Розділ 1. Поняття фінансів. Фінансова діяльність держави

§ 1. Поняття, ознаки та функції фінансів

§ 2. Фінансова система держави та її структура  

§ 3. Фінансова діяльність держави  

§ 4. Органи фінансової діяльності

§ 1. Поняття, ознаки та функції фінансів

Забезпечення реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави неможливо без наявності і використання фінансових ресурсів. саме за рахунок акумуляції коштів у власності держави, формування спеціаль­них фондів створюється можливість та, в остаточному підсумку, й іс­нування самої держави.

розуміння сутності і призначення фінансів, особливостей їх функціо­нування пов’язано з природою і функціями держави, здійсненням роз­ширеного відтворення, існуванням товарно-грошових відносин. Форму­ючись у сфері матеріального виробництва, основна маса грошових до­ходів згодом трохи трансформується, перетворюється, рухається в межах різних правових режимів. У цих умовах створюється своєрідний об’єктивний двосторонній зв’язок фінансів і держави. З одного боку, при­рода фінансів, їхні форми, розміри фондів визначають можливості держа­ви, завдання і напрямки її діяльності, гарантують фінансово забезпечені перспективи державного розвитку. З другого боку, за допомогою фінансів держава активно впливає на всі сторони процесу відтворення. З їх допо­могою відбувається розподіл результату відтворення — сукупного сус­пільного продукту, перерозподіл і доведення його складових частин до кінцевого споживача. За рахунок фінансових ресурсів організується сти­мулювання, розвиток виробництва, підтримка об’єктивних і раціональних пропорцій розвитку суспільного виробництва, держави в цілому.

Існування фінансів об’єктивно пов’язано з необхідністю вилучен­ня, формування і розподілу державою частини сукупного суспільного продукту. цим визначається і призначення фінансів — розподіл і пере­розподіл сукупного суспільного продукту в грошовій формі. Саме цим характеризуються ознаки фінансів, їх місце і роль, особливості прояву, форми закріплення і регулювання державою.

Фінанси характеризуються певними особливостями.

1. Фінанси тісно пов’язані з природою і функціями держави, ви­значаються її формами і завданнями державного розвитку на конкрет­ному етапі.
2. Фінанси представляють специфічні, однорідні відносини між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошо­вих фондів.

3.  Фінанси нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин.

4.  Фінанси пов’язані з розподілом і перерозподілом частини сукуп­ного суспільного продукту.

Фінанси дають змогу формувати державі фонди грошових ресурсів суспільного призначення як у централізованій, так і в децентралізова­ній формі. У процесі формування і використання централізованих грошових фондів держава впливає і на утворення, витрачання децен­тралізованих коштів, встановлює і гарантує спеціальні правові режими їх існування.

Дуже важливо підкреслити, що предметом фінансового публічно- правового регулювання є не фінанси взагалі як вичерпна сукупність усіх коштів у державі, а тільки публічні фінанси, тобто ті, власником яких є держава і територіальні громади. Саме тому публічний аспект фінансів і відмежовує предмет регулювання, проводить межу між пу­блічними і приватними фінансами. Останні охоплюють диспозитивні відносини і не є предметом фінансового права.

Навряд чи необхідно в даному випадку зупинятися на історичних екскурсах у динаміку розвитку даної категорії. Однак досить примітний генезис самого терміна «фінанси». Фінанси (лат. finantia — платіж) XVIII-XIV століть міцно пов’язуються з поняттям, що означає роз­рахунок, закінчення терміну платежу, погашення грошового зобов’язання, виплату суми грошей. Дещо пізніше специфічне забарв­лення надає цій категорії корінь, що означає «хитрий, спритний, під­ступний», що, мабуть, відігравало значну роль при виконанні грошових зобов’язань у той час. І тільки у XVI-XVII століттях категорія фінансів стала (спочатку переважно французьке значення терміна) означати господарську діяльність держави, її фінансові ресурси. Той зміст фі­нансів, що сьогодні пов’язаний з цією категорією, міцно узвичаївся до початку XIX століття.

