Стаття 166³. Дискримінація підприємців органами влади і управління

Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару, обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166^і згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Стаття 10 Господарського кодексу України визначає, що одним із основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, є антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні органами влади та управління дій, які є дискримінаційними стосовно підприємців. Перелік таких дій визначено у диспозиції статті. За своїм змістом він дублює положення, викладені у ч. 1 ст. 31 Господарського кодексу України.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб'єктами правопорушення є посадови особи органів влади та управління.

Стаття 166⁴. Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень

Неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) та особами, які займаються підприємницькою діяльністю, інформації або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 166^ внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

Ухилення осіб, зазначених у частині першій цієї статті, від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, чи не своєчасне виконання їх рішень - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до шістнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166⁴ згідно із Законом України № 123/95-ВР від 05.04.95p.]

Об'єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, а також у сфері управління.

Об'єктивна сторона цих правопорушень полягає у порушенні порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень. Обов'язковість виконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції закріплено у ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26. 11. 1993 р. № 3659-ХІІ. Повноваження Антимонопольного комітету України (далі - Комітет), територіального відділення Комітету визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства, зокрема, Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 32-р. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 14, п. 6 ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» органи Комітету мають повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведені перевірки та в інших, передбачених законом випадках, вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом. Згідно з п. 4 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України територіальне відділення в межах компетенції має повноваження, зокрема, одержувати інформацію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або суб'єкта, в якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість встановлювати наявність чи відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідні для здійснення завдань, покладених на відділення. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про Антимонопольний комітету країни» територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який згідно з п. 5 ст. 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час реалізації завдань, покладених на відділення, має повноваження одержувати відповідно до чинного законодавства від суб'єктів господарювання інформацію, необхідну для здійснення завдань, покладених на відділення.

Згідно зі ст. 22^і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Комітету, голови територіального відділення комітету, уповноважених ними працівників Комітету, його територіального відділення подавати Документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, необхідну Для виконання Комітетом, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.  Вимоги органу Комітету, голови територіального відділення Комітету можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є керівники та інші посадові особи суб'єктів господарювання, а також особи, які займаються підприємницькою діяльністю.

Стаття 166⁵. Порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку

Порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, -тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166⁵ згідно із Законам України№ 1342-XIVвід 22.12.99p.] [Статтю 166⁵ викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2747-ПІ від 04.10.2001 p.]

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків. Зазначені відносини регулюються законами України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121 -III, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XIV, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368, Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.12.2003 р. № 584, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275, Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 03.10.2005 р. № 358 та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: порушенні керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.

До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, належать: 1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк країни вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим законом, щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; 2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України. Об'єктом перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей: ризики мають бути зрозумілими та усвідомленими банком та його керівництвом; ризики мають знаходитись у межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку; рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими; очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; стимули до досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Банки, здійснюючи банківські операції з метою одержання прибутку, наражаються на ризики. Тому необхідно належно управляти рівнем ризиків та контролювати його. Ризики банківської діяльності також мають оцінюватися з погляду на їх значення. Таке оцінювання має проводитися постійно. Згідно з концепцією нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк діє більше як наглядовець, ніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи. У контексті банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високо ризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через ринкові умови, Національний банк має на меті чинити відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належно своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій відповідно до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб'єктами правопорушення є керівники банків та власники істотної участі у банку.