§ 3. Об'єднання і роз'єднання позовів

Об'єднання позовів полягає в тому, що в одному провадженні у справі може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою, одного і того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦПК). Об'єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є перешкодою для прийняття судом протилежних рішень.
Сторони заінтересовані в тому, щоб всі їх спірні вимоги були розглянути одним і тим же судом і одночасно. Цим досягається швидкість в провадженні справи і зменшуються судові витрати. Об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог.
Під однорідністю вимог необхідно розуміти вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин, зокрема; поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений прогул; з сімейних правовідносин — розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, поділ майна тощо (статті 40, 41, КпШС, чч. 2, 3 ст. 137 ЦПК). При цьому не впливають на об'єднання позовів ті обставини, що зміст вимог, що об'єднуються, за характером буде різний, — одних про присудження, других — про визнання (визнання права авторства і стягнення гонорару). У деяких випадках необхідність пред'явлення однорідних вимог за встановленими правилами норм матеріального права є обов'язковою, наприклад, за ст. 57 ЦК — визнання угоди недійсною і повернення другою стороною всього одержаного за такою угодою.
Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов'язаних між собою. Тоді, коли вимоги виникають з різних правовідносин, врегульованих різними галузями права, і спрямовуються на досягнення різної мети і, особливо, коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, то такі об'єднання не доцільні.
Для об'єднання в одне провадження кількох однорідних вимог одного позивача до того ж самого відповідача не будуть перешкодою обставини, які свідчать, що одні з них підвідомчі суду, а інші — арбітражному суду, оскільки відповідно до ст. 26 ЦПК всі вимоги підлягають розглядові в суді.
Об'єднання позовів можливе за ініціативою позивача (ст. 144 ЦПК), коли декілька однорідних позовних вимог об'єднується в одній позовній заяві, що найчастіше зустрічається на практиці. Але кожна з вимог може бути пред'явлена до суду окремою позовною заявою і якщо в його провадженні буде декілька справ, то сторони можуть просити суд об'єднати їх для сумісного розгляду. Об'єднання позовів може бути зроблено під час провадження по одному з них, коли до пред'явленого в суді додаються нові вимоги, що допускається згідно з ст. 103 ЦПК в межах зміни позовних вимог — предмета або підстави позову, збільшення позовних вимог. Об'єднання позовів можливе також за ініціативою суду. Суддя, ґрунтуючись на ст. 144 ЦПК, може постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, за позовами одного й того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того ж відповідача. При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом сумісно в одному процесі. По кожній з них він повинен дати відповідь в своєму рішенні про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково (ст. 203 ЦПК).
Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо якої-небудь позовної вимоги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення, то такий недолік може бути виправлено постановленням додаткового рішення (ст. 214 ЦПК).
Залежно від обставин справи суддя вправі постановити ухвалу про роз'єднання одного або декількох об'єднаних в одне провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх сумісний розгляд утруднює вирішення справи (ст. 145 ЦПК). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявлена вимога про поділ сумісного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження. Наприклад, у справі П. про розірвання шлюбу позивачка просила суд поділити будинок, який був набутий під час спільного проживання з відповідачем. В судовому засіданні відповідач пояснив, що в спорудженні будинку брала участь його мати, чого не заперечувала і позивачка. Рішенням суду за кожним з подружжям було визнано право на половину будинку. В касаційному порядку рішення було скасовано і в ухвалі зазначено, що суд не дав ніякої оцінки заяві П. про те, що в спорудженні будинку брала участь мати відповідача. Ця обставина стверджувалася і позивачкою, яка пояснила, що коли б будинок був проданий, то вона не заперечувала б виділити їй певну суму грошей. За таких обставин у суду не було підстав для вирішення питання про поділ майна між подружжям, оскільки в його набутті брала участь також мати відповідача, яка має право на певну частку в майні. Тому вимога про поділ майна між подружжям при вирішенні справи про розірвання шлюбу не може бути розглянута судом, якщо цим порушуються інтереси третіх осіб. Питання про поділ майна в таких випадках підлягає розглядові в самостійному провадженні і має бути роз'єднано від інших вимог.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 18 вересня 1987 р. (зі змінами, внесеними постановою № 13 від 25 грудня 1992 р.) «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз'яснив, що коли вимоги про поділ кваритири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд повинен мати на увазі, що оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднанні і розглянуті на загальних підставах з оплатою державного мита залежно від ціни позову (п. 8).
Роз'єднання вимог доцільно провадити для спрощення розгляду справ із самостійними позовними вимогами (ч. З п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 5 березня 1977 р. зі змінами, внесеними постановою № 13 від 25 грудня 1992 р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду»)

