1.3. Поняття і склад фінансової системи України

Функції та механізми управління фінансовою діяльністю мають у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами, а державні кошти слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень, а також за напрямами, визначеними в межах фінансової системи держави.

Термін система (з грец. system — ціле, що складене з частин; сполучення) означає сукупність елементів, що перебувають у відносинах і взаємозв'язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність. Елементи системи об'єднані в підсистеми прямими й зворотними зв'язками. Система, з філософського погляду, розуміється як ієрархічна впорядкованість сукупності підсистем і структурних одиниць.

Фінансова система, як і будь-яка система, є сукупністю взаємопов'язаних елементів, які мають однорідні ознаки. Вона поділяється залежно від теоретичного погляду, на категорії "фінанси", "фінансові ресурси", "фінансові відносини" тощо.

Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах, наприклад:

• як сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності щодо мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування;

• як сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких створюються і використовуються фонди грошових коштів, тобто фінансова система будується за блоками фінансових відносин — централізованих і децентралізованих (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова);

• як сукупність відокремлених певних складових фінансів, які мають свої характерні ознаки й особливості і відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу ВВП (В.Н. Опарін);

• як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які у межах своєї компетенції здійснюють керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ та організацій, що беруть у ній участь (з погляду порядку її організації).

Якщо характеризувати фінансову систему з позицій економіки, то вона буде значно ширшою і включатиме державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції) та фінансовий ринок (ринок грошей, капіталів, цінних паперів та кредитний ринок).

Фінансова система України як предмет дослідження фінансового права складається з таких основних ланок (елементів):

• державний бюджет;

• місцеві фінанси;

• фінанси державних підприємств, установ та організацій;

• спеціальні цільові фонди;

• кредит.

Державний бюджет — найбільший централізований фонд коштів, який перебуває у розпорядженні КМУ та виконує державну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину НД, що перерозподіляється фінансовими методами. У державному бюджеті органічно пов'язані основні фінансові інститути — податки, позики й видатки.

Бюджетний кодекс України: бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Державний бюджет тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи і є координуючим центром, який в умовах ринкової економіки надає необхідну їм допомогу. Це, зокрема, бюджетні дотації, субвенції, субсидії, кредити, гарантії, які сприяють забезпеченню нормального функціонування інших ланок фінансової системи.

Місцеві (муніципальні) фінанси. Компетенція щодо їх формування визначається чинним законодавством України: Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування", "Про місцеві державні адміністрації" тощо. У сфері фінансової діяльності їх компетенція встановлюється насамперед Бюджетним кодексом України та періодичними актами про бюджет місцевих органів.

Структура місцевих фінансів визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом держави. В Україні це бюджети областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл. У США до місцевих фінансів належать бюджети штатів, графств, муніципалітетів, округів із закріпленими за ними видатками, джерелами доходів, у ФРН — бюджети земель, громад та міст.

Фінанси державних підприємств.

Основну роль у фінансовій діяльності держави, особливо у сфері фіскальної політики і формування дохідної частини бюджетної системи, відіграє приватний сектор шляхом перерозподілу частки отриманих доходів у вигляді податків та обов'язкових цільових платежів. Однак значення фінансів державних підприємств є великим. Є навіть поняття "державне підприємництво".

Одним із завдань фінансів державних підприємств є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку низки важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів).

Спеціальні фонди мають певне цільове призначення та визначену законодавством самостійність, характерною рисою яких є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою, тому їх склад та включення до бюджетів є різноманітним.

В Україні досить довго спецфонди функціонували у межах Державного бюджету України для підвищення контролю (парламентського та спеціального фінансового контролю) за мобілізацією, розподілом та використанням коштів, що надходять до таких фондів. Ці фонди включаються до Спеціального фонду Державного бюджету України і передбачають обов'язковий цільовий характер використання коштів, визначений законодавством. Переважно кошти, що надходять до таких фондів, спрямовані на підтримання соціальної політики держави — забезпечення зайнятості населення, державного страхування у разі безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням тощо.

Пенсійний фонд України є загальнодержавним цільовим фондом коштів, який не входить до складу Державного бюджету України і має свій апарат та власні повноваження у сфері здійснення контролю за мобілізацією та витрачанням зібраних коштів. Його діяльність також спрямована на виконання соціальної політики держави.

Кредит — державний (муніципальний) та банківський. Основні риси таких видів кредиту: відплатність, строковість, поворотність, забезпеченість. У відносинах щодо державного кредиту позичальником є безпосередньо держава. Наприклад, випускаючи облігації державної внутрішньої позики (ОДВП), держава визначає умови їх випуску та розміщення, строк, термін повернення та розмір відплатності (тобто процентів, що будуть нараховані за розміщення таких ОДВП), а забезпеченням є все майно держави. Фактично кошти, які збирає держава шляхом розміщення емітованих випусків державних цінних паперів (ОДВП, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань тощо), є боргом держави перед юридичними та фізичними особами. Наявний борг має погашатися у встановлені державою строки. Отримані кошти спрямовуються на покриття дефіциту Державного бюджету України, на фінансування поточних видатків держави.

У свою чергу банківський кредит передбачає обов'язковий цільовий характер використання позичених коштів. Кредитором є фінансово-кредитна установа, що має відповідні повноваження на здійснення активних операцій щодо розміщення залучених ресурсів, позичальником — юридичні та фізичні особи, які отримують такі ресурси під відповідне забезпечення на умовах, визначених кредитором. Тобто на відміну від державного кредиту, умови кредитування встановлює кредитор, а не позичальник. Банківський кредит перебуває на межі регулювання фінансового й цивільного права, однак істотно впливає на формування ринку позичкових капіталів і, відповідно, на утворення та обіг державних фінансів.

Перелічені ланки є основними і є предметом дослідження науки фінансового права. Проте фінансову систему України не можна обмежувати тільки названими вище ланками, оскільки крім них є й інші, більш специфічні.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке фінанси як економічне явище? Які ознаки і характер їх функціонування?

2. Які є форми існування фінансів?

3. Охарактеризуйте фінансові відносини та діяльність. їх забезпечення.

4. Що таке об'єкт фінансової діяльності, які його основний інструмент і принципи?

5. Охарактеризуйте фінанси як правову категорію.

6. Які є принципи здійснення фінансової діяльності? Охарактеризуйте загально-правові і галузеві принципи.

7. Назвіть предмет дослідження фінансового права.

8. Які відмінності між державними і приватними фінансами?

9. Поясніть, що таке централізовані і децентралізовані фонди коштів та фінансові ресурси держави?

10. Які є методи фінансової діяльності?

11. Розкрийте поняття фінансової системи України.

12. Охарактеризуйте елементи ФСУ: державний і місцевий бюджет.

13. Охарактеризуйте елементи ФСУ: фінанси державних підприємств, спеціальні фонди і кредит.