарським способом усі процесуальні папери, а скаржник ще й надає забезпечення по сплаті судових витрат у розмірі 700 фунтів стерлінгів
За загальним правилом Палата лордів не допускає подання ні нового фактичного матеріалу, ні нових доказів у справі, її рішення є остаточним.
У США існують дві паралельно діючі судові системи оскарження судових рішень: федеральні апеляційні суди та апеляційні суди штатів.
Перші створені в 11 округах, на які розбита територія США. Вони розглядають скарги на завершальні та проміжні рішення районних судів, які функціонують на території того або іншого округу, в справах, віднесених до їх компетенції.
Для оскарження рішення, постановленого у справах про майнову неспроможність (при розмірі суми менше 400 дол.), необхідно одержати дозвіл апеляційного суду. Рішення останнього може бути оскаржено до Верховного суду США, який входить до складу федеральних апеляційних судів. До цього ж Суду можуть бути оскаржені й деякі рішення районних судів, а саме: у справах, де стороною виступає урядова установа, на підставі анти-трестівського законодавства; у справах, під час розгляду яких було застосовано закон, визнаний неконституційним; рішення з приводу встановлення тимчасової чи постійної заборони.
У виняткових випадках можливе апеляційне оскарження до Верховного суду СІНА рішень судових установ штатів. Це має місце тоді, коли виникають істотні питання федерального значення, такі, як: про дію міжнародного договору, закону штату, його невідповідність Конституції чи закону США, або коли справи пов'язані з будь-якими привілеями чи імунітетами.
Апеляційний суд діє в межах поданої скарги, не маючи права переглядати рішення чи ухвалу в неоскарженій частині і щодо осіб, які не подали скарги.
Разом з поданням скарги апелянт сплачує канцелярський збір у розмірі 100 дол. і подає до суду зобов'язання (забезпечуючи його виконання 250 дол.) відшкодувати другій стороні судові витрати у разі відмови у задоволенні апеляції.
Якщо апелянтом заявлено клопотання про зупинення виконання рішення, додатково подається зобов'язання, сума якого визначається судом з урахуванням того, що вона повинна забезпечити виконання рішення і відшкодування збитків, які можуть бути завдані відповідачу по апеляції внаслідок задоволення відстрочки виконання.
До судової системи оскарження судових рішень штатів належать проміжні апеляційні суди, які розглядають апеляційні скарги на рішення мирових, поліцейських судів, судів магістратів або муніципальних судів, підсудність яких обмежена і де справи вирішуються суддею одноособове. До проміжного апеляційного суду можуть бути оскаржені також рішення судів першої інстанції, які розглядають переважну більшість цивільних справ. Рішення проміжного апеляційного суду може бути оскаржено до вищого суду штату, який має різну назву — верховний суд, верховний апеляційний суд, суд завершальної апеляції. Апеляційний суд розглядає справу в межах питань, зазначених у скарзі. Провадження у справі обтяжено значними судовими витратами.
Подвійна апеляція передбачена і законодавством інших європейських держав. Так, у Швеції всі цивільні справи розглядаються окружним судом, рішення якого може бути оскаржено подачею апеляції до одного з шести апеляційних судів, розташованих у різних регіонах країни. Рішення апеляційного суду може бути оскаржено до Верховного суду. Однак це право чітко обмежено. Розгляд справи у Верховному суді по третій інстанції можливий тоді, коли вона становить інтерес для створення судового прецеденту або у зв'язку з будь-якою іншою особливою причиною для її передачі до Верховного суду, зокрема, якщо була допущена істотна процесуальна помилка, яка вплинула на наслідки рішення у справі, або коли існують інші причини для скасування рішення на підставі істотних процесуальних помилок або через істотний недолік.
До перегляду може бути прийнята справа з питань як факту, так і права. Вирішення питання про те, чи підлягає справа перегляду, належить до компетенції спеціального відділення суду, яке складається з трьох суддів Верховного суду3.
В цивільному процесі ФРН функціонує три способи оскарження постанов суду: апеляція (§§ 511-544 ЦПК); ревізія (§§ 545-566 ЦПК), окрема скарга (§§ 568-577 ЦПК).
В апеляційному порядку здійснюється заново судовий розгляд спірної цивільної справи з постановленням по ній нового рішення. Об'єктом апеляції є завершальні рішення суду першої інстанції. Разом з ними оскаржуються проміжні рішення (§ 555, п. 2 § 904 ЦПК). Не підлягають апеляційному оскарженню рішення, позовна ціна котрих не перевищує однієї тисячі п'ятсот марок. В спорах, основаних на договорі житлового найму або про наявність таких відносин, апеляція допускається тоді, коли дільничний суд відступив від рішення Вищого земельного суду або Верховного Федерального суду і його рішення основується на цьому відступі (§ 5На ЦПК). Алеляційна скарга може бути подана на протязі одного місяця з часу вручення повного рішення, але не пізніше п'яти місяців після його проголошення. Апеляційна скарга повинна бути письмовою, мати необхідні реквізити, передбачені § 518 ЦПК, та бути обгрунтованою. Якщо обгрунтування відсутнє в самій скарзі, то воно подається в апеляційний суд окремо за встановленим змістом (§ 513 ЦПК).
