§ 1. Поняття, склад та використання земель природно-заповідного призначення

Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водно­го простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекре­аційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду¹. Вони є однією з категорій, що входить до складу земель України (п. «в» ст. 19 ЗК).

Землі природно-заповідного фонду за своїм цільовим приз­наченням складаються з двох видів: а) земель природних за­повідників, національних природних парків, біосферних запо­відників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ; б) земель, на яких лю­диною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні та зо­ологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до Земельного кодексу (глава 7) правовий ре­жим цих земель складається з трьох видів: а) правового режи­му земель природно-заповідного фонду; 6} правового режиму земель водно-болотних угідь, не віднесених до земель лісового та водного фондів; в) правового режиму земель, у складі яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

Загальноправовий режим усіх земель цього фонду перед­бачено у ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», згідно з якою на цих землях забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може вплину­ти на стан природних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Завдання, науковий профіль, особливості природоохорон­ного і земельного режиму та характеру функціонування при­родних і біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, бота­нічних садів, дендрологічних та зоологічних парків визнача­ються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються: Міністерством екології та природних ресурсів України — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду міс­цевого значення — органами виконавчої влади цього цен­трального органу. Аналогічні параметри щодо пам'яток при­роди та заповідних урочищ визначаються на основі цього За­кону безпосередньо в їх первинних облікових документах.

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні са­ди, дендрологічні та зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами¹.

Ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки місце­вого значення, а також парки—пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами.

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним пар­кам, а також інших територій та об'єктів природно-заповід­ного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Створення біосферних заповідників здійснюється з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна.

Рішення про створення чи оголошення територій та об'єк­тів природно-заповідного фонду місцевого значення та вста­новлення охоронних зон земельних територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймають обласні, Київська та Севастопольська міські ради.

Порядок відведення земельних ділянок природним запо­відникам, біосферним заповідникам, національним природ­ним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним та зоологічним паркам і порядок видачі їм документів на право користування землею визначаються статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149—151 і 208 ЗК України.

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, пар­ки—пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без ви­лучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям та гро­мадянам органами Міністерства екології та природних ресур­сів України з оформленням охоронного зобов'язання.

Землі, на яких розташовані природні заповідники, запо­відні зони біосферних заповідників та національні природні парки, перебувають у державній власності.

Землі та розташовані на них регіональні ландшафтні пар­ки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульова­ного заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, що включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки при­роди, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні та зо­ологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мистец­тва можуть перебувати як у державній, так і в інших формах власності (комунальній або приватній).

Землі з розташованими на них ботанічними садами, ден­дрологічними та зоологічними парками, створеними до прийняття Закону України «Про природно-заповідний фонд України», не підлягають приватизації і можуть перебувати лише у державній або комунальній власності.

У разі зміни форм власності на землю, на якій розташова­ні заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, пар­ки—пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання. Штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки—пам'ятки садово-паркового мис­тецтва) на приватизованих землях можуть бути об'єктами приватної власності.

Підставою для набуття права комунальної власності на землі природно-заповідного фонду є передача їх державою іншим суб'єктам права власності, а також придбання їх орга­нами місцевого самоврядування в порядку, встановленому п. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» від 21 травня 1997 р.

Землі природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених Земельним кодексом, Законом України «Про природно-заповідний фонд» та іншими актами законодав­ства України, можуть використовуватися у природоохорон­них, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколиш­нього середовища. Ці основні види використання земель та об'єктів природно-заповідного фонду, а також використання їх для заготівлі деревини, лікарських та інших цінних рос­лин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливства, рибальс­тва та ін. можуть здійснюватися лише за умови, що таке ви­користання не суперечить цільовому призначенню земель та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони земель, відтворення та використання природ­них комплексів, розташованих на цих землях.

Вимоги щодо використання земель природно-заповідного фонду встановлені законодавством залежно від їх виду та статусу, тобто стосовно конкретних територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до статей 16, 21, 24, 26, 28, ЗО, 32, 34, 36, 38 і 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Основною метою Загальнодержавної програми форму­вання національної екологічної мережі України на 2000— 2015 роки, затвердженої Верховною Радою України 21 верес­ня 2000 р.! є збільшення площі земель природно-заповідного фонду країни для збереження природних екосистем відповід­но до вимог щодо функціонування національної екологічної системи у Всеєвропейській екологічній мережі.

