Розділ 6 Договори банківського рахунку. Правове регулювання безготівкових розрахунків. Міжбанківські розрахунки - Страница 8
6.8. Розрахунки платіжними вимогами та інкасовими дорученнями
Як уже зазначалось, за загальним правилом безготівкові розрахунки здійснюються з ініціативи та за дорученням власників рахунків. Проте мають місце випадки, коли банки зобов'язані списувати кошти з рахунків їх власників не тільки за їх дорученням, а й на вимогу (розпорядження) державних органів або господарюючих суб'єктів, яким надане таке право. Це так звані випадки безспірного стягнення (списання) коштів. У окремих законах іноді ще вживається поняття «безакцептне списання коштів», проте воно застаріло. На сьогодні в Україні не існує такої форми розрахунків, як акцепт платіжної вимоги, а отже, не зовсім коректно говорити про безакцептне списання.
Останнім часом у законодавстві закріпився такий термін, як «безспірне стягнення коштів», однак це, звичайно, не означає, що таке списання взагалі не може бути оскаржене, опротестоване у суді або в іншому встановленому законодавством порядку. Мається на увазі, що в момент пред'явлення розрахункових документів на таке стягнення, якщо вони належним чином оформлені, банк повинен виконати їх (за умови наявності коштів), не питаючи згоди власника рахунку і не розглядаючи його заперечень проти стягнення. Якщо на момент надходження документів на безспірне стягнення коштів на їх виконання на рахунку немає або їх недостатньо, то вони мають прийматися банком і обліковуватися в картотеці та оплачуватися в міру надходження коштів, а не повертатися без виконання, як це в більшості випадків робиться з розрахунковими документами самого клієнта. У цьому ж розумінні застосовується і вираз «безакцептне списання коштів», тому надалі використовуватиметься узагальнений термін «безспірне стягнення».
Безспірне стягнення коштів є досить суттєвим обмеженням прав власника рахунку розпоряджатися своїми коштами. Тому застосування його обмежене і може мати місце лише у випадках, коли таке право прямо передбачено в законі. До недавнього часу безспірне стягнення досить широко застосовувалось і право на нього передбачалося не лише в законах, айв указах Президента та постановах Кабінету Міністрів України. Проте наприкінці 1996 р. було прийнято два закони, які значно обмежили сферу застосування безспірного стягнення. Були внесені зміни до ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та до ст. 381 Цивільного кодексу України. Відповідно до них без згоди юридичної особи, фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності стягнення (списання) коштів, що знаходяться на їх рахунку в банках, не допускається за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішеннями суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.
Наступним кроком у обмеженні випадків безспірного стягнення було прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності у банках». Відповідно до нього у 13-ти законах України безспірний порядок стягнення коштів був замінений на загальний, претензійно-позовний. Проте і нині існує значна кількість законодавчих актів, які надають право державним органам і суб'єктам підприємницької діяльності на безспірне стягнення коштів. Це, зокрема, такі закони та декрети:
1. Арбітражний процесуальний кодекс України (ст. 8).
2. Цивільний процесуальний кодекс України (сталті 348, 349.
3. Кодекс торговельного мореплавства України (статті 55, 183).
4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 53).
5. Закон України «Про Єдиний митний тариф» (ст. 25).
6. Закон України «Про бюджетну систему України» (ст. 23).
7. Закон України «Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (ст. 6).
8. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» (ст. 9).
9. Закон України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» (ст. 17).
10. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» (ст. 11, п. 8).
11. Закон України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 р. » (ст. 5).
12. Закон України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997-1998 роках» (ст. 1).
13. Закон України «Про деякі питання підготовки до проведення в місті Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку» (п. 6 розд. II).
14. Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» (ст. 22).
15. Закон України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (статті 9, 21, 34, 41).
16. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. за № 13—92 «Про прибутковий податок з громадян» (ст. 20).
17. Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. за № 8—93 «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» (статті 6, 7).
18. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. за № 30—93 «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (ст. 8).
19. Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. за № 33—93 «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» (ст. 7).
20. Закон України «Про виконавче провадження» (статті 3, 44, 46, 50, 51, 87).
