§ 2. Характеристика Кримінального кодексу України. Структура кримінально-правової норми

Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Робота над проектом нового Кримінального ко­дексу тривала багато років. Цей важливий закон покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демокра­тичної, соціальної, правової держави, охороняючи проголошені Конституцією та іншими законами соціально-правові цінності.

Концептуальними положенням Кримінального кодексу є:

а) кримінально-правова охорона основ національної безпе­ки України, особи, її прав і свобод, власності та правового по­рядку від злочинних посягань;

б) закріплення єдності законодавчого встановлення криміналь­ної відповідальності (таки норми зосереджуються лише в КК);

в) встановлення юридичного складу злочину в діях особи, що фіксується в кримінально-правовій нормі;

г) закріплення особистої і винної відповідальності;

ґ) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особли­во тяжких злочинів та посилення боротьби з організованою зло­чинністю;

д) урізноманітнення кримінально-правового впливу, що сприяє справедливості кари залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого.

є) істотне зниження санкцій порівняно зі старим Криміналь­ним кодексом;

є) можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дієвому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості тощо), а також звільнення від по­карання (наприклад, з певними випробуваннями, при умовно-достроковому звільненні тощо);

ж)  відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі;

з) заохочення позитивної посткримінальної поведінки (на­приклад, звільнення від відповідальності учасника організова­ної групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо);

и) пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями.

Кримінальний кодекс України поділено на Загальну й Особ­ливу частини. Загальна частина передбачає кримінально-правові норми узагальненого характеру, в яких відображаються завдан­ня КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо. Особ­лива частина передбачає конкретизовані норми про відпові­дальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відпові­дальність за злочини проти особи, її конституційних прав і сво­бод; власності; за злочини у сфері господарської діяльності; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, безпеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадсь­кого порядку й моральності; авторитету органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служ­би, проти миру та міжнародного правопорядку тощо.

Загальна частина чинного КК України складається з 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відпо­відальність», «Злочини, його види та стадії», «Особа, яка підля­гає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність і рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «По­карання та його види», «Призначення покарання», «Звільнен­ня від покарання та його відбування», «Судимість», «Приму­сові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання не­повнолітніх».

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих за групами охоронюваних споріднених суспільних відносин.

Злочини проти основ національної безпеки України — суспільно небезпечні протиправні діяння, що посягають на на­ціональну безпеку держави в найважливіших її сферах: пол­ітичній, воєнній, економічній, інформаційній (існування кон­ституційного ладу та функціонування державної влади, забез­печення суверенітету території, захист територіальної цілісності і недоторканності України, обороноздатність).

Кримінальна відповідальність за злочини проти основ націо­нальної безпеки України передбачена розділом І Особливої ча­стини КК України 2001 р. До цих злочинів належать: дії, спря­мовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); державна зрада (ст. 111 КК); посягання на життя держав­ного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсія (ст. 113 КК); шпигунство (ст. 114 КК).

Кримінальна відповідальність за злочини проти життя та здо­ров'я особи передбачена розділом II Особливої частини КК України 2001 р. Систему цих злочинів утворюють: а) злочини проти життя людини; б) злочини проти здоров'я людини; в) зло­чини проти особистої безпеки людини.

Злочини проти життя людини поділяються на дві групи:

1) вбивства та 2) злочини проти життя за відсутності ознак вбивства. До вбивств належать: умисне вбивство (ст 115 КК);

умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонаро­дженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхід­них для затримання злочинця (ст. 118 КК); вбивство через не­обережність (ст. 119 КК). До злочинів проти життя за відсут­ності ознак вбивства належать: доведення до самогубства (ст. 120 КК); погроза вбивством (ст. 129 КК).

До злочинів проти здоров'я людини належать: умисне тяж­ке тілесне ушкодження (ст. 121 КК); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК); умисне тяжке тілесне ушко­дження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК); умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищен­ня заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК); умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК); побої і морду­вання (ст. 126 КК); катування (ст. 127 КК); необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК).

До злочинів проти власності особи належать: незаконне поз­бавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК); захоплення заручників (ст. 147 КК); підміна дитини (ст. 148 КК); торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149 КК); експлуатація дітей (ст. 150 КК); незаконне по­міщення до психіатричного закладу (ст. 151 КК).

