§ 6. Ухвали суду першої інстанції

Рішення суду, якими оформлюються і закріплюються дії судді і суду при розгляді і вирішенні цивільних справ, називаються ухвалами. Ними застосовуються норми цивільного процесуального права.

Поняття ухвал суду першої інстанції формулюється на базі одної, основної і наче б то єдиної ознаки, за якою відрізняється ухвала від рішення, а саме: ухвалами справа не вирішується по суті, а рішеннями справа вирішується по суті. З цього виходить і законодавець. У части­ні 2 ст. 208 ЦПК вказано, що питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь в справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупи­нення або закриття провадження в справі, залишення заяви без роз­гляду у випадках, передбачених ЦПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Таким чином, ухвали — це специфічні акти суду, які створюють цілісність і єдність здійснення правосуддя.

Здійснення правосуддя входить до компетенції суду, і для забез­печення належного вирішення справи необхідна постійна направле­ність руху процесу, керівництво ним. Так, справа буде предметом розгляду в суді у випадку, коли суд прийме заяву та постановить про це ухвалу про відкриття провадження у справі (ч. 5 ст. 122 ЦПК). Стат­тя 23 ЦПК передбачає право осіб, які беруть участь в справі, заявляти відводи судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту і перекладачу. У цьому випадку суд вислуховує думки осіб, які беруть участь у справі, думки осіб, яким заявлено відвід, але заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів (ст. 24 ЦПК).

Розпорядчі дії сторін (визнання позову і укладення мирової угоди) також підпадають під контроль суду. Його контрольні повноваження мають владний характер і оформлюються відповідними ухвалами.

Отже, шляхом постановлення ухвал суд реалізує норми цивільного процесуального права, а тому вони, як і рішення суду, є правозастосов- чими актами, в яких виражена владна воля суду як органу судової влади. При цьому владна воля суду виявляється не відносно позовних вимог і заперечень проти них, а відносно різних питань, що виникають у процесі здійснення правосуддя по конкретній цивільній справі.

Для того щоб ухвала була актом правосуддя, мають бути дотрима­ні такі умови: а) постановлення ухвали повинно бути передбачено законом; б) вона повинна бути постановлена судом; в) постановленню ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, приведення і установлення саме таких обставин, з наяв­ністю яких закон пов’язує можливість постановлення відповідної ухвали; г) ухвала повинна бути виражена у певній процесуальній фор­мі і містити передбачені ЦПК реквізити.

Названі умови знаходяться в тісній єдності, і недотримання будь-якої з них приводить до незаконності судової ухвали. Так, В. Г. і А. Г. звер­нулися до суду з позовом до З. про звільнення від сплати періодичних платежів у зв’язку з тим, що здоров’я відповідачки відновилось, а їх матеріальне становище погіршилось. Ухвалою Сімферопольського місь­кого суду позивачам у прийнятті позовної заяви було відмовлено.

Скасовуючи названу ухвалу, президія Кримського обласного суду вказала, що відмова у прийнятті позовної заяви може мати місце тіль­ки при наявності підстав, передбачених ст. 136 ЦПК 1963 р. У відпо­відності з вимогами цієї статті суд не може відмовляти позивачеві в прийнятті позовної заяви з тих підстав, що він не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог^[12].

Ухвали суду першої інстанції, які набрали законної сили, набувають рис, що характеризують законну силу судових рішень як актів право­суддя.

Незважаючи на складність поняття законної сили ухвал суду першої інстанції, на теоретичне і практичне значення цього питання, воно явно недостатньо розроблено в юридичній науці і звичайно вирішується по аналогії з питаннями про законну силу судового рішення як акта право­суддя.

У ЦПК немає статті, спеціально присвяченої законній силі ухвал суду першої інстанції в тому значенні, як це питання вирішується, наприклад, про судові рішення (ст. 223 ЦПК) чи рішення і ухвали суду апеляційної інстанції (ст. 319 ЦПК) чи касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК).