Водночас варто зазначити, що цей перелік не є сталим, бо попри загальну тенденцію до зменшення випадків безспірного стягнення, все ж має місце прийняття окремих законів, які надають таке право певним категоріям стягувачів. Безспірний порядок стягнення є бажаним і зручним для стягувачів, оскільки він значно прискорює і спрощує процедуру одержання коштів порівняно з претензійно-позовним порядком, не потребує витрат на сплату мита за судовий розгляд. Але, як уже зазначалось, такий порядок суттєво обмежує право платників на розпорядження його коштами, у зв'язку з чим може негативно вплинути на його фінансово-господарську діяльність. Тому в майбутньому, на нашу думку, єдиним випадком безспірного (примусового) стягнення коштів має стати стягнення за виконавчими документами. Проте на сьогодні, враховуючи необхідність прискорення надходження коштів до бюджету та на рахунки пріоритетних галузей (наприклад, сільськогосподарських товаровиробників), коло підстав для безспірного стягнення досить значне.
Найпоширенішими випадками застосування безспірного стягнення є:
— стягнення недоїмок до бюджетів і державних цільових фондів за податками і обов'язковими зборами та фінансових санкцій до бюджету;
— стягнення за визнаними документами судів загальної юрисдикції та арбітражних судів;
— стягнення за виконавчими претензіями відповідно до ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України.
Безспірне стягнення здійснюється на підставі двох розрахункових документів, таких як платіжна вимога та інкасове доручення (розпорядження).
За своїми реквізитами ці документи нічим не відрізняються. Єдине, чим вони різняться між собою, так це те, що стягувача-ми за інкасовим дорученням (розпорядженням) можуть бути тільки органи державної податкової служби, а за платіжними вимогами — будь-які інші юридичні особи, які відповідно до законодавства мають право застосувати безспірне стягнення коштів.
На розрахункові документи щодо безспірного стягнення коштів поширюються викладені вище загальні вимоги щодо обов'язкових реквізитів розрахункових документів. Додатково до цих загальних реквізитів згідно з п.п. 143, 145 Інструкції № 7 як у платіжній вимозі, так і в інкасовому дорученні залежно від конкретного виду безспірного стягнення, в рядку «призначення платежу» потрібно зазначити назву закону та відповідну статтю, якою передбачено безспірне списання (стягнення) коштів, а в разі необхідності — вид платежу і строк, протягом якого здійснюється стягнення (наприклад, період, упродовж якого нараховується пеня), а також акт ненормативного характеру, на підставі якого здійснюється стягнення (постанова, рішення, наказ тощо). Така вимога до оформлення зазначених документів спрямована на те, щоб обмежити випадки безспірного стягнення лише тими, які передбачаються законами України. Якщо зі змісту закону випливає необхідність посилання на інші документи, то в розрахунковому документі мають зазначатися назва, дата, номер відповідного документа. Ними можуть бути: договір (наприклад, у разі стягнення вартості сільськогосподарської продукції за Законом України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997—1998 роках»), митна декларація, вексель тощо.
Із змісту деяких законів випливає необхідність не тільки посилатися на певні документи, а й додавати їх до розрахункових документів. Ці вимоги відображені в Інструкції № 7. Так, зокрема, відповідно до ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України до платіжної вимоги має додаватися відповідь на претензію (оригінал), а якщо в ній не зазначена сума визнаної претензії, то і копія претензії. У разі списання на підставі виконавчого документа слід обов'язково подати в банк його оригінал. При цьому в останньому випадку посилання у розрахунковому документі на законодавчий акт не вимагається, оскільки правомірність списання підтверджується наявністю виконавчого документа, в якому є посилання на статті відповідного кодексу.
Відповідальність за обгрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення коштів несе стягувач. Банк не повинен і не має можливості здійснювати контроль за достовірністю таких даних. Він повинен тільки перевірити правильність заповнення розрахункових документів, відповідність зазначених у них підстав для безспірного стягнення законам України, а також у разі необхідності — даним, зазначеним у виконавчих або інших документах, що додаються.
Платіжні вимоги (інкасові доручення) приймаються банком протягом 10 календарних днів з дня виписки. Ці документи подаються стягувачем до установи банку, в якому він обслуговується. Виняток з цього правила може мати місце лише у тому випадку, якщо кошти підлягають стягненню саме з цього банку. У випадку конфліктної ситуації, щоб запобігти можливості створення цим банком перешкод до стягнення, стягувач має право надіслати розрахункові та виконавчі документи безпосередньо до територіального управління Національного банку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку-платника.
