ГЛАВА 21 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ - Страница 2 PDF Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

§ 3. Склад і використаний земель транспорту

Суспільні відносини, пов'язані з діяльністю транспорту як єдиної транспортної системи України1, регулюються Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., законами про окремі види транспорту, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Функціонування транспорту нерозривно пов'язане з ви­користанням відповідних земельних ділянок. До земель транспорту ст. 67 ЗК України відносить землі, надані під­приємствам, установам та організаціям залізничного, авто­мобільного транспорту і дорожнього господарства, морсько­го, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, споруд тощо). Узагальнююча підкатегорія землі транспорту включає землі окремих видів тран­спорту, правовий режим яких визначається самостійними статтями Земельного кодексу.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших тран­спортних послуг, експлуатацію і ремонт шляхів здійснюють за­лізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіацій­ні, дорожні підприємства та організації. Саме зазначені суб'єк­ти є носіями земельних прав, якщо це передбачено їх статутами. Цільове призначення земель транспорту полягає у забез­печенні діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів транспорту. Особливіс­тю земель транспорту є те, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності транспортних підприємств та (або) експлуатації об'єктів залізничного, автомо­більного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються підприємствам транспорту для вказаних цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Використання земель транспорту, пов'язане з розміщен­ням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здій­снюється за погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

На підприємства транспорту, яким надані земельні ділян­ки, покладено додаткові обов'язки щодо належного їх вико­ристання та охорони.

Підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати без­пеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації тран­спортних засобів. У зв'язку з цим частини території підпри­ємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів (тобто відповідні земельні ділянки), де відбувається рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантаж­но-розвантажувальні роботи, згідно з законом визнані зона­ми підвищеної небезпеки. Правила перебування громадян у зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встанов­люються Міністерством транспорту України.

Чинне законодавство з метою забезпечення належної екс­плуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охоро­ни земель від негативного впливу зазначених об'єктів на зем­лях, наданих підприємствам транспорту, закріплює можли­вість встановлення охоронних зон з особливими умовами ви­користання земель.

Землі транспорту можуть перебувати у державній, кому­нальній та приватній власності. їх специфіка полягає і в тому, що вони можуть виступати об'єктами концесії.

Самостійним елементом єдиної транспортної системи є за­лізничний транспорт, суспільні відносини щодо функціонуван­ня якого регулюються спеціальним законодавством: законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Стату­том залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 6 квітня 1998 р.1, Правилами технічної екс­плуатації залізниць України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 20 грудня 1996 р.1, Інструкцією про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженою Міністерством шляхів сполучення СРСР ЗО січня 1963 р. та іншими нормативними актами.

Основною організаційною ланкою на залізничному тран­спорті є залізниця2. Повноваження, права та обов'язки заліз­ниць визначаються Законом України «Про залізничний транспорт», а також їх статутами. Здійснення статутної ді­яльності цими суб'єктами нерозривно пов'язане з викорис­танням відповідних земельних ділянок.

До складу земель залізничного транспорту згідно зі ст. 68 ЗК України входять, у першу чергу, землі, які є смугою відведення залізниць3. Крім того, землями залізничного тран­спорту вважаються землі, зайняті станціями з усіма будівлями та спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, ко­лійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналіза­ції та зв'язку, водопостачання, каналізації, а також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У межах смуги відведення для забезпечення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небез­печних впливів, встановлюються охоронні зони4. Земельні ділянки цих зон не вилучається зі складу земель, на яких вони встановлені, але в інтересах обслуговування залізниці право користування ними обмежуються. В них, зокрема, забороня­ється: зводити будівлі і споруди; споруджувати лінії зв'язку, силові повітряні та кабельні мережі; розробляти кар'єри та ін.

На органи залізничного транспорту, у віддані яких перебу­вають охоронні зони, покладено обов'язок щодо відшкодуван­ня відповідним землекористувачам у повному розмірі збитків, зумовлених встановленням цих зон. Умови використання охо­ронних зон землекористувачами, у межах території яких їх встановлено, а також вартість відшкодування збитків визна­чаються на підставі договорів, що укладаються сторонами.

