Повну доказову силу в цивільному процесі мають документи іноземного походження. Відповідно до ст. 142 ЦПК Болгарії сила письмових доказів (офіційних і приватних) визначається у відповідності з законом, який діяв у час і місці їх здійснення (видання). За § 195 ч. 5 ЦПК Угорщини правові положення щодо національного офіційного документа застосовуються до іноземного документа за умови його легалізації угорським дипломатичним представництвом, компетентним за місцем оформлення, якщо інше не встановлено міжнародною угодою, укладеною Угорщиною.
Кожна сторона може вимагати від другої сторони або від особи, яка не є учасником процесу, подання наявного у нього документа. Остання особа допитується як свідок і зобов'язана подати документ в суд (§ 190 ЦПК Угорщини; статті 152, 153 ЦПК Болгарії).
Приватні документи бувають аутентичними (виходять від особи, яка їх видала) і неаутентичними (волевиявлення було зроблено не особою, яка його видала, тобто підроблений документ).
Заінтересована сторона може оспорити дійсність приватного документа, і суд призначає перевірку його дійсності, якщо друга сторона заявить, що вона бажає використати його в процесі як доказ. За наслідками перевірки суд виносить реалу. У разі визнання документа підробленим суд виключає його з числа доказів (ст. 156 ЦПК Болгарії) і надсилає прокурору разом зі своєю ухвалою.
Висновки експертів. Суд призначає експертизу, якщо для встановлення або оцінки фактів або інших обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, ремесла, мистецтва тощо, якими суд не володіє (статті 157-161 ЦПК Болгарії, §§ 177-183 ЦПК Угорщини). Проведення експертизи доручається, як правило, одному експерту, при складності предмета досліджень — декільком.
При призначенні експертизи у разі необхідності суд має заслухати думку сторін і по можливості врахувати їх пропозиції. Для забезпечення ефективності проведення експертизи функції експерта не можуть виконувати: подружжя і родичі сторін, інші заінтересовані особи; представники сторін, які беруть і брали участь в справі раніше; особа, яка допитувалася в цій справі свідком; особи, від яких не можна чекати об'єктивного підходу до справи, з інших причин.
Про відвід зобов'язаний заявити суду сам експерт, а також сторона. Якщо відвід був заявлений після подання експертного висновку, то суд з урахуванням такого висновку вирішує питання про призначення іншого експерта. Призначення і відвід останнього вирішує суд, який розглядає справу. Він може доручити також іншому суду призначення і допит експерта.
Особа, призначена експертом, зобов'язана з'явитися на виклик суду і дати висновок. За невиконання цього обов'язку без поважних причин суд може стягнути з нього спричинені витрати і накласти штраф (§ 185 ЦПК Угорщини). Але призначена експертом особа звільняється від дачі висновку в зв'язку з захворюванням або відсутністю належної компетенції та з підстав, передбачених для відмови від дачі показань свідкам (ст. 159 ЦПК Болгарії).
Питання, на які експерт має дати висновок, ставить перед ним суд, а також можуть пропонувати сторони. Суд може запропонувати йому дати письмовий висновок без виклику в суд. Він попереджає експерта про відповідальність за дачу неправдивого або упередженого висновку, а експерт обіцяє суду, що дасть неупереджений висновок.
Суд надає експерту всі дані, необхідні для проведення експертизи. Для цього експерт може знайомитися з матеріалами справи, може бути присутнім при її розгляді в судовому засіданні, ставити питання сторонам, свідкам, іншим експертам, подавати пропозиції про проведення іншого дослідження, якщо це необхідно для здійснення експертизи (§ 131 ч. 1 ЦПК Угорщини).
Якщо експерт не може негайно зробити висновок, суд призначає для цього нове судове засідання або пропонує йому подати свій висновок у встановлений строк у письмовій формі, може зобов'язати з'явитися особисто для доповнення або більш детального викладення свого висновку.
У разі, коли дані експертизи або висновок неясні, неповні, суперечать один одному, даним, встановленим іншим експертом, або доказаним фактам, або якщо їх правильність викликає обґрунтованій сумнів, то суд може зобов'язати експерта надати необхідні роз'яснення, а якщо це не дасть результатів, призначити іншого експерта (§ 182 ЦПК Угорщини)
За наявності розбіжностей між експертами кожний з них висловлює свою думку. Якщо суд не може зробити з них певний висновок, він вимагає додаткового експертного дослідження або призначає інших експертів (ст. 161 ЦПК Болгарії).
