§ 2. Система та склад принципів цивільного судочинства

Підвищення рівня професіоналізму судової практики має здійсню­ватися у контексті практичного розмежування судового тлумачення позитивного та природного права. І це є можливим саме завдяки за­стосуванню загальновизнаних принципів і норм міжнародного права як принципів цивільного процесуального права. Тому уявлення про систему принципів цивільного процесуального права та тлумачення сутності принципів цивільного процесуального права у цьому аспекті приводить до висновку, що систему принципів цивільного процесу­ального права становлять загальновизнані принципи і норми міжна­родного права та принципи, закріплені у національному законодавстві. Загальновизнані норми і принципи як принципи цивільного процесу­ального права, на відміну від принципів, визначених національним цивільним процесуальним законодавством, відбивають засадничі по­ложення природного права у піблічних та приватних відносинах, у тому числі у сфері правосуддя у цивільних справах.

Що стосується загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, то вони як фундаментальні, вихідні, основоположні норми при­родного права визначають глибинні, сутнісні модуси правового регу­лювання цивільних процесуальних відносин при здійснені правосуддя у цивільних справах. Ці принципи є загальними принципами права і за своєю природою виступають як форма природного права. Що стосу­ється принципів цивільного процесуального права, визначених націо­нальним процесуальним законодавством, то вони є основоположними в аспекті механізму правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, зокрема, визначають систему юридичних і процесу­альних засобів правового регулювання процесуальних правовідносин, тобто догму права.

Можна апріорі стверджувати, що в цілому дві групи принципів цивільного процесуального права в контексті лібертарного підходу мають співвідноситися як загальне і специфічне. Втім принципи ци­вільного процесуального права, які закріплені у національному за­конодавстві, можуть у змістовно-регулятивному значенні і не збігати­ся, виходячи зі специфіки, національної самобутності та традицій правового регулювання у цій сфері. Такий стан речей, на перший по­гляд, приводить до асинхронності загальних принципів міжнародного права та принципів, закріплених у національних правових системах.

Разом з тим така асинхронність (умовна асинхронність) не приводить до їх абсолютного протистояння. На наш погляд, саме ця асинхронність є наслідком і відбиттям глибокої закономірності процесуального регу­лювання — розуміння концептуальної єдності у правозастосовній ді­яльності судів закону та права, обов’язку суду застосовувати закон по праву та справедливо з точки зору достатності процесуальних гарантій розгляду судових справ.

При цьому здається дуже важливим, що таке бачення системи принципів цивільного процесуального права відбиває суть філософсько- правової проблеми функцій права як нормативно-цілісної правової системи^[1]. Такі висновки певним чином ґрунтуються, зокрема, не лише на перевагах позитивного права і догми права як такої, а й на загальних принципах права, які в силу своєї умовної асинхронності й акумуляції в собі власне правового змісту і загальних правових цінностей мають глибокий правовий зміст — пріоритет прав людини, верховнство пра­ва, тобто сутнісний модус права. А це означає, що в механізмі судо­чинства з точки зору правозастосування загальновизнані принципи і норми міжнародного права як принципи цивільного процесуального права мають субсидіарний характер.

Під загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права розуміють основоположні імперативні норми міжнародного права, що приймаються і визнаються міжнародним співтовариством держав у ці­лому, відхилення від яких є неприпустимим. Вони мають наднаціональ­ний характер і закріплюються у міжнародно-правових актах — Загаль­ній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Європейській конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини.

У наш час не всі норми міжнародного права визнаються абсолют­но всіма державами обов’язковими для себе. Тим не менше, у сучас­ному міжнародному праві є значна кількість норм, які офіційно визна­ні всіма або майже всіма державами. Ці норми називаються загально­визнаними. Найбільш загальні з них іменуються принципами міжна­родного права^[2].

