9.5. Умови та порядок прийняття на роботу.

Для оформлення на роботу працівник має написати заяву і пред’явити трудову книжку, паспорт, для військовозобов’язаних – військовий квиток чи посвідчення офіцера, а також, якщо це необхідно, документ, який підтверджує професійну підготовку (диплом про присвоєння професії), медичну довідку про стан здоров’я, а для працівників, пов’язаних з рухом транспорту, сертифікат про  їх відповідність працювати на даній посаді. Вимога надання інших документів, не передбачених законом, забороняється.

Забороняється будь-яке обмеження на працевлаштування.

Перед тим, як ставати на роботу на підприємства залізничного транспорту, працівник має пройти ввідний і первинний інструктаж з охорони праці та техніки безпеки, протипожежної безпеки, здати випробування в межах необхідного обсягу знань з Правил технічної експлуатації. залізниць, Інструкції із сигналізації, інструкції з руху потягів і маневрової роботи.

Перелік посад і професій, для яких працівник підлягає випробуванням, необхідний обсяг знань для кожної посади (професії), порядок прийому випробувань і склад комісій визначені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України.

Адміністрація підприємства зобов’язана ознайомити працівника під розписку з умовами праці на робочому місці, наявністю шкідливих і небезпечних виробничих факторів, пільгами і компенсаціями за роботу в даних умовах, правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами колективного договору, що діє на підприємстві, визначити працівнику робоче місце і забезпечити його необхідними засобами.

До того, як стати на роботу з професій зі шкідливими і небезпечними умовами праці чи пов’язаними із забезпеченням безпеки руху поїздів, працівник повинен пройти попереднє (і періодичне в процесі роботи) медичне обстеження в порядку, передбаченому чинними нормативними документами. Особи, яким не виповнилось 21 року, проходять медичний огляд щорічно. Забороняється допускати працівників до робіт, протипоказаних їм за станом здоров’я.

Особи, яким не виповнилося 18 років, на роботи, пов’язані із забезпеченням безпеки руху поїздів, не допускаються.

При укладанні трудового договору адміністрацією підприємства видається наказ, із яким прийнятий працівник повинен бути ознайомлений під розписку. Трудовий договір вважається укладеним і в тому разі, якщо наказ не був виданий, однак працівник був допущений до роботи чи виконував свої трудові функції з відома чи за дорученням безпосереднього керівника.

При прийомі на роботу з метою перевірки відповідності працівника рівню виконуваної роботи може встановлюватися випробувальний термін. Він не може перевищувати трьох місяців чи шести – за погодженням із профспілковим комітетом. Для посад, що належать до робітничих, випробувальний термін не може перевищувати одного місяця. Не встановлюється випробувальний термін працівникам, прийнятим у порядку переведення, особам, яким не виповнилось 18 років. молодим фахівцям, випускникам ПТУ, інвалідам, направленим на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи, особам, звільненим у запас після проходження військової чи альтернативної (невійськової) служби, і в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Умова про встановлення випробувального терміну повинна бути обов’язково обумовлена в наказі про прийом на роботу.

Якщо випробувальний термін закінчився, а працівник продовжує працювати, то вважається, що він пройшов випробування, і наступне розірвання трудового договору здійснюється на загальних підставах.

Власник чи уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Обов’язки працівника зазначені в його посадовій інструкції. якщо його посада належить до керівників чи спеціалістів, і в типових інструкціях – для робітників.

9.6. Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника.

Підставами припинення трудового договору є:

1)   угода сторін;

2)         закінчення строку його дії;

3)   призов або вступ працівника на військову службу, відправлення на альтернативну (невійськову) службу;

4)         розірвання трудового договору з ініціативи працівника;

5)         розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;

6)         розірвання трудового договору на вимогу профспілкового органу чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

7)         переведення працівника, за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

8)         відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

9)         набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

10) підстави, передбачені контрактом.

Працівник, який уклав трудовий договір на не визначений строк, має право його розірвати за власним бажанням, попередивши про це власника письмовою заявою за 2 тижні (юридична підстава звільнення). До закінчення строку попередження працівник має право відкликати свою заяву, за винятком випадків, коли на його місце вже було запрошено іншого працівника за переведенням. За наявності поважних причин договір розривається в строк, про який просить працівник.

Після закінчення цього строку керівник зобов’язаний видати наказ про звільнення працівника, повернути йому трудову книжку, в якій записати причину звільнення, і провести розрахунок.

При розірванні трудового договору з поважних причин (наприклад, в зв’язку з переїздом в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; вихід на пенсію та ряд інших) керівник підприємства повинен розірвати договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник уклав трудовий договір на визначений строк, то керівник не зобов’язаний звільняти працівника за власним бажанням навіть після подання ним заяви і до закінчення строку договору він може бути розірваний на вимогу працівника лише у разі: хвороби працівника, його інвалідності, якщо керівник порушує трудове законодавство.

Звільнення працівника під примусом, погрозами або з порушенням чинного законодавство може бути оскаржене у судовому порядку.

9.7.  Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Юридичні підстави звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (випадки, коли працівник не бажає звільнятися з роботи, але на такому звільненні наполягає керівник підприємства) передбачені ст.ст. 40 і 41 Кодексу законів про працю України.

