§ 3. Система судів цивільної юрисдикції

Система судів цивільної юрисдикції визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно зі ст. 3 цього Закону судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд консти­туційної юрисдикції. При цьому суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апе­ляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Крім того, у судах різних судо­вих юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з роз­гляду конкретних категорій справ даної юрисдикції. Отже, система судів цивільної юрисдикції є чотириланковою і поєднує в собі відпо­відно суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також Верхов­ний Суд України.

До першої інстанції судів цивільної юрисдикції належать місцеві суди — районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Місце­вий суд як суд першої інстанції розглядає справи, віднесені процесу­альним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом. Підсудність окремих категорій цивільних справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються Ци­вільним процесуальним кодексом України (статті 107-111).

У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господар­ських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопору­шення. Апеляційними загальними судами з розгляду цивільних справ є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастопо­ля, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. У складі апеляцій­ного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих ка­тегорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

Апеляційний суд розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним законом; у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції; аналізує судову статисти­ку, вивчає і узагальнює судову практику; надає методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам; здійснює інші повно­важення, передбачені законом. Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості розгляду цивільних справ апеляційним судом як судом першої інстанції (ст. 107 ЦПК). Повноваження апеляційного суду у цивільному процесуальному законодавстві зводяться до пере­гляду рішень суду першої інстанції та застосування передбачених за­коном повноважень за наслідками розгляду апеляційної скарги на рі­шення, ухвалу або наказ суду першої інстанції (ст. 307 ЦПК).

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Відповідно до ст. 323 ЦПК касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У Вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих катего­рій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

У Вищому спеціалізованому суді діє пленум Вищого спеціалізова­ного суду. Пленум Вищого спеціалізованого суду узагальнює з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону; заслуховує інформацію про стан правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та практику вирішення окремих ка­тегорій справ; приймає рішення про звернення до Верховного Суду України, про направлення конституційного подання щодо конститу- ційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційно­го тлумачення Конституції та законів України; розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кри­мінальних справ розглядає цивільні справи в касаційному порядку згідно з процесуальним законом. Відповідно до ст. 335 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касацій­ної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може вста­новлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були вста­новлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовір­ність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Повноваження суду касаційної інстанції за на­слідками розгляду касаційної скарги передбачено у ст. 336 ЦПК.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя, забезпечує одна­кове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Передусім найголовнішим способом забезпечення однакового спряму­вання судової практики є здійснення правосуддя через перегляд судо­вих рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному по­рядку. Відповідно до ст. 360⁷ ЦПК рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстан­ції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовід­носинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’ язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За заявою сторін та інших осіб, які брали участь у справі, Верхов­ний Суд України переглядає також справи у разі встановлення між­народною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’ язань при вирішенні справи судом.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ст. 45 цього Закону Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань по­станови. Постанови Пленуму Верховного Суду України підписуються головуючим на засіданні Пленуму і публікуються в офіційному друко­ваному органі Верховного Суду України. Для судової практики фунда­ментальний характер мають такі Постанови Пленуму: «Про застосу­вання норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 р. № 2, «Про засто­сування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 р. № 5, «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 р. № 14, «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному по­рядку» від 24 жовтня 2008 р. № 12, «Про практику застосування суда­ми цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 р. № 9 тощо.

При Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попе­реднього розгляду проектів Постанов Пленуму Верховного Суду Укра­їни стосовно надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Порядок організації та діяльності Науково-консультативної ради визначається Положенням про Науково- консультативну раду при Верховному Суді України, затвердженим постановою Президії Верховного Суду України від 5 жовтня 2007 р. № 33.

Верховний Суд України має офіційний друкований орган («Вісник Верховного Суду України», який виходить 12 разів на рік) та може бути співзасновником інших друкованих видань. Відповідно до п. 14 По­станови Президії Верховного Суду України від 5 жовтня 2007 р. № 33 «Про затвердження Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України» робота Ради висвітлюється у журналі «Ві­сник Верховного Суду України», на веб-сайті Верховного Суду Укра­їни та в інших засобах масової інформації.