Слід зауважити, що міжнародному праву відоме таке поняття, як загальні принципи права. Згідно зі ст. 38 Статуту міжнародного Суду, поряд із конвенціями та звичаями, Суд застосовує загальні принципи права, визнані цивілізованими націями. У теорії міжнародного права під загальними принципами права розуміють принципи, загальні для національно-правових нормативних систем держав. Загальні принци­пи права сприяють створенню системи національного права, міжна­родного права, а також правозастосуванню і тому поняття загальних принципів права не можна ототожнювати з поняттям загальновизнаних приниципів і норм міжнародного права^[3].

Загальновизнані принципи і норми міжнародного права стосують­ся різних сфер міжнародного права — дипломатичної служби, паро­плавства, режиму бойових дій, польотів, торгових відносин та інших, у тому числі й сфери правосуддя. Вичерпного переліку загальновиз­наних принципів і норм міжнародного права не існує і не може існу­вати, що ускладнює їх реальне застосування у судовій практиці. Разом із тим все ж таки поступово застосування цих норм стає фактом^[4].

Тим не менше в юридичній літературі робляться спроби їх певної систематизації або формального визначення. Так, наприклад, ствер­джується, що до них беззаперечно належать лише наведені у Статуті ООН і Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. основні принципи міжнародного права^[5]. Відповідно до ст. 2 Статуту ООН, на­приклад, до них належать рівність, співробітництво, добросовісне виконання забов’язань, мирне врегулювання спорів, невтручання та незастосування сили, повага до фундаментальних прав людини, право націй на самовизначення.

Виходячи з того, що загальновизнані принципи і норми регулюють не тільки публічні, а й приватні відносини, пропонується виділяти принципи регулювання приватних відносин як форм конкретизації принципів публічної сфери. До них відносять принцип взаємного за­стосування норм іноземного права і визнання іноземних судових актів (взаємність), як прояв принципів рівності і співробітництва держав; принцип недискримінації іноземних осіб в іноземній державі як прояв принципів рівності та поваги прав людини; принцип захисту публіч­ного порядку при врегулюванні приватних відносин (застереження про публічний порядок) як сторона принципу невтручання у внутрішні справи держав: принцип неухильного виконання забов’язань^[6].

Що стосується сфери правосуддя у цивільних справах з точки зору застосування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, то, без сумніву, можна назвати такі принципи: пріоритету прав людини, верховенства права, права на суд, правової визначеності, правової ефек- тивності^[7]. Очевидність цієї номенклатури принципів визначається тим, що вони випливають безпосередньо з Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини. Особливо прикметно, що ці принципи безпосередньо використовуються при застосуванні і тлумаченні п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, в якій як конвенційне закріплено право на справедливий судовий розгляд як системи процесуальних гарантій належного здійснення правосуддя. У цьому зв’язку є досить симптоматичним те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначив, що, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справед­ливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’ язковість яких надана Верховною Радою України.

У сфері цивільного судочинства виявляють свою дію і принципи, закріплені в Конституції України, законодавстві про судоустрій і Ци­вільному процесуальному кодексі. Незважаючи на те, що принципи закріплюються в різних нормативних актах, вони мають однаковий предмет правового регулювання і належать до складу принципів ци­вільного процесуального права.

Так, у Конституції України містяться базові норми судочинства як єдині підстави правосудної діяльності всіх органів судової влади: поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу й судову (ст. 6); верховенство права й законності (ст. 7); право на судовий захист (ст. 55); неприпустимість примусу свідчити проти себе або своїх близь­ких родичів (ст. 63); здійснення правосуддя тільки судом (ст. 124); незалежність і підпорядкування суддів закону (ст. 129) та ін.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» принципами судочин­ства називає такі, як здійснення правосуддя в Україні виключно судами (ст. 5), самостійність судів (ст. 6), право на судовий захист (ст. 7), право на повноважний суд (ст. 8), рівність перед законом і судом (ст. 9), правова допомога при реалізації права на справедливий суд (ст. 10), гласність і від­критість судового процесу (ст. 11), мова судочинства (ст. 12), обов’язковість судових рішень (ст. 13), право на оскарження судового рішення (ст. 14), одноособовий та колегіальний розгляд справ (ст. 15).