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи — протиправні діяння, що посягають на права, свободи та інтереси особи в сфері статевого життя - статеву свободу та ста­теву недоторканність. Кримінальна відповідальність передбаче­на розділом IV Особливої частини КК України. До них нале­жать: згвалтування (ст. 152 КК); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК); при­мушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК); розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).

Протиправні діяння, що посягають на гарантовані Консти­туцією України свободу здійснення політичних, трудових, жит­лових, авторських прав, права на освіту, безоплатну медичну допомогу та інші особисті права людини і громадянина, кримінальна відповідальність передбачена розділом V Особливої ча­стини КК України, Це злочини, що:

— посягають на виборчі права громадян України: перешко­джання здійсненню виборчого права (ст. 157 КК); неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів aбo неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошен­ня результатів виборів (ст. 158 КК); порушення таємниці голо­сування (ст. 159 КК); порушення законодавства про референ­дум (ст. 160 КК);

—посягають на рівність конституційних прав громадян та їх рівність перед законом: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК);

—посягають на свободу світогляду і віросповідання, поря­док відправлення релігійних культів та порядок поводження з культовими (релігійними) цінностями: пошкодження релігій­них споруд чи культових будинків (ст. 178 КК); незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК); перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК); посягання на здоров'я людей під приводом про­повідування релігійних віровчень чи виконання релігійних об­рядів (ст. 181 КК);

—посягають на права громадян на захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культур­них та інших інтересів: перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій(ст. 170 КК); порушення права на отримання освіти (ст. 183 КК);порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184 КК);

—посягають на трудові права громадян: перешкоджання за­конній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК); грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК); грубе пору­шення угоди про працю (ст. 173 КК); примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК); не­виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установ­лених законом виплат (ст. 175 КК);

—посягають на нормальний розвиток неповнолітніхта мате­ріальне забезпечення осіб, що потребують соціального захисту, їх особисту безпеку: ухилення від сплати аліментів, на утриман­ня дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК); злісне невиконання обо­в'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої вста­новлена опіка чи піклування (ст. 166 КК); зловживання опі­кунськими правами (ст. 167 КК); розголошення таємниці уси­новлення (удочеріння) (ст. 168 КК); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК);

—посягають на право інтелектуальної власності та ав­торські права: порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 КК); порушення прав на об'єкти промислової власності (ст. 177 КК);

—посягають на недоторканність приватного життя громадян: порушення недоторканності житла (ст. 162 КК); порушення
таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через ком­п'ютер (ст. 163 КК); порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК).

Злочини проти власності — протиправні діяння, які вчиню­ються, як правило, з корисливих мотивів і порушують право власності (володіння, користування та розпорядження майном) та спричинюють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі. Кримінальна відповідальність за їх вчинення передба­чена розділом VI Особливої частини КК України.

Передбачено корисливі посягання на власність: крадіжка (ст. 185 КК); грабіж (ст. 186 КК); розбій (ст. 187 КК); викраден­ня шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК); вимагання (ст. 189 КК); шахрайство (ст. 190 КК); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК); заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК); придбання або збут майна, завідомо здобуто­го злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Некорисливі посягання на власність: умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК); погроза знищення майна (ст. 195 КК); необережне знищення або пошкодження майна ст. 196 КК); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Норми Особливої частини встановлюють кримінальну відпо­відальність за окремі види злочинів, тому їхня структура одно­рідна і складається, як правило, із двох елементів — диспозиції і санкції.

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається зміст (юридичний склад) злочинного діян­ня. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено певну санкцію. У санкції визначаєть­ся вид і розмір покарання. За видом і розміром покарання мож­на встановити, якої тяжкості злочин вчинено — особливо тяж­кий, тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості (ст. 12 КК).

У КК України застосовуються відносно-визначені та альтер­нативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

—   з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»).

У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі пев­ного покарання. Наприклад, особливо злісне хуліганство, перед­бачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

—   максимумом покарання (на строк «до»).

У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153 (насильницьке задоволен­ня статевої пристрасті неприродним способом — до 5 років по­збавлення волі); ч. 1 ст. 189 (вимагання — обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Нижчою ме­жею санкції є нижча межа, встановлена в нормі Загальної час­тини КК України для даного виду покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій у чинному КК України є альтернатив­ними. Прикладом може слугувати санкція, наведена у ч. 1 ст. 188, яка надає можливість суду призначити за викрадення електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання — штраф від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років. Або санкція, що наведена у ч. 1 ст. 296, якою хуліганство карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.