Транспортні послуги надають також підприємства водно­го (морського і річкового) транспорту (пароплавства, порти, пристані і т. ін.), що теж пов'язано з використанням відповід­них земельних ділянок. Відповідно до ЗК України землями морського транспорту, є дві відносно самостійні групи зе­мельних ділянок. До першої належать ті, що використову­ються як просторова база для розміщення морських портів з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будів­лями, спорудами, устаткуваннями, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту. Другу групу становлять землі, на яких розташовані будівлі та споруди, що обслуговують морський транспорт.

Правовою основою використання цих земель є приписи Земельного кодексу. Водного кодексу, Кодексу торговельного мореплавства України та інших нормативних актів. Земельні ділянки із земель морського транспорту можуть передаватися у власність або надаватися у постійне користування чи орен­ду підприємствам, які обслуговують потреби морського флоту (морським портам, суднобудівним і судноремонтним заводам, базам та ін.). Розміри ділянок та умови користування ними визначаються проектною документацією і закріплюються у рішеннях уповноважених органів, які надали ці ділянки.

Частиною 2 ст. 69 ЗК України передбачено можливість встановлення обмежень у використанні земель на відповід­них земельних ділянках, розташованих на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водо­забірних та інших об'єктів.

Відповідно до ст. 70 ЗК України до складу земель річково­го транспорту належать певні різновиди земель. Серед них

землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт. Самостійне місце посіда­ють землі, призначені для розміщення пасажирських вокза­лів, павільйонів і причалів. До цих земель закон відносить ок­ремо землі, надані під судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні спо­руди, службово-технічні будівлі. Певними особливостями ха­рактеризуються землі, призначені під спеціальні насаджен­ня для вирощування деревини, у тому числі ділової. Деяка специфіка притаманна землям, наданим у користування під берегоукріплювальні споруди й насадження. До складу зе­мель річкового транспорту включаються також земельні ді­лянки, призначені для розміщення і подальшого обслугову­вання вузлів зв'язку, радіоцентрів і радіостанцій.

Нарешті, до земель річкового транспорту належать землі, на­дані у користування під будівлі, берегові навігаційні знаки та ін­ші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Особливості використання земельних ділянок, наданих для потреб цього виду транспорту, встановлені Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. (з нас­тупними змінами та доповненнями)1. Цей документ діє у час­тині, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 71 ЗК України землі автомобільного транспорту поділяються на два види: власне землі автомо­більного транспорту та землі дорожнього господарства. На­явність цих двох складових земель забезпечує виконання завдань, які поставлені перед автомобільним транспортом загального користування.

До земель автомобільного транспорту належать земельні ділянки, надані для зведення та подальшої експлуатації спо­руд, будівель та інших об'єктів, що забезпечують роботу авто­мобільного транспорту.

Землями дорожнього господарства вважаються землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, туне­лями, транспортними розв'язками, водопропускними спору­дами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі за межами смуг відведення, якщо на них розмі­щені споруди, що забезпечують функціонування автомобіль­них доріг. їх перелік закріплений у ч. 2 ст. 71 ЗК України. За­лежно від характеру цих споруд вони класифіковані на чоти­ри групи. До першої групи віднесені паралельні об'їзні доро­ги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протиселеві споруди, вловлюючі з'їзди. Дру­га група споруд включає майданчики для стоянки транспор­ту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу. Третю групу становлять будинки (у тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами. До ос­танньої групи належать захисні насадження.

Використання земель автомобільного транспорту здій­снюється відповідно до вимог Земельного кодексу, законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», Єдиних правил ремонту і утримання ав­томобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил ко­ристування ними та охорони, затверджених постановою Ка­бінету Міністрів України від ЗО березня 1994 р.1 (зі змінами та доповненнями), Порядку видачі дозволів та погоджень на розміщення і будівництво об'єктів сервісу, будівель побутово-торговельного призначення, рекламоносіїв на автомобіль­них дорогах загального користування, затвердженого нака­зом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» Мінтрансу України від 10 березня 2000 р.2, та ін.

Однією з новел чинного земельного законодавства є мож­ливість надання земельних ділянок із земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства для здійснення кон­цесійної діяльності. Закон України «Про концесії на будівниц­тво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р.3 та постанова Кабінету Міністрів України «Про за­твердження Порядку визначення об'єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг загального ко­ристування від 6 липня 2000 р.1 визначають особливості на­дання концесій на будівництво автомобільних (позаміських) доріг загального користування та їх подальшу експлуатацію в інтересах економіки України.