За проведення експертного дослідження експерт має право на винагороду, розмір якої встановлює суд, що розглядає справу.
Огляд провадиться в тих випадках, коли для встановлення або з'ясування істотної обставини необхідне безпосереднє спостерігання або огляд особи, речі, факту або місця.
Володар речі на вимогу суду зобов'язаний пред'явити таку річ, надати в розпорядження суду або зробити можливим її огляд. В разі необхідності суд може провести огляд за допомогою поліції. Володар предмета огляду може вимагати відшкодування витрат або збитків, які виникли в нього у зв'язку з оглядом (§§ 188, 189 ЦПК Угорщини).
Суд може за заявою сторін або за своєю ініціативою призначити огляд рухомих і нерухомих речей або обстеження осіб з участю чи без участі спеціалістів. Огляд і обстеження допускаються не тільки для перевірки інших доказів, а й як самостійний доказ. При цьому суд має зробити так, щоб не образити особисту гідність особи, яка підлягає обстеженню: суддя може бути не присутнім при цьому, а доручити його проведення відповідним спеціалістам (статті 162-164 ЦПК Болгарії).
В цивільному процесі Польщі огляд має на меті безпосереднє дослідження судовим органом будь-якого предмета для визначення його властивостей в присутності експерта або свідка. Таким предметом можуть бути рухомі й нерухомі речі, а також фізична особа, огляд якої може бути здійснений тільки за її згодою (статті 292, 299 ЦПК).
В цивільному процесі Румунії огляд на місці судом здійснюється з викликом сторін; тут не можуть бути заслухані свідки або експерти у справі. За наслідками огляду складається відповідний акт, який додається до справи. Питання, яке не може бути вирішене на місці, розглядається в суді, де наслідки огляду виносяться на обговорення сторін.
Оцінка наслідків доказування здійснюється на основі принципу вільної оцінки доказів.
В цивільному процесі Болгарії суд оцінює всі докази у справі й доводи сторін за своїм переконанням. Він обґрунтовує своє рішення на обставинах справи, визнаних ним встановленими, і на законі (ст. 138 ЦПК)
Відповідно до § 206 ЦП К Угорщини суд встановлює обставини справи на підставі зіставлення заяв сторін і доказів, наведених під час судового доказування, та оцінює докази в їх сукупності й має про них судження на основі свого переконання. Враховуючи всі обставини справи, суд оцінює за своїм переконанням і те, яке значення надається неявці сторони, яка викликалася в суд для особистого пояснення, невиконанні стороною або її представником будь-якого виклику суду, їх відмову дати відповідь на поставлене запитання або заяву про те, що вони не мають даних про істинність будь-якого факту або не пам'ятають його.
Суд визначає за своїм переконанням з урахуванням всіх обставин суму відшкодування збитків або іншої вимоги, якщо вона не може бути встановлена на підставі висновку експерта чи іншого доказу.
Принцип вільної оцінки доказів закріплено також в ЦПК Польщі (ст. 233). Суд оцінює достовірність на підставі доказів і на основі всебічного розгляду зібраного у справі матеріалу. Він визначає також своє ставлення до відмови подати докази, особливо документ чи предмет спору, та до перешкод, які вчиняє сторона при проведенні доказування, всупереч постанові суду.
Судовим доказам, їх дослідженню в цивільному процесі Франції, Англії, США належить визначальна роль у встановленні суті, напрямів і характеру судочинства. Вони є процесуальними засобами встановлення судом наявності чи відсутності фактичних обставин у справі, необхідних для постановлення рішення. Доказове право Англії і США врегульовано окремими законодавчими актами. В Англії діють Закони про докази у цивільних справах 1968 р. і 1972 p.; Закон про докази (в судочинстві інших судів) 1975 p.; Закон про цивільне судочинство 1997 p.; Правила цивільного судочинства 1998 р. В США діють Федеральні Правила про докази для судів США і магістратів від 01.07.1975 р. в новій редакції від 01.12.1996 p.; Правила Верховного Суду США, які діють з 01.01.1990 рА
В цивільному процесі Англії і США поняттям доказів об'єднується їх зміст (фактичні обставини) і джерела, в яких вміщені такі обставини, тобто засоби доказування.
Для розкриття характерних особливостей доказів вони класифікуються за видами: по їх відношенню до фактів, які підлягають встановленню, — на безпосередні (первісні) і похідні; за способом або засобом одержання фактичних даних — на письмові докази, показання свідків і за цією ознакою на речові й особисті. Але в кожній державі класифікація доказів має свої особливості. Так, експертиза у Франції є самостійним видом доказів, тоді як в Англії вона є різновидністю показання свідків.
