§ 7. Підвідомчість спорів, що виникають з шлюбно-сімейних правовідносин

Спори майнового характеру, які виникають із Ішіюбно-сімейних правовідносин, без винятку підвідомчі суду, а спори, що мають особистий не-майновий характер, підвідомчі як адміністративним, так і судовим органам. Відповідно до ст. 6 КпШС захист прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування та органами запису актів громадянського стану, а також іншими органами і організаціями у випадках і в порядку, встановлених законодавством.
Судам підвідомчі спори про: поділ спільного майна подружжя, який може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання (ст. 29 КпШС); про стягнення утримання (аліментів) від другого з подружжя (ст. 32 КпШС); про визнання шлюбу недійсним в разі порушення умов його укладення (статті 15-17 КпШС), а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб) (ст. 45 КпШС). Судом вирішуються справи про розірвання шлюбу подружжя, яке має неповнолітніх дітей, або коли між подружжям виник спір про майно, яке є іх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним (статті 40, 41 КпШС). За наявності згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах запису актів громадянського стану (ст. 41 КпШС). В органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також з особами, засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років. Але у випадках, коли той з подружжя, що був в ув'язненні, або опікун того з подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь непрацездатного подружжя, розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку (ст. 42 КпШС). Встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, провадиться на підставі подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану. При відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків, або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (ст. 53 КпШС).
Судам підвідомчі справи про оспорювання запису батьківства (материнства) — особа, яка записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав, має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли щ стало або мало було стати відомо про проведений запис (ст. 56 КпШС). '
Судам не підвідомчі спори про прізвище та ім'я дітей. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди — за рішенням органів опіки і піклування (ст. 62 КпШС); при відсутності згоди батьків щодо імені дитини спір вирішується органами опіки і піклування (ст. 63 КпШС). їх рішення може бути оскаржено до суду.
При відсутності згоди між батьками про участь у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, цей порядок визначається органами опіки І піклування. Коли батьки не підкоряються їх рішенню, то орган опіки І піклування, а також кожен з батьків вправі звернутися за вирішенням спору до суду (ст. 65 КпШС).
Відповідно до ст. 65і КпШС дід і баба мають право спілкуватися зі своїми неповнолітніми онуками. В разі відмови батьків від надання діду чи бабі такої можливості спір вирішується органами опіки і піклування. При невиконанні їх рішення батьками дід і баба вправі звернутися за вирішенням спору до суду.
Судам підвідомчі спори між батьками про місце проживання дітей (ст. 67 КпШС), про повернення дітей від будь-якої особи (ст. 68 КпШС).
Судам підвідомчі справи про позбавлення батьківських прав батьків або одного з них (ст. 70 КпШС). Питання про дозвіл батькам, позбавленим батьківських прав, на побачення з дитиною вирішується органами опіки і піклування, їх рішення може бути оскаржене батьками до суду (ст. 73 КпШС).
Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і передачу її на опікування органам опіки і піклування незалежно від позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини у осіб, у яких вона перебуває, є небезпечним для неї. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини, органи опіки і піклування вправі прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває. У цих випадках органи опіки і піклування зобов'язані негайно повідомити прокурора і протягом семи днів після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання дитини. Коли відпадуть причини, що перешкоджали належному вихованню дитини, батьки можуть порушити в суді справу про її повернення (ст. 76 КпШС).
При ухиленні батьків від виконання обов'язків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, стягнення коштів на це (аліментів) провадиться в адміністративному порядку за постановою судці без порушення цивільної справи в суді. За наявності спору між батьками по аліментних обов'язках та про стягнення додаткових витрат на утримання дітей чи при необхідності вирішення інших спірних питань справа розглядається у порядку цивільного судочинства (статті 80, 86 КпШС). Судам підвідомчі справи про стягнення з батьків коштів на утримання дітей, влаштованих у дитячі заклади (ст. 87 КпШС), а також про стягнення аліментів з дітей на утримання непрацездатних батьків (ст. 81 КпШС), про стягнення аліментів з Інших осіб на утримання неповнолітніх дітей (ст. 95 КпШС), про зниження аліментів (ст. 83 КпШС), про зміну розміру аліментів, стягуваних на користь повнолітніх дітей та батьків (ст. 91 КпШС), про визначення заборгованості по аліментах за наявності спору (ст. 93 КпШС), про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментах (ст. 94 КпШС).
В судовому порядку розглядаються справи про визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення (ст. 119 КпШС), справи за позовами опікунів і піклувальників про повернення їм дітей, які перебувають у них під опікою і піклуванням, від будь-яких осіб, що незаконно удержують дітей (ст. 141 КпШС), про відшкодування майнової шкоди, заподіяної опікуном чи піклувальником (ст. 152 КпШС).
Судам підвідомчі спори про визнання шлюбного контракту недійсним у випадку недодержання умов порядку його укладання або укладання контракту після реєстрації шлюбу, а також у разі погіршення становища будь-якого з подружжя порівняно із законодавством України. Кожна сторона в шлюбному контракті має право на судовий захист у разі недодержання іншою стороною умов контракту (пп. 8-Ю Порядку укладання шлюбного контракту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457).
У порядку окремого провадження судам підвідомчі справи: про усиновлення дітей (ст. 102 КпШС, ст. 265і ЦПК); про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану (ст. 161 КпШС, ст. 266 ЦПК); про встановлення фактів, що мають юридичне значення (статті 271, 273 ЦПК): родинних відносин громадян, перебування громадянина на утриманні, реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті; перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя; факту смерті особи в певний час при відмові органів запису громадянського стану зареєструвати акт смерті. Судовим порядком можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, урегульованих нормами шлюбно-сімейного законодавства.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 12 червня 1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» в п. 2 роз'яснив, що що відповідно до ст. 6 Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» спори, що виникають із сімейних правовідносин, пов'язаних з особистими і майновими правами неповнолітніх, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складами судців).

§ 8. Підвідомчість спорів, що виникають з трудових правовідносин

Кодексом законів про працю України встановлено, що трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними (міськими) судами (ст. 221 КЗпП). У передбаченому порядку підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, які виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Не поширюється встановлений порядок на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (ч. З ст. 221 КЗпП).
Однак згідно з ч. З ст. 16 Закону «Про звернення громадян» судам підвідомчі скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності.
Не поширюється встановлений ст. 221 КЗпП порядок і на спори, які виникають між працівниками та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим органом з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, не врегульованих законом, іншими нормативними актами про працю. Індивідуальні трудові спори судців, прокурорських і слідчих працівників, працівників навчальних закладів, наукових та інших установ, прокурорів, які мають класні чини, розглядаються в цьому ж порядку, з врахуванням особливостей, передбачених законодавством (ст. 222 КЗпП).
Судам не підвідомчі трудові спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, а вирішуються вони в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується загальним порядком18.
Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях (ст. 224 КЗпП). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП)
Відповідно до ст. 232 КЗпП безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних вище; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посаду державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і формування причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.
Безпосередньо в судах розглядаються також спори про укладення трудових договорів (відмову в прийнятті на роботу): 1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; 2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; 3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років; 4) виборних працівників після закінчення строку повноважень; 5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; 6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, у випадках, передбачених законодавством, осіб, які були звільнені в зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову військову службу І повернулися після закінчення цієї роботи чи служби).
До правового регулювання підвідомчості суду справ, що виникають з трудових правовідносин, Конституцією України були внесені істотні зміни. Стаття 43 Конституції закріплює широкі трудові права громадяни, а оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі відносини, що виникають в державі, а за ч. З ст. 8 Конституції її норми є нормами прямої дії і звернення до суду за захистом конституційних прав безпосередньо на підставі Конституції гарантується, тому трудові справи розглядаються судами й у тому разі, коли працівник не звертався за вирішенням спору до комісії по трудових спорах. Суд не вправі відмовити особі в прийняті позовної заяви лише з підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», п. 3). Попереднє позасу-дове вирішення трудових спорів у комісії по трудових спорах не є обов'язковим, тому працівник на свій розсуд вирішує питання звертатись чи не звертатись йому до неї за розв'язанням трудового спору.
Особливість характерна для підвідомчості і вирішення судом колективних трудових спорів (конфліктів). Такі спори виникають між сторонами колективного трудового договору, якими згідно з ст. З Закону від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» є наймані працівники підприємств і організацій, профспілкова чи інша уповноважена працівниками організація та власник підприємства, організації.
Колективний трудовий спір вважається таким, що виник (тобто в наявності), після обов'язкового застосування процедури попереднього врегулювання розбіжностей між сторонами (тобто примирної процедури), внаслідок якої власник або уповноважений ним орган повністю або частково відмовив у задоволенні вимог найманих працівників чи їх професійних спілок або коли строки розгляду вимог закінчились, а від власника не надійшло відповіді.
Примирна процедура врегулювання розбіжностей між сторонами колективного трудового договору провадиться з участю примирних комісій, незалежних посередників і трудового арбітражу (статті 7-16 названого вище Закону від 3 березня 1998 р., Указ Президента України від 17 листопада 1998 р. «Про утворення Національної служби посередництва і примирення»)
Для захисту своїх економічних І соціальних Інтересів працівники мають право на страйк (ст. 44 Конституції), який одночасно є засобом врегулювання колективного трудового конфлікту. Страйк на підприємстві оголошується рішенням загальних зборів (конференції) найманих працівників за поданням профспілкового органу чи іншої організації, уповноваженої представляти інтереси працівників. Одновасно з оголошенням страйку обирається орган (особа) для керівництва ним.
Орган, який очолив страйк, може, керуючись ст. 39 Конституції, організовувати проведення мітингів, зборів, пікетів, походів, демонстрацій за межами підприємства з обов'язковим завчасним сповіщенням органів місцевої виконавчої влади. Але в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або прав і свобод інших людей реалізація цього права може бути обмежена судом.
Аналіз ст. 39 Конституції свідчить, що право на звернення з заявою до суду щодо порушення справи про обмеження прав страйкуючих збиратися і провадити збори, мітинги, походи, демонстрації мають місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, повноваження яких поширюються на територію, на якій відбувається страйк. Така заява розглядається судами у порядку, встановленому для розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.
Судам підвідомчі також справи про визнання страйку незаконним з підстав, передбачених ст. 22 Закону від 3 березня 1998 р. ЦПК окремо не встановлено порядок їх розгляду, але, виходячи з характеру спірних трудових правовідносин і ст. 24 ЦПК, такі справи підвідомчі суду і на практиці правильно розглядаються у порядку позовного провадження за місцем знаходження відповідача (ст. 125 ЦПК) — органу (особи), що очолює страйк. Звернутися до суду з позовом (бути позивачем) може власник особисто або уповноважений ним орган (представник). Стаття 23 Закону не передбачає право прокурора на звернення до суду з вимогою про визнання страйку незаконним, але він має таке право на підставі п. 2 ст. 5, ст. 121 ЦПК та ст. 33 Закону «Про прокуратуру».