Глава 14. Докази і доказування в цивільному процесі - Страница 7

Posted in Гражданское процессуальное право - М.Й. Штефан Цивільний процес

Рейтинг пользователей: / 7
ХудшийЛучший 

 

Суд при постановленні ним рішення незалежний від висновків експертизи, однак сторони, укладеною між ними угодою, можуть взяти на себе обов'язок підкоритися таким висновкам, у зв'язку з чим суд при винесенні рішення керується ними.
До самостійного виду доказів в цивільному процесі Франції відноситься визнання сторін, предметом якого можуть бути пред'явлені позовні вимоги, істотні для справи фактичні обставини і спірні правовідносини сторін. Правове регулювання визнання встановлене Цивільним кодексом (статті 1354-1356) і Цивільно-процесуальним кодексом (статті 119, 324—326, 428). Визнання є судовим, якщо воно (зроблене під час провадження у справі шляхом письмового звернення в суд чи в усній формі перед судом стороною чи належно уповноваженим нею представником.
Зроблене стороною визнання має для неї повну силу, не може бути взяте назад, але обмежується тільки процесом у справі, в якому воно мало місце (ст. 1358 ЦК).
Визнання можливе при реалізації процедури особистої явки в суд і опитування сторін з метою з'ясування питань, що виникають у справі.
Опитування провадиться у відкритому судовому засіданні або в нарадчій кімнаті кожної із сторін окремо або в присутності їх адвокатів. Адвокати можуть з дозволу суду ставити сторонам запитання стосовно обставин справи, відповіді на які заносяться до протоколу, який підписується сторонами (статті 329-331 ЦПК). При неможливості явки в суд сторона може бути допитана за місцем проживання призначеним для цього членом суду, який розглядає справу, а якщо місце проживання знаходиться на території діяльності іншого суду, то цим судом за дорученням суду, який розглядає справу (статті 332, 333 ЦПК). У своїх відповідях і заявах сторони можуть робити визнання позовних вимог і обставин у справі, які враховуються при постановленні рішення.
При неявці сторони в суд, відмові її відповідати на поставлені запитання суд може допустити показання свідків з підстав наявності «начала письмового доказу» (статті 1347 ЦК, 336 ЦПК).
В Англії при визнанні сторона не доказує будь-яку обставину в підготовчій стадії цивільного процесу чи в судовому засіданні по розгляду справи. Визнання вважається формальним, якщо сторона не заперечує істотних фактів справи. Для одержання визнання фактичних обставин чи документів одна із сторін може звернутися до другої з повідомленням про визнання фактів, зазначених у ньому. Якщо сторона відмовилася від визнання, а такі факти будуть доказані в суді, на неї покладаються всі витрати, пов'язані з доказуванням. Визнання може бути зроблене при опитуванні сторони у її письмовій відповіді на поставлені другою стороною питання в підготовчій стадії процесу або в наданні за наказом суду другій стороні можливості ознайомитися з документами, що знаходяться в її розпорядженні
Неформальне визнання не має на меті його наступне використання в цивільному процесі у справі, від нього можна відмовитися. Його юридична сила визначається судом в кожному конкретному випадку.
Визнання фактичних обставин в цивільному процесі США звільняє сторону від їх доказування. Визнання класифікується на судове — формальне і неформальне — та позасудове.
Визнання фактичних обставин справи, зроблене стороною в процесі або її адвокатами в поданих в суд процесуальних паперах чи усно у відкритому судовому засіданні, називається судовим формальним визнанням. Визнання, зроблене в суді у іншій справі, буде судовим неформальним.
Позасудове визнання може бути виражене в письмових і усних заявах, в діях і поведінці сторін, які свідчать про визнання достовірності фактичних обставин чи дійсність належних у справі документів.
Відповідно до Федеральних Правил сторона у справі в цивільному процесі США може звернутися з пропозицією до другої сторони визнати правдивість документів чи фактичних обставин і дати у встановлений строк відповідь. Якщо така відповідь не буде зроблена, то документи чи фактичні обставини вважаються визнаними такою стороною. При відмові у визнанні і у разі встановлення їх дійсності на таку сторону покладаються всі витрати, пов'язані з поданням і дослідженням доказів.
До судових доказів у Франції відноситься також присяга (статті 1357-1369 ЦК), її значення полягає в тому, що принесення присяги однією зі сторін на пропозицію другої сторони у випадках, коли вона має вирішальне значення, є підставою для винесення судом рішення на користь сторони, яка дала присягу. Суд не може дозволити оспорювання зроблених під присягою тверджень чи подання доказів про їх невідповідність дійсності (ст. 1363 ЦК). Від зробленого під присягою твердження сторона не може відмовитися.
В цивільному процесі можливе принесення присяги для доповнення інших наявних у справі доказів (ст. 1366 ЦК). Така присяга не позбавляє суд можливості визначати її значення при винесенні рішення.
Доказування фактичних обставин у справі покладено на сторону. Проте не потребують доказування загальновідомі факти і презумпції.
Загальновідомими визнаються факти, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і суддям. В Англії до них відносяться факти: юридичного характеру (закони, звичаї, судові рішення тощо); конституційного характеру (державний устрій, діяльність парламенту тощо); ті, що стосуються суддівської обізнаності.
Не є загальновідомими, однак не потребують доказування безспірні факти, з приводу яких відсутній спір між сторонами.
Визнання факту загальновідомим вирішується судом. Він може одержати інформацію про такий факт з довідкової літератури, а також зобов'язати сторону, яка посилається на загальновідомий факт, подати про нього письмовий або усний висновок.
В цивільному процесі США питання про загальновідомі факти одержало аналогічне вирішення. В судовій практиці Франції їх застосування не має широкого характеру, але в силу загальновідомості доказова діяльність сторін на їх встановлення не провадиться.
До доказів, які не підлягають доказуванню, в цивільному процесі Франції віднесені презумпції, передбачені законом (статті 1350-1352 ЦК), і законом не передбачені (ст. 1353 ЦК). Законні презумпції — передбачені правом положення, за якими за певних умов факти, що підлягають доказуванню у справі, вважаються встановленими. Не передбачені законом презумпції — це висновки з фактів, встановлених стосовно фактів, які підлягають доказуванню.
Презумпції поділяються ще на неспростовні (рішення суду, що набуло законної сили) і ті, які можуть бути спростованими.
Особа, на користь якої встановлена презумпція, звільняється від її доказування.
Законні презумпції можуть носити абсолютний і відносний характер. Абсолютні презумпції застосовуються щодо будь-якої особи, відносні — стосовно певних осіб.
Фактичні презумпції мають застосовуватися лише тоді, коли вони збігаються з випадками, які допускають показання свідків.
В цивільному процесі Англії і США презумпції поділяються на юридичні й фактичні. Юридичні презумпції бувають матеріально-правового і процесуально-правового характеру і поділяються на спростовані й неспростовані. В США неспростованість юридичних презумпцій полягає в тому, що перевірка фактичних обставин з метою оспорювання презумпцій забороняється.
Юридичні презумпції мають бути прийняті судом, поки вони не будуть оспорені, а фактичні — якщо суд вважає за потрібне, можуть бути прийняті ним
В ФРН доказовому праву присвячені численні норми ЦПК Німеччини (від ЗО січня 1877 р., в редакції від 12 вересня 1950 р. станом на 25 червня 1998 p.), а саме: §§ 284-294 розділу «Провадження в суді першої інстанції», §§ 355-370 гл. 5 «Загальні положення про збирання і оцінку доказів»; §§ 372, 372а гл. 6 «Судовий огляд як доказ»; §§ 375-400 гл. 7 «Показання свідків»; §§ 400-414 гл. 8 «Висновок експерта»; §§ 415-444 гл. 9 «Документальні докази»; §§ 445-484 гл. 10 «Допит сторін»; §§ 493-495а гл. 11 «Самостійне провадження по доказах»22.
В ЦПК відсутнє нормативне визначення доказів і доказування. В теорії цивільного процесу доказами називаються фактичні обставини, на яких основується судове рішення, а доказранням — діяльність сторін і суду, спрямована на подання, збирання, дослідження і оцінку доказів. При цьому виділяється доказування у вузькому і процесуальному розумінні, у вузькому — практична діяльність суду, на підставі якої в нього формується переконання в правдивості (неправдивості) поданих по справі доводів, міркувань, заперечень. Доказування в процесуальному розумінні поділяється на строге і вільне. Перше провадиться тільки на підставі точного застосування доказів, передбачених ЦПК. Вільне доказування розповсюджується на іноземне право і провадиться без дотримання процесуальної форми.