Однак у ст. 14 ЦПК зазначено, що судові рішення^[13], що набрали законної сили, поряд з іншими властивостями, набувають обов’язковості, тобто стають обов’язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, поса­дових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними догово­рами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Украї­ни, — і за її межами.

Не викликає сумнівів питання про обов’язковість судових ухвал для сторін того процесу, в якому ці ухвали були постановлені. Сторо­ни — позивач і відповідач — повинні виконувати рішення суду, яке міститься в ухвалі. Це випливає із самої природи правосуддя як форми реалізації судової влади. Те саме можна сказати і про обов’язковість постановленої судом ухвали для інших суб’єктів цивільного процесу — третіх осіб, представників сторін і третіх осіб, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а також заявників у справах окремого впровадження.

Судові ухвали є обов’язковими для фізичних та юридичних осіб, які не беруть участь у розгляді і вирішенні справи. Обов’язковість судової ухвали для цих суб’єктів випливає як із авторитету суду як органу держави, так і із того положення, що суд як орган реалізації судової влади здійснює примус з метою дотримання норм цивільного процесуального права.

Судові ухвали як акти по застосуванню норм цивільного процесу­ального права є обов’язковими лише в межах процесуальної право­відносини, в якій реалізується та чи інша норма цивільного процесу­ального права. Це дуже важливе положення виключає, таким чином, дію судової ухвали, постановленої по конкретній цивільній справі, відносно прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, які не брали участі у справі.

Таким чином, законна сила ухвал суду першої інстанції як актів правосуддя виникає в принципі на підставі тих же обставин, що і за­конна сила судових рішень.

Момент набрання законної сили ухвалами судів першої інстанції чинним цивільним процесуальним законодавством не визначається. У частині 2 ст. 294 ЦПК лише зазначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ яти днів із дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі осо­би, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’ яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

При розгляді і вирішенні справи судом постановляється значна кількість ухвал.

За своїм змістом ухвали суду першої інстанції різноманітні. Одні ухвали розв’язують питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, інші — про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття прова­дження в справі, залишення заяви без розгляду тощо.

Ухвали підрозділяються на ухвали, які постановляються одноособово суддею, і ухвали, які постановляються судом у колегіальному складі.

Суддя одноособово постановляє ухвали тоді, коли він одноособово розглядає цивільні справи. Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК розгляд цивільних справ у судах першої інстанції провадиться суддею одноособово, який є голо­вуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених ЦПК, розгляд справ провадиться колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

За змістом і впливом на розвиток процесу ухвали підрозділяються на підготовчі, такі, що перешкоджають виникненню і руху процесу, заключні й окремі.

Підготовчі — це такі ухвали, якими вирішуються питання, пов’язані з виникненням і розвитком процесу (про порушення цивільної справи, судові доручення, забезпечення доказів, витребування за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, письмових, речових доказів, звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, притягнення до процесу нових осіб, які беруть участь у процесі, тощо). До цієї групи можуть бути віднесені і ухвали, які постановляються в процесі судового розгляду з клопотань осіб, які беруть участь у справі.

До таких, що перешкоджають виникненню і руху процесу, належать ухвали про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, від­мову в порушенні цивільної справи, про зупинення провадження в справі, про відмову ухвалити додаткове рішення тощо.

Заключні — це такі ухвали, якими закінчується провадження спра­ви без ухвалення судового рішення. До них належать ухвали про за­криття провадження у справі і про залишення заяви без розгляду.

Згідно із ст. 211 ЦПК суд, виявивши при розгляді цивільної справи порушення закону та встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надхо­дження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постано­вив окрему ухвалу.

Залишення відповідною службовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів щодо усунення зазначених у ній по­рушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою накладення штрафу від п’ яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 185⁶ КпАП).