Апеляційна скарга і обгрунтування доставляються і вручаються відповідачу по апеляційній скарзі, який може подати зустрічну апеляцію навіть тоді, коли він сам відмовився від апеляційної скарги або строк на її подання закінчився. Для відповідача по апеляційній скарзі суд може встановити строк для письмового пояснення на скаргу не менше одного місяця, а також може встановити строк для апелянта для письмового пояснення на пояснення відповідача. Відповідачу по апеляції роз'яснюється, що в апеляційному суді його повинен представлять адвокат, допущений до діяльності в даному суді (§ 520 ЦПК).
Предметом розгляду і вирішення апеляційного суду в всі спірні питання визнаної або відхиленої вимоги, розгляд і вирішення яких вимагається згідно з клопотанням сторін, навіть якщо ці спірні питання не були розглянуті і вирішені в суді першої інстанції.
В апеляційному провадженні можуть бути допущені нові засоби судового захисту і судового нападу, які не були використані в суді першої інстанції, але ті, які були відхилені судом, не допускаються (§ 528 ЦПК). Подання зустрічного позову допускається тільки у тому випадку, коли друга сторона погодиться з цим, або якщо суд визнав пред'явлення зустрічного позову корисними для справи, яка рооглядається.
Розглянувши скаргу апеляційний суд мав право направити справу до суду першої інстанції, оскільки її дальший розгляд є необхідним з підстав, передбачених § 538 ЦПК, а також при наявності істотних недоліків процесуального характеру, допущених при постановлені рішення суду (§ 539 ЦПК). Апеляційний суд може винести рішення по суті, якщо він буде вважати це корисним для розгляду відповідної справи (§ 540 ЦПК). Після вирішення апеляційної скарги канцелярія суду апеляційної інстанції повинна повернути матеріали по справі разом із засвідченою копією рішення, винесеного апеляційним судом, до канцелярії суду першої інстанції (ч. 2 § 544 ЦПК).
Правовий контроль за судовим рішенням здійснюється в цивільному процесі ФРН у порядку ревізійного провадження, яке надає можливість сторонам змінити рішення на свою користь, сприяє захисту права та досягнення мети правосудця. В ревізійному порядку перевіряється правильність з правової сторони рішення апеляційного суду, винесеного Верховними судами земель.
Ревізійне оскарження не допускається: рішень, якими дозволяється накладення, зміна або скасування арешту або тимчасового розпорядження; рішення про передчасне (попереднє) введення у володіння, винесені у справах про примусове відчуження і у справах про землеустрій. Ревізія рішень, постановлених щодо майново-правових вимог, позовна ціна яких не перевищує шестидесяти тисяч німецьких марок і щодо немайнових вимог можлива при умові, якщо Верховний земельний суд допустив її у своєму рішенні (§ 546 ЦПК). Але ревізія можлива у будь-якому випадку, якщо апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу з підстав її недопустимості (§ 547 ЦПК).
Ревізійна скарга подається в ревізійний суд в письмовій формі за встановленим змістом протягом одного місяця з. дня вручення повного рішення, але не пізніше п'яти місяців після його оголошення (§ 552 ЦПК). Скаржник повинен обгрунтувати ревізійну скаргу в самій скарзі відповідного або окремо в вигляді відповідного процесуального документу на протязі одного місяця з дня подання ревізійної скарги. Відповідач по ревізійній скарзі може на протязі одного місяця після вручення обгрунтування ревізійної скарги або ухвали про прийняття ревізійної скарги подати зустрічну ревізійну скаргу до ревізійного суду, який перевіряє тільки ті частини ревізійних скарг сторін, в яких зазначені ними клопотання до суду. Але ревізійний суд непов'язаний заявленими підставами ревізійних скарг(§ 556, 559, 560 ЦПК). Ревізійний суд, розглянувши скаргу, може її відхилити, якщо з підстав рішення вбачається, що в даному випадку має місце порушення закону, а саме рішення за іншими підставами є правильним. При визнанні ревізійної скарги обгрунтованою, оскаржуємо рішення скасовується (§§ 563, 564 ЦПК), справа направляється для нового розгляду і вирішення в апеляційний суд. Ревізійний суд сам приймає рішення по суті справи: якщо скасування рішення провадиться тільки на підставі порушення закону, яке мало місце при застосуванні відповідного закону до встановлених обставин справи, а справа стосовно обставин готова для прийняття завершального рішення; якщо скасування рішення провадиться на підставі непідсудності відповідної справи певному суду або порушення судового порядку, передбаченого для вирішення відповідної справи. У випадках, коли винесення рішення перебуває в залежності від законів, порушенням яких ревізійна скарга не може бути обгрунтованою, то справа може бути направлена до апеляційного суду для нового розгляду і вирішення (§ 565 ЦПК). ЦПК ФРН (§ 566) передбачена можливість оскарження рішення суду першої інстанції в ревізійну інстанцію без його оскарження в апеляційному порядку, але за наявності згоди другої сторони. Письмове вираження згоди може бути подано процесуальним представником, який брав участь у суді першої інстанції.