Розірвання трудового договору за ініціативою власника чи уповноваженого ним  органу допускається у таких випадках:

• зміни в організації виробництва і праці (у тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників);
• невідповідність посаді або виконуваній роботі через недостатню кваліфікацію чи за станом здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи;
• систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
• прогулу (в тому числі відсутність на роботі більше 3-х годин протягом 1 робочого дня) без поважних причин;
• нез’явлення на роботу протягом більше як 4-х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;
• появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
• вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) державного чи громадського майна, встановленого вироком суду, що набрав чинності, або органом, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення чи вживання заходів громадського впливу;
• поновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу.

Для звільнення працівника на цих підставах необхідна згода профспілкового комітету.

Не припускається звільнення працівника з ініціативи адміністрації в період тимчасової непрацездатності та відпустки працівника.

9.8. Робочий час і його види.

Робочий час – час, протягом якого працівник, відповідно до закону, колективного і трудового договору, правил внутрішнього трудового розпорядку організації, повинен виконувати доручену йому роботу у встановленому місці.

Основним виміром тривалості робочого часу за чинним законодавством є робочий тиждень, під яким розуміють тривалість робочого часу у годинах протягом 7-денного календарного тижня.

Нормальна тривалість робочого часу працівників на підприємствах, в установах, організаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень, що є загальною нормою. Для деяких категорій працівників встановлена скорочена тривалість робочого часу, наприклад, для неповнолітніх, для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці й ін. Крім того, скорочений робочий тиждень може встановлюватися за рахунок коштів власника для жінок, що мають дітей віком до 14 років чи дитину-інваліда.

Напередодні неробочих і святкових днів при 40-годинному робочому тижні тривалість щоденної роботи скорочується на 1 годину.

Для працівників встановлюється п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними.

Поряд із нормальним робочим часом існують інші види робочого часу:

1)   скорочений робочий час, передбачений законодавством для певних категорій працівників встановлюється:

-     для неповнолітніх (осіб, що не досягли 18-річного віку);

-           для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці;

-           для інших категорій працівників, чия праця потребує особливих фізичних чи розумових зусиль (вчителі, лікарі та ін.).

Крім того, робота в нічний час (з 10 години вечора до 6 години ранку) і робота напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну годину для всіх категорій працівників;

2)   неповний робочий час. Даний вид робочого часу встановлюється трудовим договором. На відміну від скороченого робочого часу оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. Неповний робочий час може бути за згодою з працедавцем встановлено для будь-якого працівника, але в деяких випадках працедавець зобов’язаний на прохання працівника встановити неповний робочий день чи неповний робочий тиждень:

-     для вагітної жінки;

-           для жінки, що має дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда;

-           для особи, що здійснює догляд за хворим членом родини;

3)   ненормований робочий день. Даний вид робочого часу є особливою умовою праці, яка допускається законодавством для деяких категорій працівників (адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу; осіб, праця яких не піддається обліку в часі – консультанти, агенти, інструктори тощо). Тривалість праці цих працівників обмежена не кількістю годин, а колом функціональних обов’язків;

4)         надурочна робота. Надурочною вважається робота понад встановлену тривалість робочого часу. Вона допускається у виняткових випадках (соціальне чи стихійне лихо, виробнична аварія, гостра виробнична необхідність). До надурочних робіт заборонено залучати вагітних жінок; жінок, що мають дітей до 3 років; неповнолітніх; осіб, що навчаються в середніх загальноосвітніх школах чи професійно-технічний училищах без відриву від виробництва. Тривалість наднормових робіт не має перевищувати 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

9.9. Поняття і види часу відпочинку.

Час відпочинку – це час, протягом якого працівник звільняється від виконання трудових обов’язків і використовує його на свій розсуд. Право на відпочинок закріплюється ст.. 45 Конституції України.

Трудове законодавство закріплює такі види часу відпочинку.

Протягом робочого дня передбачаються:

-     перерви для харчування і відпочинку;

-           перерви для обігрівання і відпочинку в холодну пору року;

-           перерви для годування дитини.

Відпустка – це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням робочого місця і заробітної плати. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. зі змінами від 02.11.2000 право на відпустку мають усі громадяни України, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності.

Законом України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:

1)   щорічні трудові відпустки;

2)         додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3)         творчі відпустки (для закінчення дисертації, написання підручників);

4)         соціальні відпустки;

5)         заохочувальні відпустки;

6)         відпустки без збереження заробітної плати.

Щорічні трудові відпустки поділяються на:

-     основну трудову відпустку мінімальної тривалості;

-           основну трудову відпустку продовженої тривалості;

-           додаткову трудову відпустку за особливий характер праці;

-           додаткову трудову відпустку за роботу в умовах ненормованого робочого дня;

-           додаткову трудову відпустку за стаж роботи;

-           інші додаткові трудові відпустки, передбачені законом.

Про надання працівнику відпустки роботодавець зобов’язаний видати наказ. Підставою для якого є письмова заява працівника. У разі, якщо наказ не виданий, працівник не має права на власний розсуд визначати день початку відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи наступає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятих на роботах, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів за списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких надає їм право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці й за особливий характер праці.

Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах й умовах підвищеного ризику для здоров’я.

Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списком посад, робіт і професій, визначеним колективним договором, угодою.