У Цивільному процесуальному кодексі України також закріплю­ються загальні принципи правосуддя та принципи, специфічні для цивільного судочинства:

-      здійснення правосуддя на засадах поваги до честі й гідності, рівності перед законом і судом (ст. 5);

-      гласність та відкритість (ст. 6);

-      державна мова судочинства (ст. 7);

-      законність (ст. 8);

-      змагальність сторін (ст. 10);

-      диспозитивність цивільного судочинства (ст. 11);

-      забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень (ст. 13);

-      обов’язковість судових рішень (ст. 14);

-      процесуальна рівноправність сторін (ч. 1 ст. 31);

-      усність (ст. 6).

Зміст названих нормативних актів свідчить про те, що принципи цивільного процесуального права в них або дублюються, або мають місце певні редакційні відмінності в найменуванні. Крім того, треба зазначити, що мають місце і розходження у формі юридичного закріп­лення принципів у текстах законів. Ці неузгодженості переважно мають юридико-технічний характер.

Очевидно, що всі принципи цивільного процесуального права, як і інші його норми, відбиваються у структурі чинного законодавства, що регулює організацію і порядок здійснення цивільного судочинства. Узагалі ж більшість принципів цивільного процесуального права, закріплених у Конституції України, Законі України «Про судоустрій в Україні», конкретизується у цивільному процесуальному законо­давстві.

За сталою науковою традицією склад принципів цивільного про­цесуального права класифікують за джерелами їхнього закріплення. При цьому виокремлюють конституційні принципи та принципи, за­кріплені в законодавстві про судоустрій і у ЦПК. Залежно від сфери правового регулювання виділяють загальноправові, міжгалузеві та галузеві принципи права. З огляду на це принципи цивільного про­цесуального права в основному мають міжгалузевий характер, оскіль­ки виявляють свою дію і в інших суміжних галузях правового регулю­вання — судоустрою, кримінальному, господарському та адміністра­тивному судочинстві.

Відповідно до ролі того чи іншого принципу в здійсненні право­суддя розрізняють організаційно-функціональні та функціональні принципи цивільного процесуального права. Перша група принципів регулює організацію правосуддя і здійснює вплив на порядок його реалізації. Друга група принципів регулює в основному порядок здій­снення правосуддя, тобто визначає процесуальну діяльність суду і учас­ників цивільного судочинства. По суті у даному випадку мова йде про класифікацію принципів, виходячи із об’ єкта правового регулювання принципів як специфічних правових приписів^[8].

Висловлюються й інші погляди щодо класифікації принципів ци­вільного процесуального права. Так, пропонують їх класифікувати на три групи.

До першої групи входять ті, що становлять фундамент галузі (пра­во на суд та захист порушеного права, баланс приватних та публічних інтересів, рівність учасників спірних відносин перед законом і судом, право на відкритий розгляд справи).

Другу групу становлять ті, що утворюють капітальні перегородки в будівлі правосуддя (мова судочинства, диспозитивність волевиявлен­ня, змагальні засади, безпосередність дослідження доказів, безперерв­ність судового розгляду).

До третьої групи віднесено ті, що смикають контури образно на­званої будівлі і становлять її дах (верховенство основних прав і права щодо закону, яке прийшло на зміну законності; співробітництво держав у захисті порушеного права)^[9]. Без сумніву, і така точка зору, незважа­ючи на образність порівнянь, має право на існування, оскільки містить певний зміст.

Класифікація принципів навряд чи може бути предметом особливих теоретичних дискусій, оскільки сама по собі класифікація має відносно самостійне значення і різні види класифікацій мають право на існуван­ня лише у певному прикладному значенні. Разом з тим на рівні догми права та при догматичному аналізі слід враховувати природу принци­пів як специфічних правових приписів, а також предмет цивільного процесуального права. При цьому науково-практичне значення мають систематизація, тлумачення і застосування норм-принципів за прави­лами, передбаченими для систематизації нормативних актів, у яких фіксуються ці норми, та безпосередній предмет правового регулюван­ня. І тому, так би мовити, двоєдиний підхід, який поєднує характерис­тику принципів цивільного процесуального права контекстуально з нормативним актом, в якому той чи інший принцип закріплено, та предметом регулювання — порядком організації та здійснення цивіль­ного судочинства є більш доцільним. Він синтетично відбивається при характеристиці принципів цивільного процесуального права як організаційно-функціональних та функціональних.

