Поняття і предмет правового регулювання господарського права України; поняття підприємства як організаційної форми господарювання; розуміння державних та комунальних унітарних підприємств; поняття господарських товариств; визначення та ознаки підприємств колективної власності; загальна характеристика приватних та інших видів підприємств; цілі та форми об'єднань підприємств; статус громадянина як суб'єкта господарювання; майнова основа господарювання; розуміння корпоративних прав; поняття господарських зобов'язань; характеристика інституту відповідальності за правопорушення у сфері господарювання; поняття галузей та видів господарської діяльності; загальну характеристику зовнішньоекономічної діяльності; правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон.

§ 1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання

Безпосереднім предметом регулювання господарського пра­ва є господарська діяльність, але це та діяльність, що зв'язана з виробництвом іреалізацією продукції, виконанням робіт і надан­ням послуг, а також із забезпеченням їхніх виробників необхід­ними ресурсами. Це визначення, відтворене протягом багатьох років із різними незначними модифікаціями у вітчизняній юри­дичній літературі, може бути прийняте за основу і в даний час.

Сутність господарського права визначається тими задачами, шо воно покликано вирішувати в суспільстві. Задача господарського права — системне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі. Таке забез­печення є однією з невід'ємних умов ефективного функціону­вання народного господарства країни, комерційного і некомер-ційного господарського обороту. Правове регулювання — одна з форм управління соціально-економічним розвитком. Право створює в суспільстві визначений порядок, протистоїть сваволі. Особливого значення набуває правове регулювання в галузі еко­номічних відносин, зокрема в сфері виробництва і розподілу, де воно виступає як основна форма регулювання. Правове регу­лювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організо­ваності і порядку в народному господарстві.

Основним джерелом господарського права є Господарський кодекс, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 p., який вступив у дію з 1 січня 2004 р. поряд з Цивільним кодек­сом України. Відношення Цивільного кодексу до Господарсь­кого кодексу є відношенням загального до спеціального зако­нодавства. Господарський кодекс України встановлює відповід­но до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарю­вання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти гос­подарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетен­цією, а також громадяни, громадські та інші організації, які вис­тупають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконан­ня робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Сферу господарських відносин становлять гос­подарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньо­господарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відноси­ни, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єк­тами організаційно-господарських повноважень у процесі уп­равління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськи­ми є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарюван­ня з його структурними підрозділами.

Не є предметом регулювання Господарського Кодексу:

—майнові та особисті немайнові відносини, що регулюють­ся Цивільним кодексом України;

—земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

—трудові відносини;

—фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання,що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

—   адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарсь­кою компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Загальними принципами господарювання в Україні є:

—забезпечення економічної багатоманітності та рівний за­хист державою усіх суб'єктів господарювання;

—свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

—вільний рух капіталів, товарів та послуг на території Ук­раїни;

—обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

— захист національного товаровиробника;

— заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо­дарські відносини.

Держава, органи державної влади та органи місцевого само­врядування не є суб'єктами господарювання. У сфері господа­рювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточ­ну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів госпо­дарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

— державне замовлення, державне завдання;

— ліцензування, патентування і квотування;

— сертифікація та стандартизація;

— застосування нормативів та лімітів;

— регулювання цін і тарифів;

— надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

— надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та суб­сидій.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на ос­нові загальнодержавних програм, що затверджуються Верхов­ною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єкта­ми господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досяг­ненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслі­док чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації то­вару на ринку.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематич­на, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнен­ня економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійсню­вати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємниц­тво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Підприємництво здійснюється на основі:

—вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

—самостійного формування підприємцем програми діяль­ності, вибору постачальників і споживачів продукції, що вироб­ляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, вста­новлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

—вільного найму підприємцем працівників;

—комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

—вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів,передбачених законом;

—самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономіч­ної діяльності, використання підприємцем належної йому част­ки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких органі­заційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

З метою створення сприятливих організаційних та економі­чних умов для розвитку підприємництва органи влади на умо­вах і в порядку, передбачених законом:

—надають підприємцям земельні ділянки, передають держав­не майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

—сприяють підприємцям в організації матеріально-техніч­ного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяль­ності, підготовці кадрів;

—здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

—стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

—надають підприємцям інші види допомоги.

Некомерційне господарювання — це самостійна систематич­на господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами госпо­дарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомер-ційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами госпо­дарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до законодавства забороняється підприємництво, на основі рішення відповідно­го органу державної влади чи органу місцевого самоврядуван­ня. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники госпо­дарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, ре-алізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відпо­відальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарю­вання є:

а) господарські організації — юридичні особи, створені відпо­відно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодек­су, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства,які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпо­відно до закону як підприємці;

в) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос­подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шля­хом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виді­лення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єк­тів) господарювання з додержанням вимог законодавства.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішен­ня про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарю­вання. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого май­на, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльні­стю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, по­рядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до за­кону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи уп­равління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта гос­подарювання, передбачені законодавством. Статут може місти­ти й інші відомості, що не суперечать законодавству

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводить­ся у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюєть­ся шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, пе­ретворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — зас­новників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським кодексом, — за рішен­ням суду.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарю­вання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарю­вання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові пра­ва і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарю­вання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення од­ного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання на ін­ший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

—за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

—у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався,чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

—у разі визнання його в установленому порядку банкрутом,крім випадків, передбачених законом;

—у разі скасування його державної реєстрації у випадках,передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта госпо­дарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучен­ня його з державного реєстру.