Стадія розслідування починається з етапу порушення адміністратив­ної справи, підставою для чого є вчинення особою діяння, що має ознаки адміністративної провини.

Порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки провини. Така інформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до порушення адміністративної справи. Правове значення при­воду до порушення і розслідування справи полягає у тому, що він викли­кає громадську публічну діяльність повноважних органів, тобто вимагає від цих органів відповідної реакції на сигнал про вчинення діяння. При­водами до порушення і розслідування адміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, уста­нов, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформа­ції, а також безпосереднє виявлення провини уповноваженою особою.

Останній привід відрізняється від інших перш за все тим, що питан­ня про порушення адміністративної справи вирішується за власною іні­ціативою осіб, які здійснюють адміністративний нагляд. Тут немає зов­нішнього спонукаючого початку, поштовху до того, щоб ці особи зайня­лися вирішенням питання. Цей привід має характерні особливості, а са­ме: а) безпосередній розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди підда­ється контролю; б) припущення щодо провини виникає лише у свідомо­сті уповноваженої особи, і в разі підтвердження такого припущення немає потреби офіційно спростовувати його винесенням будь-якого спеціального документа; в) безпосереднє виявлення уповноваженою особою адміністративного правопорушення не є перешкодою для подальшо­го його розслідування цим суб'єктом.

Наступний етап — встановлення фактичних обставин у справі. Його сутність полягає у провадженні дій, спрямованих на збирання доказів, що підтверджують або спростовують винуватість у вчиненні правопору­шення.

Фактичні обставини вчиненої провини можна поділити на дві групи: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу провини; б) обставини, що перебу­вають за рамками складу правопорушення, але мають значення для інди­відуалізації відповідальності.

Вони можуть бути встановлені різними способами: опитуванням осіб, які володіють інформацією, що має значення для справи (правопорушни­ки, потерпілі, свідки, експерти); проведенням експертизи; освідуванням; вилученням, наприклад, документів; знаходженням речових доказів на місці вчинення правопорушення; оглядом тощо. Всі встановлені обстави­ни фіксуються у відповідних процесуальних документах. Такими доку­ментами є пояснення, висновки, акти, протоколи. На цьому завершується етап встановлення фактичних обставин.

Етап процесуального оформлення результатів розслідування почина­ється з аналізу зафіксованих у перелічених документах усіх обставин у справі та завершується складанням протоколу про адміністративне пра­вопорушення. Саме протокол є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складається про кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством (ст. 258).

Протокол про адміністративне правопорушення не належить до до­кументів відносно вільної форми, таких як, приміром, пояснення або акт. Закон (ст. 256) встановлює обов'язковий перелік відомостей та атрибу­тів, які мають у ньому міститися. Вони поділяються на три групи.

По-перше, це відомості, що стосуються обставин вчинення адмініст­ративного правопорушення. У протоколі зазначаються місце, дата і суть вчиненої провини. В обов'язковому порядку точно вказується стаття Ко­дексу, що передбачає адміністративну відповідальність за це правопору­шення. У разі вилучення у порушника предметів або документів до про­токолу заноситься відповідний запис.

По-друге, це відомості про особу правопорушника: прізвище, ім'я, по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і ро­боти, документ, що посвідчує особу (паспорт або інший документ).

По-третє, це відомості, що стосуються форми протоколу. Тут вказу­ються дата і місце його складання, прізвище і посада працівника, який оформив протокол (відсутність відомостей про нього робить його де­фектним, оскільки невідомо, чи складений він повноважною на те осо­бою чи ні); прізвище і адреса свідків і потерпілих, якщо вони є.

Протокол скріплюється кількома підписами. Насамперед він має бу­ти підписаний особою, яка його склала, та правопорушником. За наявно­сті свідків і потерпілого протокол підписують також ці особи. Особі, яка притягується до відповідальності, слід роз'яснити її права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Вона має право ознайомитися зі змістом протоколу, занести власні пояснення, підписати його або відмовитися від підпису та вказати мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо змісту протоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол не зупиняє по­дальшого руху справи, але він має бути зафіксований спеціальним записом.

У разі вчинення провини групою осіб протокол складається на кож­ного порушника окремо. Складання одного протоколу на всіх правопо­рушників не дає змоги конкретизувати звинувачення, що ставиться кож­ному з них, і позбавляє можливості прямо у протоколі дати свої пояснен­ня щодо сутності провини. Цим обмежується право особи на захист у ра­зі притягнення її до адміністративної відповідальності.

Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про ад­міністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого роз­глядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення (ст. 257).

3. Розгляд справи. Згідно зі ст. 213 КУпАП справи про адміністра­тивні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищ­них та сільських рад; 2) виконавчими комітетами селищних, сільських рад; 3) районними, (міськими) судами (суддями); 4) органами внутріш­ніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадови­ми особами), уповноваженими на те Кодексом.

Конкретні повноваження суб'єктів адміністративної юрисдикції за­фіксовані у статтях 218—244⁷ КУпАП (глава 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення»).

Значення стадії розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру його відповідальності. Відповідно і всі етапи цієї стадії набува­ють важливого юридичного значення і регламентовані статтями 278—286 КУпАП.