Ухвали, які постановляються судом у судовому засіданні, як пра­вило, постановляються в нарадчій кімнаті і складаються з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Від­повідно до ст. 210 ЦПК у вступній частині ухвали зазначаються: час і місце її постановлення, прізвище та ініціали судді та секретаря судо­вого засідання, повне ім’я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог; в описовій — суть питання, що вирішується ухвалою; у мотивувальній — мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, посилання на закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; у резолютивній — висновок суду, срок і по­рядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвали, які постановляються судом без виходу до нарадчої кімна­ти, заносяться до журналу судового засідання. У них потрібно зазна­чити суть питання, що вирішується ухвалою, мотиви, з яких суд дійшов своїх висновків, і посилання на закон, яким керувався суд, постанов­ляючи ухвалу, а також висновок суду.

^[1] Див.: Абрамов, С. Н. Советский гражданский процесе [Текст] / С. Н. Абрамов. - М. : Госюриздат, 1952. - С. 263.

^[2] Див.: Гурвич, М. А. Решение советского суда в исковом производстве [Текст] / М. А. Гурвич. - М. : ВЮЗИ, 1955. - С. 24-31.

^[3] Див.: Авдюков, М. Г. Судебное решение [Текст] / М. Г. Авдюков. - М. : Юрид. лит., 1959. - С. 15-21.

^[4] Див.: Гражданский процесс [Текст] / под ред. Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. - М. : Юрид. лит., 1968. - С. 249.

^[5] Див.: Гурвич, М. А. Решение советского суда в исковом производстве [Текст] / М. А. Гурвич. - М. : ВЮЗИ, 1955. - С. 6; Ринг, М. Вопросьі гражданского процес­са в практике Верховного суда СССР [Текст] / М. Ринг. - М. : Госюриздат, 1957. - С. 217; Пушкарь, Е. Г. Исковое производство в советском гражданском процессе [Текст] / Е. Г. Пушкарь. - Львов : Вища шк., 1978. - С. 32; Проблеми науки граждан­ского процесуального права [Текст] / под ред. В. В. Комарова. - Харьков : Право, 2002. -С. 192.

^[6] Див.: Гуреев, П. П. Судебное разбирательство гражданских дел [Текст] / П. П. Гу- реев. - М. : Госюриздат, 1958. - С. 168; Авдюков, М. Г. Судебное решение [Текст] / М. Г. Авдюков. - М. : Госюриздат, 1959. - С. 103; Тертьішников, В. И. Основи граж- данского судопроизводства Украиньї [Текст] / В. И. Тертьішников. - Харьков, 2006. - С. 166-167.

628

^[7] Див.: Проблеми науки гражданского процесуального права [Текст] / под ред. В. В. Комарова. - Харьков : Право, 2002. - С. 199.

^[8] Див.: Авдюков, М. Г Судебное решение [Текст] / М. Г Авдюков. - М. : Госюриз- дат, 1959. - С. 137.

^[9] Див.: Клейман, А. Ф. Советский гражданский процесс [Текст] / А. Ф. Клейман. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1954. - С. 249-250.

^[10] Див.: Гурвич, М. А. Общеобязательность и законная сила судебного решения [Текст] / М. А. Гурвич. - М. : ВЮЗИ, 1971. - Т XVII. - С. 176.

^[11] Див.: Штефан, М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс [Текст] / М. Й. Штефан. - К. : Вид. дім, 2005. - С. 420-421.

^[12] Див.: Практика судів України в цивільних справах [Текст] // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1995. - № 3. - С. 212.

^[13] Згідно із ст. 208 ЦПК судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рі­шення.

Питання для самоконтролю

1. Поняття судових рішень, їх види.
2. Яким вимогам повинно відповідати судове рішення?
3. За якими ознаками судові рішення відрізняються від актів інших органів публічної влади?
4. Які засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив?
5. Які є підстави для ухвалення додаткового рішення?
6. Які є підстави для роз’яснення рішення?
7. Які є підстави для виправлення описок та явних арифметич­них помилок у судовому рішенні?
8. Охарактеризуйте законну силу судового рішення та його правові наслідки.
9. Які є особливості ухвал суду першої інстанції та їх види?