Як зазначалось, документи на безспірне стягнення коштів з основних рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. Якщо коштів бракує, списується наявна сума, а розрахунковий документ поміщається на позабалансовий рахунок № 9803 (так звана картотека) з відміткою про часткову оплату. У разі повної відсутності коштів на виконання розрахункових документів на безспірне стягнення вони також обліковуються в картотеці. Такі документи виконуються в міру надходження коштів на рахунок.
Зазначений порядок вимагає встановлення певної черговості виконання розрахункових документів, оскільки кількість документів, що обліковуються на картотеці, може бути досить значною. Оскільки кошти, що надходять на рахунок, мають спрямовуватися на оплату документів, котрі обліковуються на картотеці, то це може суттєво обмежити можливість власника рахунку розпоряджатися своїми коштами, заблокувати його розрахунки.
Положенням про виконання установами банків доручень підприємств та розрахункових документів на безспірне стягнення (списання) коштів, в редакції, затвердженій постановою Правління Національного банку України за № 220 від 5 травня 1999 р., встановлений такий порядок здійснення платежів у разі недостатності коштів на основному рахунку: в першу чергу 10 % від надходжень коштів на основний рахунок спрямовується на сплату сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та безспірне списання (стягнення) органами Пенсійного фонду України недоїмки за цим збором та коштів за регресними вимогами. Це положення зумовлене необхідністю вирішення важливого соціального питання щодо забезпечення виплати населенню заборгованості за пенсіями. Далі кошти, що надходять на основний рахунок, в розмірі до 15 % від надходжень за попередній місяць (для вуглевидобувних, гірничорудних, гірничохімічних підприємств — до 25 %) дозволяється спрямовувати на невідкладні потреби за розпорядженням власника рахунку.
Конкретні напрями спрямування цих коштів визначає власник рахунку. Це можуть бути розрахунки за господарськими договорами з клієнтами, заробітна плата, премії своїм працівникам, виплати на будівництво, реконструкцію, соціальну сферу тощо. Крім того, виходячи із необхідності вирішення важливого соціального питання і обов'язку наймодавців виплачувати заробітну плату, до 50 % від решти коштів, що залишилися після здійснення зазначених вище платежів, власник рахунку може використати на сплату простроченої понад 15 днів заробітної плати, прирівняних до неї платежів та утримань з неї. У цьому випадку решта 50 % коштів має спрямовуватися на оплату обов'язкових зборів, що нараховуються на фонд оплати праці (збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, обов'язкове соціальне страхування, до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи), оскільки відповідно до законів про такі збори вони мають сплачуватися одночасно із виплатою заробітної плати. При цьому якщо у картотеці є документи на стягнення сум заробітної плати та прирівнених до неї платежів за рішенням судів, то вони виконуються в рахунок цих 50 %, але перед видачею підприємству коштів на виплату заробітної плати за розпорядженням його керівника.
Потім мають сплачуватися платіжні доручення клієнта та розрахункові документи на безспірне стягнення коштів за платежами з податків та обов'язкових зборів до бюджету, а далі — інші документи на безспірне стягнення в порядку календарної черговості їх надходження.
Можливість існування додаткового поточного рахунку зумовлює необхідність розробки процедури безспірного стягнення з таких рахунків. Якщо їх власник за відсутності коштів на основному рахунку при надходженні до нього розрахункових документів на безспірне стягнення на підставі повідомлення банку відповідно до п. 4 розділу II Закону України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» не перераховує кошти з додаткового поточного рахунку на основний для забезпечення погашення зазначеної заборгованості або безпосередньо не погасить її з додаткового рахунку, то така заборгованість може бути стягнена з додаткового рахунку в без-спірному порядку.
Цей механізм стягнення коштів з додаткового рахунку, передбачений Інструкцією № 7, загалом такий же, що і викладений вище механізм стягнення з основного рахунку. Відмінність полягає лише в тому, що до додаткових рахунків картотека заборгованості не відкривається і стягнення здійснюється лише в межах наявних на таких рахунках коштів. Тому, якщо на момент надходження розрахункових документів на безспірне стягнення до додаткових рахунків коштів на них немає, банк повертає такі документи без виконання з відповідною відміткою.