На етапі підготовки справи до розгляду орган (посадова особа) зо­бов'язаний вирішити такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складені протокол та інші матеріа­ли справи про адміністративне правопорушення; 3) чи оповіщені особи, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи за­требувані необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальнос­ті, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Етап слухання справи починається з оголошення складу колегіально­го органу і представлення посадової особи, що його розглядає. Головую­чий на засіданні колегіального органу або посадова особа, які розгля­дають справу, оголошують, яка справа підлягає розгляду, хто притягуєть­ся до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права та обов'язки. Після цього оголошуєть­ся протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслухо­вуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються дока­зи і дозволяються клопотання. У разі участі у розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

У процесі заслуховування орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясу­вати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідально­сті, чи є обставини, що пом'якшують відповідальність, чи завдано майно­вої шкоди, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадськості, а також з'ясувати інші обста­вини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За результатами заслуховування виноситься одна з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування за­ходів впливу, передбачених ст. 24^і КУпАП (заходи впливу, що застосо­вуються до неповнолітніх); 3) про припинення справи.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення має місти­ти: найменування органу (посадової особи), що виніс постанову; дату розгляду справи, відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, встановлених під час розгляду справи; посилання на нормативний акт, що передбачає відповідальність за це адміністратив­не правопорушення; прийняте у справі рішення.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення водночас вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові у справі зазначається розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Постанова у справі має містити вирішення питання про вилучені речі та документи, а також вказівки про порядок і строк її оскарження. Поста­нова колегіального органу приймається простою більшістю голосів чле­нів колегіального органу, присутніх на засіданні.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення підписуєть­ся посадовою особою, яка розглядала справу, а постанова колегіального органу — головуючим на засіданні та секретарем цього органу.

Постанова виконавчого комітету селищної, сільської ради у справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

На заключному етапі стадії розгляду справи виконуються такі дії: по­станова (оголошується одразу після закінчення розгляду справи) доводиться до відома суб'єктів провадження, що мають особистий інтерес у справі, а також до відома осіб або організацій, яким вона адресована. Про прийняте рішення повідомляється адміністрації або громадській органі­зації за місцем роботи, навчання чи проживання винуватця, вносяться пропозиції щодо ліквідації причин та умов правопорушень.

Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, у справі якої вона винесена. На прохання потерпілого йому теж має бути видана така копія.

4. Перегляд постанови. Важливою гарантією законності та обгрун­
тованості застосування адміністративних стягнень є наявність стадії пе­
регляду постанов. Під переглядом розуміють розгляд справ, на які покла­
дено контроль за законністю постанов у справах про адміністративні пра­
вопорушення.

Перегляд — це новий розгляд справи суб'єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишити прийняту постанову без змін. Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тому разі, якщо прийняту раніше постанову скасовано і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обгрунтованість якої перевіряється, у другому стару постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.

Стадія перегляду є факультативною, необов'язковою. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості має велике превентивне значення, дисциплі­нує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення.

5. Виконання постанови. Виконання постанов — завершальна стадія
провадження за адміністративними правопорушеннями, її суть полягає в
практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного право­
порушникові юрисдикційним органом (посадовою особою). У процесі
виконання постанови особа, яка вчинила адміністративне правопорушен­
ня, зазнає відповідних нестатків та обмежень особистого, морального або
матеріального характеру.

Відповідно до ст. 299 КУпАП постанова підлягає виконанню з мо­менту її винесення. На відміну від вироків судів, які за загальним прави­лом підлягають виконанню лише після закінчення строку касаційного ос­карження, постанови про накладення стягнень є актами управління і на­бирають чинності негайно.

Виконанням постанов зайняті два види органів. По-перше, це органи, які звертають постанову до виконання. Згідно зі ст. 299 Кодексу поста­нова про накладення адміністративного стягнення звертається до вико­нання органом (посадовою особою), що виніс постанову, тобто це органи адміністративної юрисдикції. Зміст діяльності зі звернення постанови до виконання становлять: своєчасне направлення постанови органу-вико-навцю, здійснення контролю за правильним виконанням постанови, вирішення всіх питань, які пов'язані з виконанням постанови, припинення виконання постанови з підстав, передбачених ст. 302 КУпАП.

По-друге, це органи, які безпосередньо виконують постанови про накладення адміністративних стягнень. Діяльність державних органів зі здійснення виконання направлених їм постанов має на меті реалізацію адміністративних стягнень. Вона здійснюється діями, які завдають пока­раному відповідних втрат і правообмежень у встановлених постановою межах.

Відповідно до ст. 300 КУпАП це спеціально уповноважені органи держави. Так, постанови про конфіскацію грошей, речей уповноважені виконувати судові виконавці, а також відповідні особи фінансових орга­нів, органів рибоохорони, мисливського господарства тощо.

Щодо деяких справ про адміністративні правопорушення безпосеред­нє виконання постанов про стягнення покладено на орган, що виніс по­станову. Так, постанова про відшкодоване вилучення предмета, що є зна­ряддям адміністративної провини, виконується органом (посадовою осо­бою), що виніс постанову.

Діяльність як органів, що звертають постанови до виконання, так і органів, що безпосередньо їх виконують, утворюють єдину стадію вико­нання постанов, що складається з різних етапів.