саме з цього часу фінанси стають багатоаспектною категорією, що охоплює економічні, соціальні, правові відносини. Природно, що на­самперед це система відносин, але, мабуть, доречно зазначити і при­кладне значення фінансів. Правова категорія фінансів виявляється в тих формах, що нині сприйняті і використовуються законодавством. тому необхідно розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух державних коштів, і як систему понять, категорій, закріплених і використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна тощо). У даному випадку доречна аналогія з філософськими категорі­ями «зміст» і «форма». Фінанси як система правових відносин визна­чають зміст явища. Законодавче ж закріплення їх показує, наскільки в даний момент ці відносини усвідомлені, зрозумілі, сприйняті, у якій формі їх закріпив законодавець.

Фінанси як правова категорія можуть використовуватися в двох аспектах:

а) у широкому (міжгалузевому);

б) у вузькому (фінансово-правовому).

У першому значенні фінанси (чи окремі їх аспекти, сторони) вико­ристовуються багатьма галузями права і мають загальногалузеве зна­чення. Наприклад, поняття ціни, вартості, доходу тощо — це відносини, що регулюються і цивільним, і фінансовим, і адміністративним, і тру­довим правом, іншими галузями. У другому випадку йдеться про пуб­лічне значення фінансів, винятково грошові фонди держави і терито­ріальних громад. У цій ситуації загальногалузеві поняття, категорії на­бувають спеціально-галузевого характеру і значення, виражають специ­фічні, однорідні фінансово-правові відносини. Загальногалузеві катего­рії доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення.

Фінанси, представляючи собою відносини між людьми з приводу формування, розподілу і використання грошових фондів, тісно пов’язані з грошима, коштами, проте, це не дає змоги поставити між ними знак рівності. Фінансові відносини, будучи переважно грошовими відноси­нами, не адекватні їм, адже за межами їх залишаються відносини, що регулюють сплату штрафів (адміністративне право), відносини купівлі- продажу (цивільне право), відносини з виплати заробітної плати, пенсій (трудове право) та інші відносини, пов’язані із рухом грошей, які не є фінансовими.

слід підкреслити історичний характер фінансів, їх співвідношення з грошима, що і дає можливість сформувати основу розмежування цих категорій. Фінанси, беручи участь у регулюванні обміну і споживання, пов’язані з виникненням і розвитком товарно-грошових відносин і були представлені вже на рівні примітивних форм, брали участь у стихійних, епізодичних випадках обміну. А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, аналізуючи розвиток вартості, виділяли чотири її форми, що відобра­жають певні якісні етапи. Перша (проста, одинична чи випадкова) форма вартості характеризувала нерегулярний, стихійний обмін това­рів. Природно, що ні про які гроші, чи специфічні еквіваленти тут не йшлося. Друга (еквівалентна) форма вартості характеризувала стійкі форми обміну, означала появу необхідності у певних еквівалентах вартості. Третя (загальна) форма вартості передбачає появу єдиного, загального еквівалента, але це знов-таки ще не гроші. На цій стадії могли використовуватися хутра, бруски заліза тощо. Але дійсно за­гальним еквівалентом у цей період стає худоба. Досить згадати скарб­ницю давньоруських князів (скотарницю) чи її скарбника (скотарника). Та й саме загальне поняття заможності, багатства — «капітал» теж пов’язаний з цим етапом (лат. caput — голова), коли голова худоби асоціювалася з добробутом особи. І тільки четверта (грошова) форма вартості приводить до формування і використання саме грошових фондів. Таким чином, фінанси «старіші» за гроші.

Фінансові відносини пов’язані не лише з грошима. Певною мірою сюди входить і група натуральних відносин. Природно, вони нероз­ривно пов’язані чи похідні від грошових, але не адекватні їм. Напри­клад, чинне законодавство закріплює можливість сплати податку в натуральній формі (фіксований податок із сільськогосподарських ви­робників), хоча за своєю природою податок — це грошові надходжен­ня. Фінансові відносини охоплюють і відносини забезпечення обов’язку по сплаті податку (реалізація майна платника податків). Природно, що ці відносини або опосередковують грошові, або пов’язані з певними труднощами, мають тимчасовий характер. Однак і це свідчить про не­адекватність фінансів і грошей. Об’єктивна необхідність фінансів обумовлюється існуванням держави, наявністю товарно-грошових відносин. Грошові ж фонди утворюють матеріальний зміст фінансів, але не їх сутність. Фінанси являють собою відносини, що регулюють формування, розподіл і використання централізованих і децентралізо­ваних грошових фондів.