В цивільному процесі Франції за способом і засобом розкриття змісту доказів передбачені такі їх види: показання свідків, письмові докази, визнання, огляд на місці, експертиза, присяга, постанови про презумпції (статті 1315-1369 ЦК, статті 252-336 ЦПК).
В цивільному процесі Англії виділяються прямі й побічні докази, первісні й похідні, неспростовані, усні й документальні (письмові).
В США докази класифікуються на прямі й побічні, особисті й речові; ті, що стосуються і не стосуються справи; відповідають суті питання, переконливі та інші.
У всіх державах широко використовуються показання свідків — повідомлення у встановленому порядку про фактичні обставини справи особами, які не беруть участі у ній.
В Англії для підтвердження оригіналу письмового документа і фактичних обставин, що мали місце при його виготовленні, обов'язково викликаються свідками в суд особи, які виготовляли його або є авторами. Але показання свідків не допускається для оспорювання змісту договору, укладеного в письмовій формі. Проте його незаконність, обман, фактичні й юридичні помилки та інші підстави для визнання укладеного договору недійсним можуть підтверджуватися показаннями свідків. Вони можуть бути використані для підтвердження усної угоди сторін, якою скасовується або змінюється письмовий договір, а також з питань, які договором не врегульовані, але не суперечать йому. Допустимість показань свідка можлива для роз'яснення змісту письмового договору, окремих слів і виразів.
За правилами допустимості в Англії не мають ознак доказів передача чуток або даних, одержаних від інших осіб. Тому свідками в цивільному процесі можуть бути тільки особи, які бачили, чули, сприймали все те, про що вони повідомляють суд в своїх показаннях, особисто.
В цивільному процесі США не допускаються показання свідків як доказ для підтвердження змін чи доповнень до умов письмового договору, укладеного між сторонами. Але з цього правила, як і в Англії, передбачені аналогічні винятки.
Обмеження у використанні показань свідків передбачені також в цивільному процесі Франції. В ст. 1341 ЦК (в редакції Закону від 12 липня 1980 р.) встановлено, що про все те (існування зобов'язання і проведення платежу), що перевищує суму або вартість, визначену декретом (15 липня 1980 р. — 500 фр.), навіть добровільне внесення на зберігання, має бути складено акт перед нотаріусом або приватний акт. Не виступають як докази показання свідків ні про обставини, які спрямовані проти або за межі змісту актів, ні посилання на те, що було сказано до, під час або після вчинення актів, навіть якщо йшлося про меншу суму або вартість.
Все це не усуває того, що передбачено в законах стосовно торгівлі. Стаття 109 Торгового кодексу Франції встановлює, що стосовно комерсантів торгові угоди можуть доказуватися всіма засобами, якщо інше не передбачено законом. Із зазначених правил ст. 1341 ЦК зроблені винятки, які допускають використання показань свідків, коли існує начало письмового доказу, яким є будь-який письмовий акт, що виходить від особи, якій пред'явлена вимога, або від її представника; акт, що робить вірогідним факт, на який робиться посилання (ст. 1347 ЦК).
Правило ст. 1341 ЦК не застосовується, якщо зобов'язання виникло начебто із договору, делікту або начебто з делікту, або якщо одна із сторін або не має матеріальної чи моральної можливості придбати собі письмовий доказ юридичної дії, або втратила договір, який був її письмовим підтвердженням, внаслідок випадку чи непоборної сили (ст. 1348 ЦК).
В цивільному процесі Франції, Англії і США свідком може бути будь-яка особа. Як свідки в процесі можуть бути також допитані сторони. Наявність юридичної заінтересованості в справі не є підставою для відводу свідка в процесі.
Обмеження для виконання функції свідка поширюється на неповнолітніх і хворих, а у Франції — на осіб, обмежених в правах за вироком суду, родичів по прямій лінії, а також свояків, подружжя і осіб, інтереси який пов'язані з однією із сторін в процесі (ст. 283 ЦПК).
Для допиту свідки викликаються в суд за його наказом чи постановою. В Англії і США свідок допитується у відкритому судовому засіданні усно. Для забезпечення державної безпеки й інтересів правосуддя свідки дають показання в закритому засіданні.
Усні показання свідка можуть бути замінені поданням письмового показання, підписаного ним під присягою, із звільненням свідка від явки в суд для допиту. Протилежна сторона може вимагати явку свідка в суд для допиту.