Якщо коштів бракує, здійснюється їх часткова оплата у межах наявних коштів, про що також робиться відповідна відмітка на розрахункових документах. При цьому оригінали виконавчих документів або визнаної претензії з відміткою про часткову оплату повертаються стягувачу, щоб він міг використати їх у подальшому для стягнення решти коштів. У банку мають залишатися копії цих документів, завірені штампом банку. Цим механізм стягнення з додаткового рахунку також дещо відрізняється від порядку стягнення з основного рахунку, відповідно до якого розрахункові документи виконуються до їх повного погашення і оригінали виконавчих документів (визнаної претензії) залишаються в документах для банку.
Варто зауважити, що викладені положення не стосуються без-спірного списання коштів з реєстраційних рахунків бюджетних установ і організацій. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» таке стягнення проводиться виключно органами Державного казначейства України. Порядок безспірного списання коштів із реєстраційних рахунків установ і організацій, оплата видатків яких здійснюється з Єдиного казначейського рахунку, затверджений Головним управлінням Державного казначейства України за № 25 від 22 березня 1999 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 233/3526 від 15 квітня 1999 р.).
Безспірне стягнення коштів з рахунків в іноземній валюті регулюється окремим нормативним актом — Порядком безспірного списання (стягнення) коштів з рахунків в іноземній валюті суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків) на території України, нова редакція якого затверджена постановою Правління Національного банку України за № 374 від 16 вересня 1998 р.
Слід зазначити, що в цілому механізм стягнення коштів з валютних рахунків аналогічний механізму стягненню з рахунків у національній валюті. Проте він має і певні особливості, що випливають зі специфіки розрахунків в іноземній валюті.
Оскільки однією з особливостей валютного регулювання є заборона обігу і використання іноземної валюти як засобу платежу між резидентами України, тому і коло підстав, коли можливе безспірне стягнення коштів з рахунків, ще більш обмежене порівняно зі стягненням з рахунків у національній валюті.
Стягнення коштів з рахунків у іноземній валюті допускається у тих випадках, якщо це випливає з чинного законодавства.
Так, зокрема, відповідно до п. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» за № 8—93 від 21 січня 1993 р. стягнення недоїмки може бути звернене на будь-які окремі рахунки недоїмника, тобто і на рахунки в іноземній валюті.
Крім того, стягнення з рахунків у іноземній валюті здійснюється на підставі виконавчих документів судів України, виданих на виконання рішень про стягнення коштів у іноземній валюті, прийнятих судами України (оскільки суди мають право звернути стягнення на будь-яке майно боржника, в тому числі на кошти в іноземній валюті) та судами інших країн, які є обов'язковими до виконання на території України відповідно до міжнародних угод або чинного законодавства України, якщо інший порядок виконання не передбачений міжнародними договорами.
Стягнення з рахунку в іноземній валюті можливе також згідно зі ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України за визнаною боржником претензією. На користь резидента стягнення за визнаною претензією допускається за операціями, передбаченими чинним законодавством як такі, що можуть здійснюватися між резидентами на території України в іноземній валюті (наприклад, за заборгованістю за кредитами, наданими в іноземній валюті тощо). Зазначена вимога спрямована на те, щоб не допускати застосування претензійного порядку для використання іноземної валюти як засобу платежу між резидентами України.
Нерезиденти України мають право на стягнення за визнаною претензією у тому разі, якщо в договорі між ними і резидентом України передбачено, що спори, які виникають у процесі виконання цього договору, розглядаються арбітражними судами України відповідно до чинного законодавства. Саме у цьому випадку на відносини між нерезидентом і резидентом-боржником поширюється ст. 8 Арбітражного процесуального кодексу України щодо права безспірного стягнення коштів.
Головною особливістю безспірного стягнення з рахунків у іноземній валюті є те, що воно здійснюється лише в межах наявних коштів на рахунку на день надходження документів. Картотека заборгованості до валютних рахунків не ведеться.
Порядок безспірного стягнення з валютних рахунків нагадує порядок безспірного стягнення з додаткових рахунків у національній валюті України. Особливістю стягнення з рахунків в іноземній валюті є те, що в більшості випадків при цьому має здійснюватися конвертація іноземної валюти в національну валюту, якщо стягувачем (одержувачем) коштів є резидент України. Продаж іноземної валюти за гривні не вимагається, якщо стягувачем є нерезидент України. У цьому разі відповідна іноземна валюта перераховується безпосередньо на його рахунок. У випадку здійснення безспірного стягнення нерезидентом на відміну від загального правила розрахунковий документ може направлятися безпосередньо до уповноваженого банку боржника.