До земель авіаційного транспорту, згідно зі ст. 72 ЗК Ук­раїни належать землі під аеропортами, аеродромами, відок­ремленими спорудами, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіа­ційного транспорту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродрома­ми та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіа­ційного транспорту. Для забезпечення належного функціону­вання авіаційного транспорту та забезпечення безпеки по­льотів повітряних суден на цих землях встановлюються спе­ціальні охоронні зони. Вони включають приаеродромні тери­торії2 та смуги повітряних підходів. Особливий режим вико­ристання земель у межах приаеродромної території полягає у тому, що тут запроваджується спеціальний порядок одер­жання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяль­ність тільки за погодженням з органом державного регулю­вання діяльності авіації та відповідною місцевою радою.

Суб'єкти, які допустили порушення правил будівництва та інші дії на приаеродромній території, згідно зі ст. 41 Повітря­ного кодексу України зобов'язані на вимогу власника аерод­рому (аеропорту) чи уповноваженої ним особи припинити бу­дівництво чи іншу діяльність на цій території та у встановле­ний термін своїм коштом і своїми силами усунути допущені порушення.

До земель трубопровідного транспорту ст. 73 ЗК Украї­ни відносить земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди під­земних трубопроводів.

Правова регламентація використання земель трубопро­відного транспорту здійснюється відповідно до норм Земель­ного, Лісового і Водного кодексів, законів України «Про тран­спорт», «Про трубопровідний транспорт», Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Ка­бінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р.1, та інших нормативно-правових актів.

Для будівництва магістральних трубопроводів, як і інших лінійних споруд, з урахуванням пріоритету земель сільсько­господарського призначення згідно зі ст. 23 ЗК України нада­ються переважно несільськогосподарські угіддя або сільсько­господарські угіддя гіршої якості. Оскільки закон вимагає, щоб лінії електропередачі і зв'язку, магістральні трубопрово­ди та інші комунікації проводилися головним чином уздовж шляхів, трас тощо, то не виключена можливість проходжен­ня цих лінійних споруд в одному технічному коридорі2.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати власникам землі і зем­лекористувачам відшкодування заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту об'єктів трубопровід­ного транспорту.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобі­гання пошкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти встановлюються охоронні зони3. Правовий режим зе­мель цих зон згідно зі ст. 112 ЗК України визначається зако­нодавством України. Земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями, передбаченими Прави­лами охорони магістральних трубопроводів та в порядку, встановленому Земельним кодексом. На цих ділянках забо­роняється, зокрема, споруджувати жилі, громадські та дачні будинки і розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів та ін.

Відповідно до ст. 74 ЗК України до земель міського елек­тротранспорту належать землі під відокремленими трам­вайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, ко­ліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескала­торами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарс­тва, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутови­ми будівлями та іншими спорудами, необхідними для забез­печення роботи міського електротранспорту.

У процесі здійснення міських перевезень, тобто переве­зень тролейбусами та пасажирським автомобільним тран­спортом за маршрутами в межах населеного пункту, вико­ристовуються землі загального користування як складова зе­мель житлової та громадської забудови. Разом з тим, специ­фіка міського електротранспорту вимагає виділення спеці­альних земель, які забезпечують його функціонування. Особ­ливість цих земель полягає в тому, що вони розташовані, як правило, лише в містах. Вони забезпечують колективні інте­реси жителів міста, які об'єднані постійним проживанням і становлять основу територіальної громади. Не виключена належність їх територіальній громаді як первинному суб'єк­тові міського самоврядування. У цьому разі вони перебувати­муть у комунальній власності і являтимуть собою необхідну основу для забезпечення економічного і соціального розвит­ку відповідної території.

Цільове призначення цих земель пов'язане з розміщенням на відповідних земельних ділянках будівель та споруд, а та­кож об'єктів інженерної інфраструктури, які забезпечують функціонування міського електротранспорту.

Зазначені землі надаються у користування підприємствам міського електротранспорту. Розміщення на цих землях споруд та інших об'єктів транспорту здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядуван­ня відповідно до Закону України «Про основи містобудування».