Виходячи з принципу змагальності кожна сторона за своїм розсудом визначає свідків у справі. Суд не може вимагати від них викликати свідком особу, яку вони не бажають. При відсутності їх. заперечення суд може викликати таку особу свідком.
Перед допитом свідки приводяться до присяги, яка може бути замінена обіцянкою дати правдиві показання. Показання повинні мати характер прямих судових доказів, виключаючи передачу чуток або даних, одержаних від інших осіб. Але в своїх показаннях свідок може висловлювати свої міркування. Свідки зобов'язані дати відповідь на поставлені їм запитання, за винятком тих осіб, які користуються привілеєю (перебувають під забороною розкриття обставин в державних чи особистих інтересах).
Як свідки можуть давати показання в суді сторони, до показань свідків відносяться також висновки експертів.
В судовому засіданні свідків допитують адвокати (баристери) сторін. Можливий допит свідків первісний (допитує сторона, якою був викликаний свідок), перехресний (допитується адвокатом другої сторони), повторний (стосовно питань, які входили до перехресного допиту). При дачі показань свідок може користуватися записами, написаними ним чи іншою особою стосовно відомих йому обставин у справі.
Після допиту свідка адвокатами питання їм можуть ставити судді. Після закінчення допиту, коли свідок покинув місце, відведене в суді для дачі показань, його повторний виклик для допиту можливий з дозволу суду.
Правове регулювання показань свідків в цивільному процесі СІЛА подібне до Англії, їх використання можливе в усіх випадках; допит провадиться у відкритому судовому засіданні, перед допитом вони складають присягу, яка може бути замінена урочистою обіцянкою свідка бути правдивим у своїх показаннях (ст. 43 Федеральних правил). Викликається в суд свідок судовим виконавцем, його неявка без поважних причин вважається неповагою до суду, за що він притягається до відповідальності.
Свідки можуть бути піддані первісному, перехресному і повторному допиту. При дачі показань вони можуть користуватися своїми записами стосовно фактичних обставин, які є предметом показань. На вимогу однієї сторони в судове засідання може бути викликана друга сторона і піддана допиту як свідок. До показань свідків відноситься також висновок експертів.
Допит свідків і сторін може бути проведений за ініціативою кожної із сторін до судового засідання стосовно будь-яких істотних обставин справи (ст. 26 Федеральних правил), але за умови дотримання вимог належності доказів і правового статусу даних, що користуються привілеєю (забороною розголошення)
В нормативному регулюванні допиту свідків в цивільному процесі Франції встановлено загальний і спрощений порядок дачі ними показань.
При загальному порядку свідки допитуються в закритому судовому засіданні за участю сторін і їх адвокатів. Допит провадить один із суддів складу суду або інший суддя цього чи іншого суду в порядку доручення (ст. 255 ЦПК).
Свідок дає присягу, допитується усно і не може користуватися підготовленими раніше записами своїх показань (ст. 271 ЦПК). Показання його заносяться секретарем суду за формулюванням судці до протоколу, який після оголошення підписується свідком.
Допит свідка провадиться за заявою сторони або за ініціативою суду, про що виноситься ухвала.
При позитивному вирішенні питання про допит свідка суддя, який буде його допитувати, визначає день і час допиту, а сторона, яка залучає свідка, має повідомити про це другу сторону і зазначити прізвище й адресу такого свідка або свідків.
При допиті свідок звільняється від дачі показань з питань, які становлять професійну таємницю.
Після допиту свідків протокол про це подається суду, який розглядає справу, а його копія надсилається другій стороні у справі. Занесені до протоколу показання свідка при розгляді справи в судовому засіданні зачитуються, і сторони можуть використовувати їх в своїх поясненнях.
При порушенні порядку допиту свідків, якщо вони завдають шкоду другій стороні в процесі, допит свідків може бути визнаний недійсним (статті 292, 293 ЦПК). В цивільному процесі Франції до показань свідків не відносяться висновки експертизи і виклик сторін в суд для допиту.
Спрощений порядок допиту свідків характеризується тим, що провадиться він у відкритому засіданні безпосередньо в суді, який розглядає справу, але, як виняток, може бути доручений іншому суду (ст. 412 ЦПК). Протокол допиту свідка складається тільки тоді, коли на рішення у справі може бути подана апеляційна скарга, що надає можливість апеляційному суду знайомитися зі змістом показань свідків за протоколом, не викликаючи їх на допит в судове засідання (статті 411, 432 ЦПК).