§ 4. Процесуальні засоби, що забезпечують відповідачу захист своїх інтересів проти позову

Реалізація в цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу в справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій по їх реалізації і процесуальних форм їх виразу, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі (ст. 99 ЦПК). Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) і зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).
Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Вони можуть носити матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства в цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалізації. Заперечуючи проти позову, відповідач залежно від наявних обставин може вимагати відкладення справи слуханням на час, необхідний для збирання і подання додаткових доказів, зупинення провадження у справі (неможливість розгляду даної справи до вирішення розгляду іншої справи, пов'язаної з нею, — п. 4 ст. 221 ЦПК), залишення позову без розгляду, якщо тотожня справа між тими ж сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді, — п. 5 ст. 229 ЦПК), закриття провадження у справі (непідвідомчість справи суду — п. 1 ст. 227 ЦПК) та ін.
Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичної або фактичної сторони. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ними. Наприклад, позивач просить стягнути вартість виконаної ним роботи по ремонту квартири відповідача. Останній, заперечуючи проти позову, зазначав, що ніякого ремонту квартири в нього протягом цього року не було. Заперечення матеріально-правового характеру можуть доводити неправильність посилання позивача на норми права, якими обґрунтовується позов. Так, підприємство, яке помилково виплатило Т. подвійну суму винагороди за раціоналізаторську пропозицію внаслідок неправильного застосування закону, пред'явило позов про стягнення безпідставно одержаних сум. Відповідач на заперечення позову послався на неправильне обгрунтування позивачем своїх вимог, передбачених ст. 471 ЦК, оскільки йому невідомо було, що він одержує винагороду в подвійному розмірі, а згідно з п. З зазначеної статті зайво виплачені суми не підлягають витребуванню тоді, коли їх виплата провадилася при відсутності розрахункової помилки і недобросовісності з боку одержувача.
Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронювано-го законом інтересу проти пред'явленої до нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути від одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Зручність зустрічного позову також в поєднанні одним провадженням двох справ, що сприяє економії процесуальних засобів. Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів надає суду змогу правильніше і всебічніше дослідити взаємовідносини сторін, усуває можливість постановлення протилежних рішень і цим самим створює умови для найбільш повного захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та інтересів відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу в справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим самим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд вправі відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.
Статтею 140 ЦПК встановлено, що право на пред'явлення зустрічного позову виникає з порушенням в суді провадження у справі і може бути реалізовано не пізніше як за три дні до судового засідання. Прийняття зустрічного позову після закінчення цього строку залежить від суду. Закріплене право покликано гарантувати швидкий і правильний розгляд порушеної в суді справи за первісним позовом, оскільки подання зустрічного позову відповідачем призводить до відкладення розгляду справи з тим, щоб надати позивачу можливість підготуватися до захисту проти такого позову. Надане суду право вирішення питання про прийняття зустрічного позову після встановленого ст. 140 ЦПК строку забезпечує відмову в його прийнятті як тоді, коли зустрічний позов пред'явлений з пропуском строку, так і тоді, коли буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу
Суд зобов'язаний прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають з одного правовідно-шення або коли вимоги по них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК). Взаємозв'язок первісного і зустрічного позовів може полягати в такому їх співвідношенні, при якому зустрічне право відповідача: виключає право позивача, підриває його підставу або може зарахуватися з первісним позовом. Критерієм доцільності є найбільш сприятливі умови для встановлення судом об'єктивної істини шляхом повного і всебічного з'ясування всіх обставин у справі, які характеризують дійсні права і обов'язки сторін. Коли прийняття зустрічного позову сприятиме досягненню такої мети, то суд зобов'язаний прийняти його до свого провадження. Нехтування цим призводить до неправильного вирішення справи. Так, суд, в провадженні якого був позов матері дитини до батька дитини про стягнення аліментів, відмовив в прийнятті зустрічного позову батька про передачу дитини на його виховання. Обидва позови були розглянуті окремо з винесенням рішення про їх задоволення. В наглядній інстанції такі рішення були скасовані з вказівкою для суду першої інстанції розглянути сумісно обидва позови, виходячи з того, що це сприятиме повному, всебічному і правильному їх розгляду та усуне можливість прийняття протилежних за змістом рішень, що мало місце при окремому їх розгляді.
Зустрічний позов повинен бути втілений в своїй процесуальній формі — зустрічний позовній заяві, яка за змістом має відповідати вимогам ст. 137 ЦПК і оплачена державним митом та подана з копіями відповідно до кількості позивачів (ст. 138 ЦПК). Якщо подана зустрічна позовна заява не відповідає вимогам закону, то настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК.