§ 3. Особливості процесуального становища держави, міжнародних організацій та інших суб’єктів (судові імунітети)

Правове становище іноземної держави, яка може брати участь у приватноправових відносинах з іноземним елементом, її диплома­тичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб у міжнародному цивільному процесі має свої особливості. Відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» між­народними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, пер­соналу міжнародних організацій та інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред’явлення позову до іноземної держави, залучення інозем­ної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, на­кладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знахо­диться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно мо­жуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» закріплює принцип абсолютного судового імунітету (від лат. immunitas — недо­торканність, звільнення від чого-небудь) іноземної держави. Судовий імунітет держави включає: судовий імунітет у вузькому значенні сло­ва — саму непідсудність однієї держави судові іншої держави, а також імунітет від забезпечення позову.

На підставі принципу національного режиму і судового імунітету іноземної держави іноземці, як і громадяни України, можуть пред’ явити позов до іноземної держави, просити про забезпечення позову і звер­нення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Укра­їні, лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або законом України. Іншими словами, іноземна держава не може бути залучена до суду як відпо­відач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави. Таким чином, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, відповідно до якої «рівний над рівними не має юрис­дикції» (par in parem non habet jurisdictionem).

Якщо судом не були додержані положення про судовий імунітет, встановлений відповідно до міжнародного договору, учасником якого є Україна, будь-яке рішення відносно іноземної держави повинно бути скасовано.

Питання про те, який орган іноземної держави компетентний дати таку згоду, вирішується законодавством даної іноземної держави. Так, згідно з Порядком здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб’єкта та України, затвердженим Указом Президента України від 25 червня 2002 р., Міністерство за­кордонних справ України у тижневий строк від дня отримання відпо­відної інформації вносить до Кабінету Міністрів України висновок про наявність імунітету України у справі, порушеній за позовом до неї в закордонних юрисдикційних органах, та погоджені з Міністер­ством юстиції України пропозиції щодо шляхів забезпечення такого імунітету. Причому згода на пред’явлення позову ще не означає зго­ди на вжиття заходів щодо забезпечення позову або на примусове виконання. Для здійснення кожної з цих процесуальних дій потрібний окремий дозвіл. Так, 22 вересня 2000 р. до Київського міського суду надійшло клопотання компанії «Карлсбад Етерпрайсіз Лімітед» (далі — компанія) про дозвіл на примусове виконання рішення Між­народного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТІ IIІУ) від 16 серпня 2000 р. про стягнен­ня з Народного бюро (Посольства) Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії заборгованості в сумі 779 341 дол. 82 центи США.

Ухвалою судді Київського міського суду від 25 вересня 2000 р. у прийнятті до розгляду зазначеного клопотання відмовлено.

На ухвалу судді надійшла скарга від повноважного представника компанії, в якій він просив скасувати ухвалу та вирішити питання по суті.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України ви­знала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 425 ЦПК пред’ явлення позову до іноземної дер­жави, його забезпечення і звернення стягнення на майно цієї держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою ком­петентних органів відповідної держави.

У рішенні МКАС при ТППУ йдеться про звернення стягнення на майно іноземної держави — Великої Соціалістичної Народної Лівій­ської Арабської Джамахірії — в особі її Народного бюро (Посольства), тому проведення стягнення повинно здійснювати з додержанням за­значеної норми та відповідних норм міжнародного права.

За таких обставин ухвала судді про відмову в прийнятті клопотан­ня щодо визнання та виконання на території України рішення МКАС при ТППУ є обґрунтованою.

З урахуванням наведеного судова колегія в цивільних справах Вер­ховного Суду України ухвалу судді Київського міського суду від 25 вересня 2000 р. залишила без зміни, а скаргу компанії — без задово- лення^[3].

Дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні, відповідно до укладених нею договорів (конвенцій) і норм міжнародного права, мають певні привілеї та імунітети і пере­бувають під юрисдикцією (компетенцією) країни, яку вони представ­ляють, тобто на них поширюються норми національного законодавства держави, що їх акредитувала (створила).

Специфічне правове становище у МЦП мають іноземці, які є ди­пломатичними представниками іноземних держав. Відповідно до ч. 2 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнарод­ного права або міжнародними договорами України.

Так, згідно з Положенням про дипломатичні представництва і кон­сульські установи іноземних держав в Україні, затвердженим Указом Президента України від 10 червня 1993 р., глава дипломатичного пред­ставництва і члени дипломатичного персоналу користуються імуніте­том від юрисдикції судів України у цивільних справах (п. 13). Глава дипломатичного представництва на рівні посла або посланника акре­дитується при Президентові України, а на рівні повіреного у справах — при Міністерстві закордонних справ України. До персоналу диплома­тичного представництва належать члени дипломатичного, адміністра­тивно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва. Членами дипломатичного персоналу є співробітники дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг. Чле­нами адміністративно-технічного персоналу є співробітники диплома­тичного представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування дипломатичного представництва. До членів обслуго­вуючого персоналу належать співробітники дипломатичного пред­ставництва, які виконують обов’ язки по обслуговуванню дипломатич­ного представництва (п. 5 Положення).

Положення про дипломатичні представництва і консульські уста­нови іноземних держав в Україні конкретизує, хто з названих осіб користується судовим імунітетом. Згідно з пп. 13-16 зазначеного По­ложення імунітетом від кримінальної, адміністративної юрисдикції України, а також від юрисдикції судів України по цивільних справах користуються:

-    глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного представництва, а також члени їх сімей, які проживають разом з ними і які не є громадянами України;

-   члени адміністративно-технічного персоналу і члени їх сімей, які проживають разом з ними, — лише щодо дій, здійснених ними при виконанні службових обов’язків, але за умови, якщо вони не є грома­дянами України або не проживають в Україні постійно;

-   члени обслуговуючого персоналу, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, — тільки щодо дій, здійснених ними при виконанні службових обов’язків.

Наведені положення щодо імунітету певного кола осіб від юрис­дикції судів у цивільних справах повністю відповідають багатосторон­ній Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.

Суть судового імунітету перелічених осіб полягає в тому, що вони підлягають юрисдикції судів України лише у межах, визначених нор­мами міжнародного права або договорами з відповідними державами і тільки за наявності згоди на це акредитуючої держави. Йдеться про випадки, коли дипломатичні представники та інші перелічені особи вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв’язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, по­зовами, що стосуються спадкування, а також у зв’язку з позовами, що виникають з їх професійної чи комерційної діяльності, здійснюваної ними за межами службових обов’язків (п. 13 Положення про дипло­матичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні, ст. 31 Конвенції про дипломатичні зносини).

До осіб, які користуються судовим імунітетом в Україні, належать також працівники консульських установ — консульські посадові осо­би і консульські службовці консульської установи. Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. і Положенням про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. до консульських посадових осіб належать особи, включаючи главу консульської установи, яким дору­чено виконання консульських функцій (генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти), а до консульських службовців -особи, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування кон­сульської установи.

Консульські посадові особи і консульські службовці не підлягають юрисдикції судових органів щодо дій, здійснених ними під час вико­нання консульських функцій. Однак зазначені особи можуть бути притягнуті як відповідачі за позовами, що випливають із договорів, за якими вони прямо чи побічно не прийняли на себе зобов’язань як агенти держави, яку вони представляють (тобто діють як приватні осо­би), а також за позовами про відшкодування заподіяної дорожньо- транспортною пригодою шкоди (ст. 43 Конвенції про дипломатичні зносини, п. 25 Положення про дипломатичні представництва і консуль­ські установи іноземних держав в Україні).

Дипломатичний імунітет поширюється також на представників іноземних держав, на членів парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офі­ційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України (п. 27 Положення про дипломатичні пред­ставництва і консульські установи іноземних держав в Україні), а також на міжнародні організації.

До осіб, які користуються судовим імунітетом в Україні, відповід­но до ч. 3 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» належать міжнародні організації та їх посадові особи в межах, визна­чених міжнародними договорами, згода на обов’ язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України. Імунітет міжурядо­вих організацій має договірне походження і закріплюється, як правило, в їх установчих документах або інших міжнародних угодах. Так, від­повідно до Угоди про правовий статус посадових осіб і співробітників органів Співдружності Незалежних Держав, учасником якої є Україна (підписано в Москві 25 квітня 2003 р.), посадові особи органів Спів­дружності, що не є громадянами держави чи перебування і які постій­но в ній не проживають, за загальним правилом не підлягають юрис­дикції судових чи адміністративних органів держави перебування за сказане чи написане ними і за всі дії, вчинені ними як посадовими особами (ст. 3). Отже, у випадках коли до національного суду з позовом до міжнародної організації звертаються юридичні та фізичні особи, то суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки у дію вступає судовий імунітет міжурядової організації.

Належність до осіб, які користуються привілеями та імунітетами, згідно із законодавством України та міжнародними договорами Укра­їни, посвідчується документами, що видаються Міністерством закор­донних справ України у порядку, визначеному Положенням про акре­дитацію співробітників дипломатичних і консульських установ іно­земних держав, міжнародних організацій та їхніх представництв, інших іноземних організацій від 13.01.2003 р.

Слід підкреслити, що відповідно до п. 11 Положення про диплома­тичне представництво України за кордоном, затвердженого розпоря­дженням Президента України від 22 жовтня 1992 р., глава дипломатич­ного представництва України і члени дипломатичного персоналу ди­пломатичного представництва України, а також члени їх сімей, члени обслуговуючого персоналу, якщо вони не є громадянами держави пере­бування, користуються привілеями та імунітетами, передбаченими Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р., якщо двосторонньою угодою України з цією державою не передбаче­но інше.

^[1] Нешатаева, Т. Н. Международньїй гражданский процесс [Текст] : учеб. пособие / Т. Н. Нешатаева. - М. : Дело, 2001. - С. 71-72.

^[2] Див. у кн.: Нешатаева, Т. Н. Международньш гражданский процесс [Текст] : учеб. пособие / Т. Н. Нешатаева. - М. : Дело, 2001. - С. 82.

^[3] Рішення Верховного Суду України [Текст] : щорічник. - К., 2001. - Ст. 69, 70.

Питання для самоконтролю

1. Поняття іноземних осіб у міжнародному цивільному про­цесі.
2. Які процесуальні права та обов’язки мають іноземні особи у міжнародному цивільному процесі?
3. Як визначається процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб у міжнародному цивільному процесі?
4. Представництво іноземних осіб у міжнародному цивільному процесі.
5. Що таке судовий імунітет іноземної держави?
6. Яким є правовий статус дипломатичних представників іно­земних держав та інших осіб, на яких поширюється судовий імунітет?

1047