Протокол обов'язково складається при допиті свідка суддею цивільного трибуналу, який наглядає за процесом, і здійснюється за його рішенням (ст. 81 ЦПК).
Письмові докази — виконані в письмовій формі різні документи, акти, листування тощо, в яких відображені факти, події, пригоди, договори і угоди, зобов'язання, інші істотні у справі обставини.
В цивільному процесі Франції в складі письмових доказів виділяються: «акти, складені перед нотаріусом» (тобто офіційні), і «приватний акт» (ст. 1341 ЦК), а також «начала письмових доказів». Згідно з ч. 2 ст. 1347 ЦК началом письмового доказу називається будь-який письмовий акт, що виходить від особи, до якої пред'явлена вимога, або від її представника, акт, який робить вірогідним факт, на який робиться посилання. Такий акт робить факт правдоподібним, але не може повністю переконати суддю, оскільки для його підтвердження допускаються показання свідків і застосування припущень (презумпцій).
В складі письмових доказів виділяють різні бухгалтерські документи, в яких зафіксовано облік операцій стосовно майна — факти торговельної діяльності між комерсантами (статті 8-17 Торгового кодексу — в редакції Закону від ЗО квітня 1983 p.).
Письмові докази подають в суд сторони, при цьому він за клопотанням однієї зі сторін може зобов'язати другу сторону подати наявні в неї письмові докази. Листування конфіденційного характеру може бути подане за наявності згоди обох сторін такого листування. Це правило не діє стосовно ділового листування, коли одержувач листа посилається на нього як на доказ, що спрямований на захист його інтересів.
ЦПК Франції передбачає можливість оспорювання справжності (автентичності) поданих до суду документів шляхом застосування однієї з двох процедур: а) перевірки справжності документа (статті 193-213 ЦПК), яка розпочинається за ініціативою сторони, котра надала його. Перевірка провадиться шляхом використання інших документів, допиту свідків, проведення експертизи, іншим способом і не може бути застосована щодо офіційних документів; б) провадження по спору про підробку (статті 214-251 ЦПК), яке може застосовуватися щодо простих, приватних та офіційних документів, а також до тих, до яких застосовувалося провадження по перевірці їх справжності.
Провадження по спору про підробку може бути розпочате лише за наявності порушеної в цивільному процесі справи і тільки в цивільному трибуналі або апеляційному суді, при цьому обов'язок доказування несе сторона, яка заявила такий спір
Розгляд спору про підробку документа проходить три стадії. Порушується провадження в зв'язку з тим, що сторона, яка подала документ, відмовляється вилучити його з матеріалів справи. Суд може визнати документ справжнім або підробленим і вилучити його із справи (перша стадія). Якщо у суду виникає сумнів з приводу дійсності чи підробки документа, він може тимчасово заборонити його використання. Також суд може визнати заявлений спір про підробку документа, безпідставним і оштрафувати сторону, яка порушила про це провадження. Одночасно суд визначає засоби перевірки для остаточного розв'язання спору про підробку документа, зокрема, допитати свідків, провести експертизу, тощо (друга стадія). Застосувавши ці засоби, суд остаточно вирішує спір про підробку документа (третя стадія).
При відхиленні прохання визнати документ підробленим суд накладає штраф на сторону, яка порушила спір про підробку. При визнанні документа підробленим він втрачає властивість судового доказу і можливість використання в цивільному процесі у справі.
До письмових доказів в цивільному процесі Англії відносяться публічно-правові й приватно правові документи.
Публічно-правовими будуть документи, які стосуються питань публічного характеру, повинні бути видані службовими особами в межах виконання ними своїх обов'язків і бути доступними для широкого ознайомлення з їх змістом. Ними є: законодавчі, адміністративні, судові акти, посвідчення дипломатичного представника, книги банківських установ про їх операції та інші. Зміст публічно-правових документів може бути встановленій за допомогою первісних і похідних доказів, але не допускаються докази, які є переданими чутками або даними, одержаними від інших осіб. До суду подаються, як правило, не оригінали публічно-правових документів, а їх копії.
Приватно правовими документами є всі інші документи, які не відносяться до публічно-правових. Для встановлення їх змісту можуть бути використані, як правило, тільки первісні докази. Для визнання документа приватно правовим і встановлення його змісту необхідно, щоб особу, якій належать заява або твердження, вміщені в документі, стосувалися фактичних обставин справи, і вона могла бути викликана в суд як свідок і дати показання. Законом про докази суду дозволено приймати приватно-правовий документ як доказ без виклику особи, яка підписала, або від імені якої він виданий у випадках неможливості її викликати (за станом здоров'я, перебування за межами Англії тощо) та в інших випадках. Суд може також відхилити будь-який письмовий доказ, якщо його прийняття було б недоцільним в інтересах правосуддя.