Найбільш важливі ознаки, що розкривають сутність фінансів, про­являються в їх функціях. Фінанси, функціонуючи як інструмент роз­поділу частини сукупного суспільного продукту, одночасно і контролю­ють поділ його на частини, співвідношення цих частин, канали витра­чання фондів. цим і обумовлена наявність двох функцій фінансів: розподільчої і контролюючої. У деяких підручниках, монографіях звертається увага на інші функції (перерозподільча, стимулююча, дес- тимулююча, накопичувальна і т. д.), однак це фактично окремі сторони реалізації розподільчої функції, деякі особливості її здійснення.

розподільча функція фінансів гарантує забезпечення державою суб’єктів відносин необхідними грошовими ресурсами, підтримку сус­пільних пропорцій. об’єктом регулювання виступає частина сукупного суспільного продукту, що надходить державі, суб’єктами відносин — держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи. При розпо­ділі формуються і підтримуються пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, забезпечується розвиток розширеного відтворення, зачіпаються інтереси держави, підприємств, громадян. Ця функція здійснюється в процесі первинного і вторинного розподілу. У першому випадку утворюються первинні фонди базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств і організацій і т. д.), сукупність яких і формує національний дохід держави. однак на цьому етапі створюється лише передумова формування державних грошових фондів, розміри яких остаточно визначаться тільки після сплати податків, обов’язкових зборів і платежів. останні процеси і становлять зміст вто­ринного розподілу чи перерозподілу. Цьому етапу властиві певні особ­ливості, пов’язані з формуванням так званих вторинних доходів дер­жави. Якщо на стадії первинного розподілу прибуток державних під­приємств відразу ж надходить власнику — державі, то на стадії вторин­ного розподілу кошти змінюють власника. Наприклад, одержавши на стадії первинного розподілу доходи, на стадії вторинного розподілу фізичні особи, сплачуючи податки, саме і забезпечують зміну власності на частину коштів, передаючи їх державі.

розподільча функція фінансів реалізується на декількох рівнях:

а) внутрішньогосподарський — характеризує розподіл грошових ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);

б) внутрішньогалузевий — забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між підгалузями. Насамперед йдеться про розподіл коштів основних галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво);

в) міжгалузевий — розподіл грошових ресурсів між основними галузями. У цих умовах формуються основні пропорції суспільного відтворення;

г) міжтериторіальний — гарантує надходження коштів окремим регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального по­ділу держави і забезпечує утворення місцевих бюджетів.

Контролююча функція фінансів органічно пов’язана з розподіль­чою. Вони фактично існують як єдиний механізм. Здійснюючи розпо­діл грошових фондів, держава одночасно контролює їх розміри, спів­відношення, пропорції. Контролюючою функцією фінансів відслідко­вується весь процес розподілу і руху грошових ресурсів. Диференціа­ція контролю за стадіями дозволяє прийняти необхідне рішення, здій­снити коректування на проміжних етапах руху грошових фондів і уточнити, поліпшити процес розподілу.

Фінанси як система відносин виявляються в сукупності катего­рій, понять. Однією з найбільш загальних, фундаментальних, сис­темоутворюючих категорій є фінансове господарство, фінансова система. Певною мірою йдеться про схожі поняття. У сучасній юридичній літературі найчастіше характеризується фінансова сис­тема, фінансове господарство розглядається тезово, стосовно фі­нансової діяльності держави. На початку XX століття у фінансово- правовій літературі вони переважно характеризувалися як синоніми, насамперед досліджувалося фінансове господарство. Так, С. І. Іло- вайський розглядав фінансове господарство як «.. .сукупність явищ, що належать до планомірної організованої діяльності примусових союзів, спрямованих на спеціальну мету придбання і витрачання господарських благ, необхідних для виконання усіх завдань цих союзів»^[1]. Він підкреслював і особливості фінансового господарства, до яких відносив:

а) примусово-колективний характер господарства;

б) регулювання доходів витратами;

в) перевагу над приватним господарством як за розмірами, так і за тривалістю існування;

г) специфічні примусові засоби придбання господарських благ;

д) зміст як галузі управління.