Доказування структурно складається із двох частин: подання доказів при допомозі певних засобів доказування; збирання, дослідження і оцінка доказів. Обов'язок подання доказів покладений на сторін, але суд може без наявності клопотання сторони (сторін) і без урахування обов'язку по доказуванню винести ухвалу про допит сторін (§ 448 ЦПК), витребувати необхідні докази за своїм розсудом, призначити огляд чи експертизу (§ 144 ЦПК), витребувати від сторін документальні докази (§ 142 ЦПК). Доказування розпочинається тільки за розпорядженням суду (ухвалою) про допуск і перевірку доказів, визначених ним для встановлення істини у справі та провадиться в суді, котрий її розглядає (§ 361 ЦПК). За його дорученням збирання і дослідження доказів провадиться іншим судом (§ 362-356 ЦПК).
Предметом доказування виступають: факти, які обґрунтовуються і оспорюються сторонами; норми іноземного права; дослідні положення або положення життєвого досвіду. Отже, доказуванню підлягають факти, які мають вирішальне значення для справи, але доказуванню не підлягають: визнані факти (§ 288 ЦПК), безспірні факти (§ 138 ЦПК), законні презумпцї (§ 292 ЦПК), положення досвіду, основані на загальних положеннях з життя.
Факти, які мають вирішальне значення для справи, для правильного вирішення правового спору й складають основу судового рішення є належними обставинами (доказами) по справі. Допустимими засобами доказування є ті, які визначені ЦПК, зокрема: огляд, показання свідка, допит сторони, висновок експерта, документальні докази. При встановленні іноземного права, звичаєвого права, законів суд має право використати інші джерела (§ 292 ЦПК).
ЦПК закріплює принцип вільної оцінки доказів, за яким відповідно до § 286 суд зобов'язаний, враховуючи зміст всіх засідань і наслідки збирання доказів, якщо таке провадилось, за своїм внутрішнім переконанням визначити чи потрібно вважати фактичні обставини (твердження) істинними чи ні, тобто суд вільний в оцінці достовірності наявних у справі доказів.
У правовому регулюванні окремих видів доказів у ФРН є окремі істотні особливості. Так, судовий огляд має своїм об'єктом: речі, які оспорюються; речі, які перебувають у володінні; сторона власною особою, інші особи — другий подружжя сторін, діти; особа і речі третіх осіб, які виступають законними представниками сторін, або їх речі, які були передані сторонам, звукозаписи і грампластинки (§§ 272, 272а ЦПК). Отже, можливий огляд речей, фізичних осіб і території. Огляд провадиться судом, який розглядає справу, або одним із членів судової колегії чи суддею, який виконує доручення іншого суду.
Свідок викликається для викладення того, що йому відомо про предмет спору (§ 396 п. 1 ЦПК) сторін. Допит свідка можливий в суді, який розглядає справу, за місцем перебування свідка та ін. (§ 375 ЦПК). Федеральний президент допитується на своїй квартирі. Допит як свідків суддів, чиновників, інших осіб, які перебувають на державній службі, на яких розповсюджується обов'язок дотримуватися службової таємниці, провадиться з врахуванням норм чиновницького права (§ 376 ЦПК). Члени Федерального уряду, уряду земель, депутати Бундестагу, Бундесрату, ландтагів допитуються за місцем знаходження резиденції, а члени Федерального уряду і уряду земель — також за місцем їх пребування (§ 382 ЦПК).
В ЦПК визначено коло осіб, які мають право відмовитися дати показання свідків, зокрема: наречений чи наречена однієї з сторін, священики та ін. При цьому суд зобов'язаний роз'яснити таким особам право на відмову дати показання (§ 383, § 384 ЦПК). Але у встановлених § 385 ЦПК випадках, при наявності права на відмову, свідок не може відмовитися від показання про вкладення і зміст угоди, при укладені якої він брав участь як свідок, а також про випадки народження, шлюбу, смерті членів сім'ї; про факти майнового характеру з сімейних правовідносин. За відмову від показань без зазначення причини або визнання її судом неповажною, на свідка, накладаються витрати, зумовлені відмовою, і одночасно на нього накладається штраф. На випадок неможливості його стягнення суд ухвалює про утримання свідка під вартою, іноді до закінчення процесу в суді першої інстанції (§ 390 ЦПК). При необхідності забезпечення правдивого показання дієздатний свідок приводиться до присяги, у разі, коли сторони не відмовляються від неї (§§ 391, 393 ЦПК). Кожний свідок допитується окремо при відсутності свідків, які повинні допитуватися пізніше. У розходженні в показаннях свідків може бути призначена очна ставка (§ 394 ЦПК).