В цивільному процесі Англії не можуть бути використані письмові документи публічно-правового і приватного характеру, які користуються приві-леєю з метою охорони державних і особистих інтересів. До них відносяться урядові та інші офіційні й приватні документи, в яких вміщені дані, що становлять державну таємницю. Наділені привілеєю документи, складені сторонами, їх адвокатами для ведення цивільного процесу у справі (листи, довідки, висновки баристерів).
За незначними винятками подібний правовий режим встановлено стосовно використання письмових доказів в цивільному процесі СІЛА. Письмові заяви і твердження визнаються доказами, якщо їх авторами є сторони або особи, викликані в суд свідками.
До письмових доказів відносяться записи, зроблені в торгових книгах та інших аналогічних документах, як сторонами, так й іншими особами. У Федеральних правилах цивільного процесу перелік документів, які користуються привілеєю, відсутній, а встановлене правило, за яким визнання документа привілейованим в державних інтересах, вирішується судом в кожному конкретному випадку. Доказами, що користуються привілеєю в особистих інтересах, визнаються ті, які розкривають взаємовідносини між сторонами і адвокатами, лікарями і пацієнтами, а також одержані священиками під час сповідання.
Речовими доказами, які використовуються в цивільному процесі Англії і США, є документи, речі, що можуть підтвердити наявні у справі обставини. Але у Федеральних судах незаконно відібрані речі й предмети при своєчасному зверненні з клопотанням можуть бути виключені з числа доказів.
У Франції до судових доказів відноситься огляд на місці, який поєднується з поданням речових доказів на огляд в судове засідання. Разом з оглядом суд може заслухати висновки експертів і провести допит свідків (статті 295-301 ЦК). Огляд провадиться одним із судців або складом суду за заявою сторони (сторін) або за ініціативою суду. За дорученням суду, який розглядає справу, огляд може бути проведений іншим судом за місцем знаходження нерухомого майна (ст. 1035 ЦК).
При призначенні огляду на місці суд виносить ухвалу, про що сторона, на клопотання якої була постановлена ухвала, повідомляє другу сторону, яка може взяти участь в огляді. Про проведений огляд складається протокол. Огляд речових доказів в суді може бути проведений у відкритому судовому засіданні або в нарадчій кімнаті.
Судова експертиза у Франції (статті 302-323 ЦПК) є самостійним видом доказів в цивільному процесі і полягає в тому, що суд, який розглядає справу, доручає компетентним особам провести дослідження з питань, що мають істотне значення для справи і потребують спеціальних знань.
Призначення експертизи можливе за заявою сторони (сторін) і за ініціативою суду, про що останній виносить ухвалу, якою доручає її проведення одному чи кільком експертам, яких добирає він особисто чи за пропозицією сторони (сторін). В ухвалі зазначаються також питання, що виносяться на експертизу, і встановлюється строк її проведення (ст. 304 ЦПК).
Експерт підлягає відводу за наявності підстав, встановлених для відводу свідків, про що виноситься ухвала, яка набирає силу, незалежно від її оскарження в апеляційному порядку (ст. 312 ЦПК). Цією ж ухвалою має бути призначений інший експерт (ст. 313 ЦПК).
Якщо особа, призначена експертом, відмовляється від виконання його обов'язків, не з'являється на виклик суду для проведення експертизи або у встановлений строк не подає письмову формулу своєї присяги, вона може бути замінена іншим експертом членом суду, який наглядає за процесом (статті 316, 308 ЦПК).
Експертні дослідження провадяться з викликом сторін. На клопотання сторін і експерта або при необхідності зазначений член суду може допитати свідків. При проведенні експертизи сторони вправі подавати заяви і клопотання, які мають бути відмічені у висновку експерта. Якщо експертиза провадиться декількома експертами, вони складають загальний висновок, що приймається більшістю голосів (ст. 313 ЦПК). Оригінал його подається в канцелярію суду і про нього офіційно повідомляється друга сторона. Суд може частково використати висновок (ст. 323 ЦПК) і призначити нову експертизу у разі, якщо раніше проведена експертиза не дала повної й чіткої відповіді на поставлене питання (ст. 322 ЦПК).