24.1. Правові засади кредитних відносин

Основними формами кредитування, які використовуються в народному господарстві України, е: банківський (фінансовий) і комерційний кредит.

Комерційний кредит — це така форма кредитування, що забезпечується суб'єктами економічної системи, які не є фінансовими установами взагалі і банками зокрема. Ст. 1057 ЦКУ визначає комерційний кредит як договір, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, що визначаються родовими ознаками, і в якому може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг.

Основним різновидом комерційного кредиту є товарний кредит. Основні правові засади його здійснення визначаються у ст. 1054—1057 ЦКУ.

Банківський кредит є різновидом фінансового кредиту, який надається виключно фінансовими установами.

Банківське кредитування регулюється ЦКУ, ГКУ та НПА НБУ.

Основні юридичні й економічні терміни, які визначають сутність і використовуються при здійсненні банківського кредитування, такі:

• банківський кредит — позиковий капітал банку, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до цього кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування;

• договір банківського кредиту — договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Кредитний договір, укладений з недотриманням письмової форми, є нікчемним;

• кредитна операція банку — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника;

• кредитоспроможність — здатність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями;

• кредитний ризик — це ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належить сплатити за користування кредитом у строки, визначені у кредитному договорі;

• позичальник — суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, наявних у суспільстві. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на таких передбачених кредитним договором умовах: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк із відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. При наданні споживчих кредитів (у т. ч. шляхом відкриття кредитних ліній) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін.

Основні джерела формування банківських кредитних ресурсів такі: а) власні кошти банків; б) залишки на розрахункових і поточних (валютних) рахунках; в) залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові; г) міжбанківські кредити; д) кошти, отримані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати ресурси один в одного на договірних засадах, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами.

У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позики у НБУ. Кредитні ресурси НБУ становлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.

Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позиками.