ГЛАВА 21 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ - Страница 3 PDF Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

§ 4. Склад і використання земель зв'язку та енергетики

Розвиток і вдосконалення поштового та електричного зв'язку здійснюються відповідно до Комплексної програми створення єдиної національної системи зв'язку. Суспільні відносини у цій галузі регулюються Законом України «Про зв'язок» та іншими актами законодавства.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутни­кові засоби зв'язку1 (ст. 75 ЗК).

До складу цих земель Закон «Про зв'язок» відносить зе­мельні ділянки, надані для будівництва й експлуатації під­земних кабельних, повітряних ліній зв'язку, та проводового мовлення, морських кабельних лінії зв'язку, під кабелі зв'язку при переходах через судноплавні та сплавні річки, озера, во­досховища і канали, під надземні та підземні підсилювальні (регенераційні) пункти, радіорелейних, тропосферних, супутникових ліній зв'язку, телевізійних, радіомовних і прий­мально-передавальних радіостанцій і центрів з антенними системами, будинків, споруд та інших об'єктів, необхідних для експлуатації, технічного переоснащення та реконструк­ції систем електрозв'язку і підприємств поштового зв'язку.

Суб'єктам зв'язку земельні ділянки надаються у влас­ність2 постійне користування (на період експлуатації засо­бів, споруд і мереж) або на умовах оренди (на період їх бу­дівництва).

Правове регулювання використання земель зв'язку здій­снюється Земельним кодексом, Законом України «Про зв'язок», Правилами охорони ліній зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р.3, і Правилами користування телеграфним зв'язком, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.1

Уздовж повітряних, підземних і підводних ліній елек­трозв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а та­кож навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та ра­діорелейних ліній, встановлюються охоронні зони, а у разі потреби створюються просіки2.

У межах охоронних зон без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають лінії зв'язку, а також без присут­ності їх представника забороняється: проводити сільськогос­подарські та земляні роботи на глибині більше як 0,3 м; вико­нувати різного виду будівельні, монтажні, вибухові і земляні роботи, а також розрівнювати ґрунт за допомогою бульдозе­ра, екскаватора, скрепера, грейдера тощо.

На підприємства, установи, організації та громадян, яким надано у власність чи користування земельні ділянки, у ме­жах яких проходять лінії зв'язку та проводового мовлення, покладено відповідальність за проведення робіт на цих ді­лянках. Вони також зобов'язані вживати належних заходів для забезпечення охорони зазначених ліній.

Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення обов'яз­кові для всіх юридичних осіб незалежно від відомчої належ­ності та форми власності, а також громадян, які виконують будь-які роботи у зазначених зонах.

Відповідно до ст. 76 ЗК України землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єк­ти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з ви­користанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єк­ти транспортування електроенергії до користувача. Ці землі задовольняють потреби електроенергетики.

До складу земель енергетичної системи належать землі,  І надані під електрогенеруючі об'єкти, перелік яких наводить­ся у законі, та під об'єкти транспортування електроенергії до користувача1.

Суб'єкти електроенергетики, здійснюючи статутну діяль­ність, використовують відповідні земельні ділянки, які нада­ються їм у власність, постійне користування чи оренду. Ці­льове призначення цих ділянок полягає в розміщенні електрогенеруючих об'єктів і об'єктів транспортування електрое­нергії тау подальшій експлуатації цих об'єктів.

Землі енергетики використовують відповідно до вимог Зе­мельного кодексу, Закону України «Про електроенергетику», Правил охорони електричних мереж, затверджених постано­вою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р.2, та ін. Законодавством передбачено, що уздовж повітряних і під­земних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони. В цих зонах діють обмеження щодо викорис­тання земель. В них забороняється, зокрема, виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу елек­тричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні будинки, влаштовувати будь-які звалища, розпалювати вогни­ща., розміщувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів тощо.

Для гарантування безпеки населення, яке мешкає в райо­ні розташування об'єктів електроенергетики, встановлюють­ся санітарно-захисні зони, розміри і порядок використання яких визначається у нормативно-правових актах та проек­тах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку.

Усі види господарської діяльності в санітарно-захисних зо­нах, дозволені режимом їх використання, можуть проводитися тільки за погодженням з власником об'єкта електроенергетики або уповноваженим органом. Використання об'єктів електрое­нергетики з метою, що суперечить інтересам безпеки людини і Держави, порушує громадський порядок, забороняється.

 

§ 5. Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і не­обхідний елемент її безпеки — це система політичних, еконо­мічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Землі, які обслуговують потреби оборони, характеризують­ся певними специфічними рисами. Вони можуть використо­вуватися лише за цільовим призначенням, яке було визначено рішенням про надання земельної ділянки у користування.

Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військо­вих частин, установ, військово-навчальних закладів, підпри­ємств та організацій Збройних Сил України, інших військо­вих формувань2, утворених відповідно до законодавства.

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації вій­ськових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забез­печенням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військо­вими таборами, військовими складами тощо.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розмі­щення військових частин, установ та інших об'єктів, прове­дення вчень та ін.); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів та ін.); створення запасів матеріальних ресурсів мо­білізаційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.).

Цільове призначення земель оборони, характер їх вико­ристання та виконання ними специфічних соціально-еконо­мічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності.

При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єк­том права саме державної власності. Лише в деяких випад­ках певні земельні ділянки із земель оборони можуть переда­ватись у комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функ­ціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються головним чином у постійне корис­тування. Незалежно від завдань і функцій, покладених на ко­ристувачів землями оборони, вони користуються загальни­ми для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'язані із забезпеченням раціональ­ного використання та належної охорони земельних ресурсів.

За потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекорис­тувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і при­ведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюють­ся у порядку, встановленому Земельним кодексом.

Навколо військових та інших оборонних об'єктів створю­ються зони особливого режиму використання земель, право­вий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою ство­рення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та ін­шого військового майна, охорони державного кордону Украї­ни, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів і має на меті забез­печувати на державному кордоні належний порядок. Ця сму­га формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються насе­лені пункти і місця масового відпочинку населення. У її ме­жах діє особливий режим використання земель.

Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режи­му використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про при­кордонний режим» від 27 липня 1998 р.2. Наприклад, прове­дення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який на­дають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ.

Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів3.

Специфіка правового режиму земель оборони полягає і у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб обо­рони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділян­ках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні забо­ронні зони. Внутрішні заборонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визнача­ються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встанов­лення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель обо­рони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ді­лянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Об­межувальний режим цих зон має відповідати правилам утри­мання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів.

Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами вій­ськових частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів. їх встановлюють виключно ті органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Ці органи визначають і зміст обмежень у зовнішніх зонах.

Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть вста­новлюватися й інші обмеження. Так, за погодженням з місце­вими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купан­ня тощо.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборон­них зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково погоджува­тися з командуванням військової частини.

Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріп­лює вичерпного переліку видів використання земель несільськогосподарського призначення, правовий режим яких виз­начається приписами гл. 13 ЗК України. Законодавець не об­межується землями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з врахуванням характеру спеціальних зав­дань можуть входити до складу цієї самостійної категорії зе­мель. Йдеться, зокрема, Про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентариза­ції яких до 1 січня 2005 року повинен забезпечити Кабінет Міністрів України1.