Стаття 251. Докази

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

[У статтю 251 внесено зміни згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 1369-ХП від 29.07.91 p., № 1818-ХІІ від 15.11.91 р]

Ця стаття надає поняття доказів. Докази мають велике значення для правильного вирішення справи. Адже саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим. Відносний доказ - це доказ, зміст якого відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обставину, що має значення для правильного вирішення справи. До того ж фактичні дані - це дані, які маючи зв'язок із фактами предмета доведення, здатні підтвердити існування чи відсутність доказуваних фактів. А допустимим вважається той доказ, який був отриманий у встановленому законом порядку і передбаченими способами, а також, коли законодавець допускає його використання. Наприклад, протокол про адміністративне правопорушення повинен бути складений у відповідній формі уповноваженою на те особою.

Законом встановлюється певний порядок розгляду справ, їх оскарження та опротестування. Надавати докази мають право особи, що беруть участь у провадженні та інші особи. Також орган або посадова особа, що розглядає справу, мають право витребування доказів від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Від доказів як фактичних даних варто відрізняти їхні джерела. Ця стаття надає перелік джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення. До них належать: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речові докази, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протокол про вилучення речей і документів, а також інші документи. Для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються, за винятком випадків спрощеного провадження, у протоколі про адміністративне правопорушення.

Встановлені правила допустимості і відносності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.

Стаття 252. Оцінка доказів

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

[У статті 252 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Як кожен доказ окремо, так і вся їх сукупність, підлягають оцінці. Правильна оцінка доказів - це найважливіша умова прийняття законного, об'єктивного, обґрунтованого, і правильного рішення у справі. З внутрішньої сторони оцінка доказів складається з розумової, логічної діяльності при оцінці доказів. Зовнішня сторона виявляється у процесуальному закріпленні висновків, які були зроблені в результаті оцінки доказів. Тож оцінка доказів є розумовий, логічний процес визначення ролі і місця зібраних доказів у встановленні істини в справі, який знаходить своє вираження у рішенні у справі про адміністративне правопорушення.

При оцінці доказів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, уповноважені особи повинні з'ясувати, чи припустиме використання отриманих відомостей як доказів у цій справі, чи стосуються отримані фактичні дані до конкретної справи, чи вірогідний цей доказ і як він взаємопов'язаний з іншими доказами у справі, чи є достатньою вся сукупність отриманих фактичних даних для того, щоб прийняти законне, об'єктивне й обґрунтоване рішення з адміністративної справи.

Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням посадової особи. Це означає, що під час повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи у посадової особи формується своя певна думка щодо конкретної справи. Ця думка ґрунтується на некритичному ставленні до окремих доказів, відсутності будь-яких переваг одних доказів перед іншими, додержанні законності. До того ж посадова особа керується своєю правосвідомістю. Це є дуже важливим чинником у вирішенні питання про оцінку доказів, адже правосвідомість — це ставлення особи до права, його ролі у суспільстві.

Оцінюють докази посадові особи, що уповноважені розглядати справу про адміністративне правопорушення, а також інші особи, що беруть участь у справі. Це проявляється у клопотаннях, поясненнях цих осіб, що допомагає посадовій особі прийняти правильне рішення.

Стаття 253. Передача матеріалів прокурору, органу досудо­вого слідства або дізнання

[У назву статті 253 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003 p.]

Якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання.

[У статтю 253 внесено зміни згідно із Законом України № 762-IVeid 15.05.2003 p.]

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розмежовувати порушення цивільного, кримінального, адміністративного, трудового чи іншого законодавства. Найчастіше питання про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності виникає при вчиненні правопорушень, які за складом схожі на адміністративні, але за наявності деяких умов є злочинами. До того ж відмінність кримінального правопорушення (злочину) від адміністративного полягає в ступені суспільної небезпеки.

Частина 2 ст. 11 Кримінального кодексу зазначає на найбільш загальний критерій відмежування проступків від злочинів - несуттєвість діянь. Слід зазначити, що несуттєвість (незначна суспільна небезпека) діяння повинна бути характерна не одній, а усім сторонам складу правопорушення. Тут враховуються і завдані збитки, і місце, і спосіб, і засоби, і характер провини, і мотиви, і мета, і особливі якості суб'єкта тощо. Таким чином, керуючись критерієм ступеня суспільної небезпеки, одні діяння відносять до проступків, інші - до злочинів. Звичайно, що як склад адміністративного правопорушення передбачений КпАП, так і склад злочину передбачається Кримінальним кодексом від 05.04.2001 р. Злочину властиві свої ознаки, які відрізняють його від адміністративного правопорушення.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування злочину й адміністративного проступку неможливо. Тому законодавством було встановлено, що за наявності у діянні ознак і злочину, і проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності. Саме тому ця стаття встановлює обов'язок органу (посадової особи) у випадку складення висновку, що порушення має ознаки злочину, передати матеріали справи прокурору, органу досудового слідства або дізнання. До того ж виноситься постанова про закриття справи відповідно до вимог ч. 2 ст. 284 КпАП, яка надсилається до зазначених органів разом з матеріалами справи. До органів прокуратури, органів досудового слідства чи дізнання направляються оригінали документів. У разі надсилання їх копій вони повинні бути завірені в установленому в діловодстві порядку.

При отриманні матеріалів, що вказують на вчинення злочину, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1)     порушити кримінальну справу;

2)     відмовити в порушенні кримінальної справи;

3)  направити заяву або повідомлення (в цьому випадку —матеріали) за належністю.

Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.