§ 5. Правові наслідки відкриття провадження у справі

Відкриття провадження у цивільній справі тягне за собою певні правові наслідки. Вони можуть мати як процесуальний, так і матеріально-правовий характер.

Основним процесуально-правовим наслідком звернення до суду з позовом і відкриття провадження у справі є виникнення цивільного судочинства по даній справі. Звернення до суду з позовною заявою і відповідні дії суду, пов’язані з відкриттям чи відмовою у відкритті провадження у справі, породжує виникнення між заявником (позива­чем) і судом цивільних процесуальних правовідносин. Ці правовідно­сини є підставою для виникнення і розвитку інших правовідносин між судом і всіма учасниками процесу.

Звернення до суду із заявою і відкриття провадження у справі суд­дею тягне за собою виникнення цивільного процесу з конкретним складом його учасників. Кожний учасник процесу посідає своє, визна­чене йому законом процесуальне становище і може користуватися наданими йому правами і нести процесуальні обов’язки. З прийняттям судом справи до свого провадження особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, стає позивачем, а особа, яка, на думку позивача, порушила його право, — відповідачем. Якщо до відкриття провадження у справі в суді кредитора і боржника об’єднували матеріальні спірні правовідносини, які регулювалися нормами матері­ального (цивільного) права, то з моменту відкриття провадження у справі вони стають сторонами процесу і на них поширюється дія норм цивільного процесуального законодавства.

Процесуально-правовим наслідком прийняття судом справи до свого провадження є також неможливість повторного звернення до суду з тією ж вимогою і з тих же підстав.

Крім процесуально-правових наслідків відкриття провадження у справі настають деякі матеріально-правові наслідки, які мають важ­ливе значення для заінтересованих осіб.

Основним матеріально-правовим наслідком відкриття проваджен­ня у справі є перерив перебігу строку позовної давності. Частина 2 ст. 264 ЦК передбачає, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову. Оскільки порядок пред’явлення позову встановлюється процесуальним законодавством, то пред’явлення по­зову повинно здійснюватись з дотриманням цього порядку. Це означає, що не будь-яке пред’явлення позову перериває перебіг строку позовної давності, а лише таке, яке відповідає вимогам закону та тягне відкрит­тя провадження у справі.

Крім звернення до суду із заявою необхідні також дії судді, які ви­ражаються в позитивному вирішенні питання про відкриття прова­дження у справі. Перебіг строку позовної давності переривається тільки при зверненні до суду із заявою, в якій є все необхідне для ви­никнення процесу і ведення справи.

Важливий матеріально-правовий наслідок відкриття провадження у справі настає по справах про стягнення коштів на утримання (алі­менти) в тих випадках, коли ці кошти не надаються зобов’язаною осо­бою в добровільному порядку. Особа, яка має право на одержання коштів на утримання від іншої особи, може звертатися до суду з ви­могою до відповідача про примусове стягнення цих засобів на підста­ві рішення суду. Причому звернутися до суду із заявою можна неза­лежно від строку, який пройшов з моменту виникнення права на одер­жання аліментів. Аліменти присуджуються на майбутній час, почина­ючи з дня пред’явлення позову до суду (статті 79, 191 СК).

Матеріально-правові наслідки настають також при зверненні до суду і відкритті провадження у справі за заявою власника про витре­бування майна з чужого незаконного володіння. Звертаючись до суду з такою вимогою, власник має на меті відібрати майно з незаконного володіння і повернути собі. Задоволення цієї вимоги залежить перед­усім від добросовісності чи недобросовісності придбання цього майна. Якщо від недобросовісного набувача власник може витребувати своє майно в усіх випадках, то від добросовісного набувача, який набув майно на оплатній підставі — лише у випадках, передбачених законом (викраденого, загубленого майна, а також, якщо це майно вибуло з во­лодіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі) (ст. 388 ЦК).

Крім права на витребування майна з чужого незаконного володіння власник має право вимагати також повернення всіх доходів, які неза­конний володілець одержав або повинен був одержати з цього майна. Щодо недобросовісного володільця, то він зобов’язаний повернути всі доходи, які він одержав чи повинен був одержати з майна за весь пе­ріод володіння ним. По-іншому оцінює закон становище добросовіс­ного володільця, який помилково вважає своє володіння правомірним. Володілець вважається добросовісним до моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про свою помилку. З цього моменту він стає на позиції недобросовісного володільця і на нього поширюється вище­вказана відповідальність, тобто він повинен повернути власнику всі доходи, одержані ним від незаконного володіння майном. Таким мо­ментом є звернення власника до суду з позовною заявою і відкриття провадження у справі (ст. 390 ЦК).

Звернення до суду має наслідком певні витрати заінтересованої особи, які виражаються у сплаті судового збору. Ці витрати несе особа, яка звертається до суду. У разі задоволення її вимог суд присуджує другій стороні відшкодування всіх цих витрат. Однак інколи відпадає необхідність розгляду справи по суті і ухвалення по ній судового рі­шення у зв’язку з тим, що відповідач у добровільному порядку задо­вольнив вимоги заінтересованої особи в день звернення до суду або після звернення, але до судового розгляду цієї справи. Очевидно, що заінтересована особа в такому разі не буде наполягати на розгляді справи по суті. Однак виникає питання щодо відшкодування судових витрат, які поніс позивач у зв’язку із зверненням до суду. Стаття 89 ЦПК прямо вказує, що якщо позивач не підтримує своїх вимог вна­слідок добровільного задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, то суд за заявою позивача присуджує з відповідача всі поне­сені позивачем по справі судові витрати.

На практиці іноді виникають сумніви щодо того, чи підлягають присудженню з відповідача понесені позивачем витрати, якщо відпо­відач задовольнив вимоги позивача в день звернення його до суду. Річ у тім, що відповідач може задовольнити вимоги позивача шляхом пере­ведення спірної суми поштою або через банк. У таких випадках по­зивач ще не знає про задоволення своїх вимог, а відповідач не знає, що позивач вже звернувся до суду із заявою. Здається, що в такій ситуації необхідно виходити з такого положення: якщо позивач не знав і не міг знати про задоволення своїх вимог відповідачем і у зв’язку з цим звер­нувся до суду, він має право вимагати відшкодування всіх понесених ним витрат, пов’ язаних із зверненням до суду.

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику права на звернення до суду за судовим захистом.
2. Визначте коло передумов права на звернення до суду за судовим захистом.
3. Охарактеризуйте передбачений законом порядок реалізації права на звернення до суду за судовим захистом.
4. Які особи можуть звернутися до суду за судовим захис­том?
5. Які вимоги ставляться до позовної заяви і якими є процесу­альні наслідки подання позовної заяви, що не відповідає вимогам закону?
6. Які є підстави повернення позовної заяви?
7. Які є правові наслідки залишення позовної заяви без руху?
8. Які є підстави об’ єднання в одній позовній заяві декількох вимог?
9. Визначте умови та процесуальний порядок відкриття про­вадження в цивільній справі.
10. З яких підстав може бути відмовлено у відкритті проваджен­ня у справі?
11. Визначте правові наслідки відмови у відкритті провадження у справі та відкриття провадження у справі.