Землі природних заповідників. Ділянки землі та водно­го простору з усіма природними ресурсами повністю вилуча­ються з господарського використання і надаються заповід­никам у порядку, встановленому Законом України «Про при­родно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149—151 і 208 ЗК України.

На землях природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільово­му призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Перелік заборонених ви­дів діяльності передбачено ст. 16 цього Закону.

Землі природних заповідників згідно зі ст. 150 ЗК України віднесено до особливо цінних. Погодження питань, пов'яза­них з вилученням особливо цінних земель, належить до пов­новажень Верховної Ради України (п. «г» ст. 6 ЗК) у порядку, передбаченому ст. 151 ЗК України.

Землі біосферних заповідників. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єк­тів природно-заповідного фонду інших категорій та інших зе­мель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. При цьому Закон передбачає функціональне зо­нування: заповідна зона — її правовий режим збігається з ре­жимом природних заповідників; буферна зона — її режим та­кий, як іу охоронних зон цих заповідників; зона антропогенних ландшафтів — включає території традиційного користування; зона регульованого заповідного режиму, до складу якої входять регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища, включені до складу біосферного заповідника.

Землі національних природних парків. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються цим паркам у порядку, встановленому Законом України «Про при­родно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149—151 і 208 ЗК України. До складу території національ­них природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників і землекористувачів.

На території національних природних парків встановлю­ється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціо­нальним зонуванням.

Землі регіональних ландшафтних парків. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучен­ня земельних ділянок у їх власників або користувачів. У разі необхідності вилучення земельних ділянок для потреб регіо­нальних ландшафтних парків провадиться у порядку, вста­новленому статтями 149—151 ЗК України На землях цих пар­ків запроваджується функціональне зонування у такому са­мому порядку, як і на землях національних природних парків.

Землі заказників. Найбільшу частину земель природно-заповідного фонду займають заказники¹. Оголошення заказ­ників проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. На їх території обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим Положенням про заказник. Господарська, нау­кова та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням за­казника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони довкілля. Власники або користувачі земельних діля­нок, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі пам'яток природи та заповідних урочищ. Оголо­шення пам'яток природи та заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок у їх власників або користува­чів. На території цих об'єктів забороняється будь-яка діяль­ність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їх первісного стану, а також порушує природні проце­си, які відбуваються у природних комплексах. Власники або користувачі земельних ділянок, оголошених пам'ятками при­роди чи заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі ботанічних садів. Земельні ділянки з усіма при­родними ресурсами вилучаються з господарського викорис­тання і надаються ботанічним садам у порядку, встановлено­му Законом України «Про природно-заповідний фонд Украї­ни» та статтями 20, 122, 123, 125, 126, 149—151 і 208 ЗК Ук­раїни. Зонування території ботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту ор­ганізації території ботанічного саду.

Землі дендрологічних парків. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського вико­ристання і надаються дендрологічним паркам у тому самому порядку, як і ботанічним садам. На їх землях забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.

Землі зоологічних парків. Земельні ділянки з усіма при­родними ресурсами вилучаються з господарського викорис­тання і надаються зоологічним паркам у тому самому поряд­ку, як і для інших природно-заповідних територій. Правовий режим цих земель регулюється Законом України «Про при­родно-заповідний фонд України», Земельним кодексом Укра­їни, а також Положенням про зоологічний парк загальнодер­жавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки і Мінкультури від 20 лютого 1998 р. № 21/46 ^і. На землях зо­ологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збере­женню сприятливих умов для життя тварин парків.

Землі парків—пам'яток садово-паркового мистецтва. Ого­лошення їх проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок у їх власників або користу­вачів, які беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. На землях цих парків забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Разом з тим, забезпечуєть­ся проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здій­снюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки та рубки догляду з підсадкою дерев та чагарників і т. ін.