Спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

23. Відповідно до статті 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Правовідносини щодо виборів, референдуму регулюються Конституцією України та Законами України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції Закону України від 7 липня 2005 року N 2777-IV), "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 року, "Про вибори Президента України" (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року N 1630-IV), "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року.

24. До спорів, що виникають у процесі виборів чи референдуму, можна віднести спори щодо:

1) оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій (комісій з референдуму), членів цих комісій (стаття 172 КАСУ);

2) уточнення списку виборців (стаття 173 КАСУ);

3) оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації та їх власників, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум (стаття 174 КАСУ);

4) оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партій (блоку місцевих організацій партій) їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (стаття 175 КАСУ);

5) скасування реєстрації кандидата на пост Президента України (стаття 176 КАСУ).

25. Частину спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, так само можна віднести до категорії спорів із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Адже у них найчастіше йдеться про оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії чи комісії з референдуму, які мають владні повноваження. Якась частина виборчих спорів, а саме та, що розглядається за зверненням виборчої комісії, охоплюється категорією спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень. Однак є низка виборчих спорів, де суб'єкта владних повноважень може й не бути, - йдеться про спори між кандидатами на виборну посаду, партіями (блоками) тощо. Тому виникла необхідність окремо виділити спори щодо правовідносин, які пов'язані з процесом виборів чи референдумів.

26. Згідно з пунктом 4 розділу XIV "Прикінцеві положення" Закону України "Про вибори народних депутатів України" (у редакції Закону України від 7 липня 2005 року N 2777-IV), з дня набрання чинності КАСУ розгляд у судах спорів, що виникають з правовідносин, урегульованих Законом України "Про вибори народних депутатів України", здійснюється в порядку, встановленому КАСУ, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. При визначенні підсудності та розгляді таких спорів належить керуватися правилами КАСУ і враховувати лише ті особливості, які випливають із матеріальних і процедурних норм Закону України "Про вибори народних депутатів України".

Пов'язані вимоги, що віднесені до адміністративної юрисдикції

27. Вимоги про відшкодування майнової чи моральної шкоди, заподіяної у публічно-правових відносинах, суди вирішують за правилами цивільного (господарського) судочинства. Але якщо їх заявлено одночасно (в одному провадженні) із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень або з іншими вимогами про захист прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, тоді такі вимоги розглядаються за правилами адміністративного судочинства (частина друга статті 21 КАСУ).

Публічно-правові справи, що не віднесені до адміністративної юрисдикції

28. Положення частини другої коментованої статті спрямовано на запобігання спорів про компетенцію між судами різних юрисдикцій. Так, зокрема, не належить до юрисдикції адміністративних судів вирішення публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Невключення таких справ до юрисдикції адміністративних судів породжується насамперед природою відносин, з яких вони виникають.

29. Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Конституційний Суд України, згідно з Конституцією України, розглядає справи щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України);

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (стаття 151 Конституції України);

3) офіційного тлумачення Конституції та законів України (стаття 150 Конституції України);

4) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (статті 111, 150 Конституції України);

5) відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України (наявність висновку Конституційного Суду України з цього питання потрібна для розгляду Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до пункту 28 частини першої статті 85 Конституції України).

Стаття 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" про межі повноважень Конституційного Суду України встановлює, що до повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, що віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Таким чином, суд за правилами адміністративного судочинства розглядає справи щодо:

1) відповідності законам України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підзаконних правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції і законам України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іншим правовим актам вищої юридичної сили актів інших суб'єктів владних повноважень.

Можливі ситуації, коли один і той самий правовий акт буде предметом перегляду у Конституційному Суді України (з огляду на невідповідність цього акта положенню Конституції України) та в адміністративному суді (з огляду на його невідповідність такому ж за змістом положенню закону). У цьому випадку адміністративний суд повинен зупинити провадження у справі до вирішення питання Конституційним Судом України (пункт 3 частини першої статті 156 КАСУ).

Водночас потрібно враховувати позицію Конституційного Суду України, за якою юрисдикція Конституційного Суду України поширюється лише на чинні правові акти, а тому питання щодо конституційності нечинного правового акта непідвідомче Конституційному Суду України91. Звідси можна припустити, що правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які втратили чинність, можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, якщо це необхідно для захисту прав, свобод чи інтересів особи. У цьому випадку адміністративний суд має право вирішувати питання і про їхню неконституційність.

30. Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Тому за правилами адміністративного судочинства не розглядають скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства і прокуратури, що можуть бути розглянуті відповідно до КПКУ. Крім справ і питань, що вирішуються за правилами КПКУ, не можуть бути вирішені за правилами адміністративного судочинства справи щодо надання дозволу на:

1) витребування документів та даних, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці злочину, джерело та розміри їх доходів;

2) негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи;

3) зняття інформації з каналів зв'язку;

4) контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;

5) застосування інших технічних засобів одержання інформації.

Зазначені справи суд вирішує на підставі пункту 4 частини першої і частини другої статті 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" із застосуванням правил кримінального судочинства.

Водночас оскільки КПКУ не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства спорів про бездіяльність суб'єктів владних повноважень, то такі спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Тому Верховний Суд України дійшов до висновку, що позов щодо оскарження бездіяльність прокурора, яка полягала у неприйнятті жодного процесуального рішення за заявою позивача про порушення кримінальної справи належить до адміністративної юрисдикції92.

31. Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень. Справи про накладення адміністративних стягнень, тобто справи про адміністративні правопорушення, розглядають районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) у випадках, що визначені статтею 221 КУпАП і частиною другою статті 386 Митного кодексу України, та в порядку, встановленому цими законодавчими актами.

Але оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення здійснюється шляхом подання адміністративного позову до адміністративного суду (районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду), який суд розглядає за правилами адміністративного судочинства (пункт 2 частини першої статті 18 КАСУ). Така практика відповідає позиції з цього питання Європейського суду з прав людини, який в одній зі справ зазначив, що "з урахуванням великої кількості дрібних правопорушень, особливо у сфері, яку регулюють правила дорожнього руху, держави можуть звільнити свої суди від функції переслідування і покарання винних у таких порушеннях. Передача функції розслідування і покарання за дрібні правопорушення адміністративній владі не є несумісною з Конвенцією за умови, що заінтересована особа матиме можливість оскаржити ухвалене щодо неї рішення в суді"93.

Постанову суду (судді) у справі про адміністративні правопорушення може бути переглянуто лише за правилами КУпАП (частина перша статті 294).

32. Компетенція адміністративних судів не поширюється на справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (наприклад, спори стосовно позбавлення особи членства у політичній партії, формування виборчого списку партії, обрання особи керівником громадської організації тощо). Йдеться про спори, які хоч і мають ознаки публічності, але є внутрішньою справою об'єднання громадян.

До цього винятку не належать спори щодо оскарження рішень вищих керівних органів політичних партій (виборчих блоків політичних партій) про дострокове припинення повноважень депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевої ради (стаття 7 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року, стаття 5 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11 липня 2002 року із змінами, внесеними Законом України від 12 січня 2007 року N 602-V), оскільки ці спори пов'язані зі звільненням з публічної служби і їх прямо віднесено до компетенції адміністративних судів.

33. За межами предмету адміністративної юрисдикції знаходиться сфера законодавчої діяльності і діяльності щодо вирішення судових справ (за невеликими винятками). Дипломатичні спори, які виникають у рамках міжнародного публічного права і за змістом є публічно-правовими, також не належать до предмету адміністративної юрисдикції, оскільки вони не можуть розглядатися національними судами.