Розділ 10 Правове регулювання валютних операцій та здійснення валютного контролю - Страница 4
10.4. Ліцензування валютних операцій
Ліцензія — це дозвіл, що видається відповідним спеціально уповноваженим державним органом, на здійснення певних видів діяльності, які згідно з чинним законодавством потребують ліцензування.
У Положенні про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій, затвердженому постановою Правління Національного банку України за № 181 від 6 травня 1998 р. ліцензування визначається як порядок видачі банкам дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України, а також їх діяльність не загрожує інтересам їх клієнтів. Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленої довіреності головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку за місцем знаходження філії банку.
Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Слід зазначити, що операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», та інші операції з дозволу Національного банку України. У Положенні про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій йдеться саме про конкретні банківські операції, що потребують ліцензування, в тому числі про операції з валютними цінностями.
Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, потрібний для здійснення такої операції. У зв'язку з цим виникає запитання, чи потрібно уповноваженому банку одержувати індивідуальні ліцензії. Якщо йдеться лише про суто банківські операції, зрозуміло, що банк діє тільки в межах генеральної ліцензії. Проте варто зауважити, що банк, маючи специфічний статус, може здійснювати й інші операції, які не пов'язані з банківськими операціями і які прямо не заборонені законом. Тобто банк у певних правовідносинах може виступати як звичайний суб'єкт господарської діяльності. Так, ст. З Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. встановлено, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, а особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України. Саме в цих випадках може постати питання про одержання уповноваженим банком індивідуальної ліцензії. Наприклад, поширеним випадком одержання уповноваженими банками індивідуальної ліцензії Національного банку України є здійснення уповноваженими банками інвестування за межі України.
Вимоги, які висуваються до комерційних банків при одержанні ними генеральної та індивідуальної ліцензій, є різними. Це пов'язано з тим, що генеральна ліцензія є безстроковою та призначена для здійснення необмеженої кількості операцій, а індивідуальна ліцензія надається для здійснення лише однієї операції.
Не всі валютні операції потребують одержання індивідуальної ліцензії Національного банку. Виключний перелік випадків, які підпадають під режим індивідуального ліцензування, міститься у п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93. Водночас на практиці виникає багато труднощів щодо з'ясування точного змісту валютної операції, що підлягає ліцензуванню. Це пов'язано з тим, що у чинному законодавстві не за всіма випадками такого ліцензування існує чітка регламентація порядку одержання зазначених ліцензій.
Найбільш чітко врегульовано питання ліцензування операцій щодо здійснення інвестицій за кордон. Ці питання регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Указом Президента України від 13 вересня 1995 р. № 839 «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України». Відповідно до зазначених нормативних актів інвестування валютних цінностей ліцензується Національним банком України, а здійснення інвестицій у вигляді іншого майна та майнових цінностей ліцензуються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, функції якого згідно з Указом Президента України від
15 грудня 1999 р. № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» передані Міністерству економіки України. В Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яка затверджена постановою Правління Національного банку України за № 122 від
16 березня 1999 р., також чітко визначено, що Національний банк України видає ліцензії не на всі інвестиції за кордон, а лише на ті, що за своїм змістом є господарською операцією, яка передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності.
Оскільки здійснення валютних операцій передбачає, як правило, участь у цих операціях декількох осіб, то може постати питання про те, хто саме з суб'єктів конкретної угоди зобов'язаний одержати відповідну індивідуальну ліцензію. Відповідно до п. 5 ст. 5 Декрету № 15-93 одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.