Печать
PDF

ГЛАВА 12 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ - Страница 3

Posted in Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 5. Планування використання земель

Планування використання земель здійснюється відповід­но до норм глави ЗО ЗК України. Воно є складовою Генеральної схеми планування території України, затвердженої Зако­ном України від 7 лютого 2002 рЛ Генеральна схема плану­вання території України визначає пріоритети та концепту­альні рішення планування і використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціаль­ної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі.

За видами та режимами переважного використання Гене­ральна схема виділяє різні за характером території: з інтен­сивною, переважно промисловою, міською житловою та гро­мадською забудовою (зона урбанізації), у тому числі: з кри­тичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з висо­ким рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння; переважно аг­ропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства); території та об'єкти природно-за­повідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші при­родні території, важливі для збереження біологічного та лан­дшафтного різноманіття (зона національної екологічної ме­режі); території (зони) радіаційного забруднення, у тому чис­лі відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, га­рантованого добровільного відселення, посиленого радіоеко­логічного контролю.

Отже, державне планування використання земель Ук­раїни — важливий та необхідний елемент системи регулю­вання суспільних відносин у цій галузі. Його завдання по­лягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між сферами виробництва та інших народногосподарських потреб, максимальному збереженні земель сільськогоспо­дарського призначення, особливо найбільш цінних сіль­ськогосподарських угідь. Завданням планування викорис­тання земель є також залучення до сільськогосподарського обігу земельних ділянок, які не використовуються за цільо­вим призначенням, постійне підвищення їх родючості, здійснення протиерозійних і протиселевих заходів, ство­рення умов для рекультивації земель, охорони їх від забруд­нення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробляються загальнодержавні та регіональні програми вико­ристання та охорони земель.

Важливого значення для планування використання зе­мель набуває природно-сільськогосподарське районування та зонування земель. Вони становлять нові правові явища в земельному законодавстві України, які набули чинності з прийняттям нового ЗК України.

Природно-сільськогосподарське районування земель ста­новить поділ території з урахуванням природних умов та аг­робіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно до­помагає скласти чітке уявлення про характер земель, їх необ­хідне та доцільне використання, продуктивність та дає мож­ливість швидко, економічно і досить повно оцінити потенцій­ні можливості земельних ресурсів відповідної території.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського ра­йонування визначає Кабінет Міністрів України (ст. 179 ЗК).

Зонування земель є однією з форм планування викорис­тання та охорони земель. Воно здійснюється відповідно до ст. 180 ЗК України лише у межах населених пунктів і нероз­ривно пов'язане з плануванням і забудовою територій, пра­вове регулювання яких урегульовано Законом України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону схеми планування територій на місцевому рівні визначають зонування територій для забудо­ви та іншого використання. При цьому Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом Укра­їни від 7 лютого 2002 р., передбачені заходи щодо вдоскона­лення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів.

 

§ 6. Землеустрій

Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України «Про землеустрій»1 від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіо­нальної організації території адміністративно-територіаль­них утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку про­дуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раці­онального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення зе­мель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального викорис­тання земель; охорона земель; створення сприятливого еколо­гічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.

Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористува­чі, а об'єктами — територія України, території адміністратив­но-територіальних утворень або їх частин, території землево­лодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Землеустрій, як сукупність соціально-економічних захо­дів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використання та охорони зе­мель незалежно від їх цільового призначення (сільськогоспо­дарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).

На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів про­водяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначен­ня земельних масивів, розробка великих регіональних ком­плексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем викорис­тання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони зе­мель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.

Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від ха­рактеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зок­рема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарсько­го виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; органі­зація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ве­дення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.

Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землеко­ристувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.

Важливе значення мають також прогнозні та передпроектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою облас­тей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм ви­користання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими приро­доохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

У процесі реалізації зазначених завдань важливим є про­ведення державної землевпорядної експертизи, яка визна­чає: питання правового забезпечення проектних рішень; від­повідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані про­ектною документацією рішення відносно знімання, збере­ження та використання родючого шару ґрунту при прове­денні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес — це загальний порядок вико­нання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: пору­шення клопотання про проведення землевпорядної дії; підго­товчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складан­ня проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної доку­ментації; затвердження проекту; перенесення проекту в на­туру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.