Висновок експерта як процесуальний засіб доказування застосовується для з'ясування необхідних обставин по справі з питань, науки, мистецтва або промислу (§ 407 ЦПК). Вибір експертів та їх кількість провадиться судом, який розглядає справу. Він може, вимагати від сторін, щоб вони визначили осіб, які можуть бути експертами і врахувати наявну між ними угоду про це (§ 404 ЦПК).
Суд керує діяльністю експерта, може давати йому вказівки стосовно обсягу його діяльності, проінструктувати його про завдання, роз'яснити доручення, визначити на яких фактах повинна ґрунтуватися експертиза, в якому обсязі він має право контактувати із сторонами і коли він повинен допускати їх до участі в своїх діях (§ 404а).
Суд, який розглядає справу, може уповноважити суддю, якому доручено збирання доказів, призначити експерта. Експерт підлягає відводу з тих підстав, що і суддя, але допит його свідком не є підставою для відводу (§ 406 ЦПК). Особа, призначена експертом, зобов'язана прийняти це призначення і негайно перевірити чи відповідає доручення його спеціальності і чи може вона його виконати без залучення інших експертів та проінформувати про це суд (§ 407а ЦПК). Експерт має право відмовитися від дачі висновку з тих же підстав, що і свідок від дачі показань. Суд може звільнити експерта від обов'язку проведення експертизи також за іншими підставами (§ 408 ЦПК). На експерта, який не з'явився до суду, відмовився від проведення експертизи, не видав документи чи інші матеріали по справі покладається виплата витрат, нанесених такою поведінкою, і накладається штраф (§ 409 ЦПК). Експерт дає присягу до або після подачі висновку. На вимогу суду експерт подає підписаний ним письмовий висновок до канцелярії суду. За неподання висновку у встановлений строк експерт може бути оштрафований (§§ 410, 411 ЦПК). Суд може визнати висновок експерта незадовільним і вимагати подання нового експертного висновку від нього чи призначити іншого експерта (§ 414 ЦПК). В цивільному судочинстві ФРН бере участь також така процесуальна особа як спеціаліст-свідок. Якщо для доказування обставин, що мали місце в минулому і для відтворення яких необхідні спеціальні знання, то допитуються особи, які мають такі спеціальні знання (спеціалісти-свідки) за правилами, що врегульовують показання свідків (§ 414 ЦПК).
Документальні докази поділяються на офіційні і приватні. Офіційними визнаються документи, оформлені в установленому порядку офіційним органом в межах його компетенції або особою, наділеною публічним довір'ям в межах визначеної для неї компетенції і є, якщо вони стосуються пояснення, поданого відповідним органом або особою, повним доказом події, посвідченої відповідним органом чи особою. Офіційні документи, що оформлені офіційним органом і вміщують офіційні приписи, розпорядження або рішення є повними доказами, а офіційні документи, що мають інший зміст є повними доказами, посвідчених у них фактів. Приватні документи, посвідчені їх складачами або посвідчені нотаріально, є повними доказами того, що вміщені в них пояснення зроблені їх складачами (§§ 415-418 ЦПК). Допускається доказування неправильності посвідчених подій і фактів. До офіційних документів застосовується презумпція їх справжності, але суд може вимагати посвідчення їх автентичності. Не визнана справжність приватного документа підлягає доказуванню. Документи подає сторона, яка доказує певні обставини. Документ, що знаходиться в другої сторони, може бути від неї витребуваний. Доказування справжності документа може провадиться шляхом порівняння почерків. Рішення про наслідки порівняння почерків виноситься судом за внутрішнім переконанням при необхідності, після заслуховування експертів. Якщо сторона мала намір не допустити використання документа другою стороною, усунула або зробила його непридатним для використання, то твердження такої другої сторони про характер і зміст документа, може вважатися доказаними (§ 444 ЦПК).
Допит сторін допускається при відсутності або недостатності інших доказів і можливий на клопотання однієї з них або за ініціативою суду. Якщо сторона відмовилася від допиту або не подала пояснення, якого вимагав суд, то він може вважати факт, покладений в обґрунтування вимоги, доказаним (§ 446 ЦПК). На допит сторін розповсюджується порядок допиту свідків (§ 451 ЦПК), вони можуть бути приведені до присяги (§ 452 ЦПК). Допускається допит недієздатних осіб, що досягли шістнадцяти років з присягою (§ 477 ЦПК). Федеральний президент присягає члену суду, що розглядає справу або члену іншого суду на своїй квартирі. Присяга можлива з релігійним підтвердженням і без нього. Якщо сторона не з'явилася на допит чи не прийняла присягу, справа може бути розглянута по суті (§ 454 ЦПК).