Самостійним засобом оскарження в цивільному процесі ФРН є подання скарги або окремої скарги на ухвали суду (§ 568-577 ЦПК). Окрема скарга подається в суд або головуючий якого виніс оскаржуєму ухвалу. В термінових випадках вона може бути подана в суд, котрий буде її розглядати. На ухвалу суду, який розглядав окрему скаргу, подається наступна скарга, якщо про це визначається законом. Наступна скарга допускається у випадку, якщо ухвала має нову і самостійну підставу для скарги. Окрема скарга може підтверджуватися також новими доказами. Скарга, визнана судом або головуючим, які винесли оскаржуєму ухвалу, обгрунтованою, підлягає задоволенню. Відхилена ними скарга на протязі однієї неділі повинна бути передана на розгляд в суд вищого рівня. Цей суд до вирішення скарги може видати тимчасове розпорядження про відстрочку або зупинення виконання ухвали, котра оскаржується (§§ 571, 572 ЦПК). Якщо суд, який розглядає скаргу, визнав її обгрунтованою, то він має надіслати її на розгляд до суду нижчого рівня, котрий або головуючий якого винесли ухвалу, що оскаржується (§§ 573, 575 ЦПК). При необхідності зміни ухвали, винесеної членами суду, що розглядає справу або членом суду, котрий виконує окреме доручення або керівного службовця канцелярії суду, потрібно звернутися до суду, що розглядає справу. Скарга подається на ухвалу суду, котрий розглядав справу. Це правило п. 1 § 576 ЦПК розповсюджує свою дію на Верховний Федеральний суд і Верховні земельні суди ФРН.
В цивільному процесі Польщі застосовуються такі способи оскарження судових рішень як апеляція (статті 367-391 ЦПК), касація (статті 392-39320 ЦПК), поновлення провадження по справі (статті 399-416 ЦПК).
В ЦПК Угорщини передбачено: оскарження (§§ 233-259), поновлення справи (§§ 260-269), перегляд у порядку нагляду (§§ 270-275). Аналогічна система оскарження рішень і ухвал, яка діє в Болгарії, доповнюється скасуванням рішення на заяву третьої особи (статті 196-218, 225-236 ЦПК).
Функціонуючі системи оскарження судових рішень в Англії, Франції, США, мали вплив на створення національних систем оскарження судових рішень в європейських та інших країнах світу
Апеляція і касація передбачені також в регулюванні способів оскарження і перевірки судових рішень в ЦПК пострадянських держав, зокрема в Республіці Казахстан, Азербайджанській Республіці, Естонській Республіці4, Російській Федерації. ЦПК Республіки Білорусь (1998 р.) залишив існуючу систему перегляду судових рішень в касаційному порядку, в порядку нагляду і у зв'язку з нововиявленими обставинами (глави 32-34).
ЦПК Казахстану врегульовано: апеляційне та касаційне оскарження і опротестування судових постанов (глави 40-42), перегляд постанов суду в порядку нагляду (гл. 43), перегляд рішень, ухвал і постанов суду в зв'язку з нововиявленими обставинами (гл. 44).
Об'єктом апеляційного оскарження і опротестування є рішення, що не набрали законної сили, районних і прирівняних до них судів, винесені у майнових спорах, сторонами в яких є юридичні особи і громадяни, котрі здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, при ціні позову, що не перевищує п'яти тисяч розрахункових показників — до обласного і прирівняного до нього суду.
Об'єктом касаційного оскарження і опротестування є: рішення районних і прирівняних до них судів, що не підлягають розгляду в апеляційному порядку — до судової колегії обласного чи прирівняного до нього суду; рішення першої і апеляційної інстанції обласних судів — до судової колегії Верховного Суду Республіки Казахстан; рішення першої інстанції Верховного Суду Республіки Казахстан — до Президії Верховного Суду (ст. 333 ЦПК).
Право апеляційного, касаційного оскарження надано сторонам, іншим особам, котрі беруть участь у справі. Право принесення протесту належить прокурору, який брав участь у розгляді справи, а також незалежно від участі в ній Генеральному прокурору Республіки Казахстан, його заступникам, прокурорам областей і прирівняних до них прокурорам, їх заступникам, прокурорам районів, їх заступникам в межах їх компетенції.