До організаційно-функціональних принципів належать принципи здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності громадян перед законом і судом; незалежності суддів і підкорення їх тільки закону; одноособового та колегіального розгляду цивільних справ; державної мови судочинства; гласності. До групи функціональних — принципи законності; диспозитивності; змагальності; публічності та судового керівництва; процесуальної рівноправності сторін; трьохінстанційнос- ті та забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; усності; безпосередності; обов’язковості рішень суду.

За ідеєю склад принципів цивільного процесуального права, їх кількість — об’єктивно задана величина. Такої думки дотримуються майже всі дослідники. Однак беззаперечним фактом є досить різні пропозиції щодо складу принципів цивільного процесуального права. Г. О. Жилін правильно пише, що кількість принципів тієї чи іншої галузі права об’єктивно обумовлена і не може визначатися тим, чи сформульовано те чи інше положення в конкретній нормі права як принцип, чи ні. Не залежить воно і від розсуду того чи іншого автора і його аргументів, оскільки принципи містяться у нормах права і ви­водяться через їх адекватне тлумачення. У поглядах вчених, дійсно, немає єдності щодо складу принципів цивільного процесуального права, нерідко безпідставно склад принципів розширюється, але таким є шлях пізнання складного явища, яким є принципи права^[10].

^[1] Див.: Алексеев, С. С. Философия права [Текст] / С. С. Алексеев. - М. : Изд-во НОРМА, 1977. - С. 31.

^[2] Зименко, Б. Л. Нормьі международного права в практике судов Российской Фе- дерации. Пособие для судей [Текст] / Б. Л. Зименко. - М. : РАП, 2003. - С. 21.

^[3] Див.: Зименко, Б. Л. Нормьі международного права в практике судов Российской Федерации. Пособие для судей [Текст] / Б. Л. Зименко. - М. : РАП, 2003. - С. 23.

^[4] Див.: Нешатаева, Т. Н. Уроки судебной практики о правах человека: европейский и российский опьгт [Текст] / Т. Н. Нешатаева. - М. : Изд. Дом «Городец», 2007. - С. 16-40; Воронцова, И. В. О применении общепризнанньїх принципов и норм международного права [Текст] / И. В. Воронцова // Тенденции развития гражданского процессуального права России : сб. науч. ст. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2008. - С. 232-233; Зимен­ко, Б. Л. Нормьі международного права в практике судов Российской Федерации. Пособие для судей [Текст] / Б. Л. Зименко. - М. : РАП, 2003. - С. 59-103.

^[5] Див.: Барциц, И. И. Международное право и правовая система России [Текст] / И. И. Барциц // Журн. рос. права. - 2001. - № 2. - С. 63.

^[6] Див.: Нешатаева, Т. Н. Суд и общепризнанньїе принципьі и нормьі международ­ного права [Текст] / Т. Н. Нешатаева // Антология научной мьісли: К 10-летиш Рос- сийской академии правосудия : сб. статей. - М. : Статут, 2008. - С. 631.

^[7] Див.: Нешатаева, Т. Н. Уроки судебной практики о правах человека: европей- ский и российский опьіт [Текст] / Т. Н. Нешатаева. - М. : Изд. Дом «Городец», 2007. -С.  30-34.

^[8] Див.: Цивільний процес України: академічний курс [Текст] / за ред. С. Я. Фур- си. - К. : Вид. Фурса С. Я. : КНТ, 2009. - С. 69-70.

^[9] Фурсов, Д. А. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по граждан- ским делам [Текст] / Д. А. Фурсов, И. В. Харламов // Гражданское судопроизводство как форма отправления правосудия. - Т. 2. - М. : Статут, 2009. - С. 110.

^[10] Жилин, Г. А. Правосудие по гражданским делам: актуальньїе вопросьі [Текст] / Г. А. Жилин. - М. : Проспект, 2010. - С. 83.124